загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Господарський суд як засіб нищення «Третього сектора» в Україні

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

За допомогою доброго слова та револьвера

Ви досягнете набагато більшого,

ніж тільки одним добрим словом.

Аль Капоне

З 1992 року, коли Верховною Радою України була затверджена Концепція судово-правової реформи, українська держава знаходиться у пошуку оптимальної моделі судоустрою та судочинства. ЇЇ черговий етап ознаменувався прийняттям у 2010 році нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Тоді багатьма відповідальними особами було сказано багато красивих слів щодо необхідності вдосконалення судової системи, створення механізмів її незалежності та прозорості. Поставлені завдання і повинен був вирішити вказаний нормативний акт.

Два роки функціонування нової системи – достатній термін для визначення її ефективності. Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнська асоціація пенсіонерів» не претендує на всебічну та повну оцінку діяльності цього механізму. Натомість, дворічний досвід протидії підприємцям від держави, які поставили собі за мету знищити громадську організацію, що посміла стати на їхньому шляху чергового «дерибану» державного майна, ставить нас перед необхідністю узагальнення власного досвіду спілкування з державними, правоохоронними, судовими органами щодо захисту наших прав та охоронюваних законом інтересів.

Загалом, бажання відстояти свої законні інтереси щодо прав на орендоване у держави приміщення, коштувало нам 16  господарських спорів різного ступеню складності та стадії розгляду за неповні два роки, завдяки чому ми (проти власної волі) стали такими собі експертами-практиками щодо функціонування вітчизняної системи господарського судочинства.  Сьогоднішній матеріал присвячений лише одному невеличкому спору, результати якого, тим не менше, можуть мати фатальні наслідки для самого нашого існування. Це розуміють замовники процесу, а тому всіма можливими засобами, проти всіх можливих правил та фактичних обставин, продавлюють потрібний їм результат у «прозорому та незалежному» суді. Саме тут доречним стане вислів відомого «синонімічного» персонажа з іншої країни та історичної епохи: за допомогою бєзпрєдєла та суду ви досягнете значно більшого ніж тільки за допомогою бєзпрєдєла.

Передісторія питання

Про те, як державне підприємство «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики «Укрлісконсалтинг», засновником якого є Державне агентство лісових ресурсів України, захопило майно, документацію Всеукраїнської асоціації пенсіонерів та особисті речі наших співробітників, а також як утримувало нашу власність і власність наших працівників і волонтерів та не допускало асоціацію до приміщення протягом восьми!!! місяців, при тому що право користування цим приміщенням належало нам на підставі чинного договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного з компетентним державним органом – Фондом державного майна України, - знімалися сюжети на телебаченні, виходили статті в газетах, було безліч матеріалів в мережі Інтернет.

Зрозуміло, що залишити ласий шматок державної нерухомості без належної уваги, маючи величезний досвід відчуження за певний «інтерес» такої нерухомості, підприємці від держави не могли. А те, що під ногами плутається громадська організація якихось пенсіонерів, – то ця перешкода усувається досить просто в сучасних умовах. Отримавши несподіваний спротив, на боротьбу з нами були мобілізовані наявні у державних, правоохоронних та судових органах ресурси.

Позов

Але просто позбавити нас займаного протягом 11 років приміщення, за усіма канонами бандитської логіки, було недостатньо. Потрібно було показово покарати вискочок-пенсіонерів. Тому 20 липня 2012 р. за підписом судді Господарського суду міста Києва Пригунової Алли Борисівни з’явилася ухвала про порушення справи №5011-51/9776-2012 за позовом державного підприємства «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики «Укрлісконсалтинг» до Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська асоціація пенсіонерів» про стягнення 239 767, 45 грн.  На думку позивача, в цю суму увійшли борги асоціації за оренду майна, за відшкодування сплачених ним комунальних послуг та штрафні санкції за їх несвоєчасну сплату. Перевірити обґрунтованість цієї суми не можливо, оскільки і сам позов, і розрахунок до нього важко назвати зразком юридичної думки. Але це не зупиняє суддів Господарського суду міста Києва, які за командою «зверху» звикли освячувати «іменем України» і не таке скудоумство багаточисельних (тільки в судах ми бачили шість різних!) юристів Укрлісконсалтингу.

Фактичний бік справи

За договором оренди 2006 року, який і був покладений в основу позову, Всеукраїнська асоціація пенсіонерів перебувала у приміщенні з 25 липня 2006 року, коли було підписано акт приймання-передавання приміщення, до 27 січня 2012 року, коли наших співробітників було видворено зі своїх робочих  місць на морозну вулицю особами в камуфляжах, що виявилися співробітниками охоронної фірми «Перун-06», найнятою Укрлісконсалтингом.

На підставі відомостей, наданих Укрлісконсалтингом як балансоутримувачем приміщення, загальна площа чотирьох кімнат, що їх орендувала асоціація, становила 111,2 кв.м. Саме цей метраж був покладений в основу розрахунку орендної плати, що їх сплачувала до держбюджету та балансоутримувачу асоціація протягом п’яти з половиною років.

Однак, коли ми випадково ознайомились з технічним паспортом приміщення, виготовленим БТІ в квітні 2009 року, то побачили, що реальна площа орендованих нами кімнат становить лише 75,6 кв.м. Тобто, введена в оману балансоутримувачем, громадська організація щомісячно переплачувала за міфічні 35, 6 кв.м. (більше третини оренди!).

Нами негайно було підготовлено та подано до Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Києві документи для укладення нового договору оренди. Відповідно до вимог чинного законодавства, було оголошено та 9 липня 2010 року проведено відповідний конкурс на право оренди приміщення, переможцем якого і стала асоціація.

Однак на стадії оформлення документів Укрлісконсалтинг, не дивлячись на свою попередню згоду на укладення договору оренди, проігнорувавши умови конкурсу та його результати, всупереч вимогам чинного законодавства, раптом звертається до РВ ФДМУ по м. Києву з проханням укласти договір оренди не на 2 роки 11 місяців, як це передбачено умовами конкурсу, а до 6 вересня 2010 року (тобто лише на півтора місяці). Ми були змушені звернутися до суду.

З 22 лютого 2011 року, коли відповідно до Постанови Київського апеляційного господарського суду набуло чинності рішення Господарського суду м. Києва від 22.11.2010 р. по справі №35/492 за позовом ВГО «Всеукраїнська асоціація пенсіонерів» до РВ ФДМУ по м. Києву, третя особа – ДП «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики «Укрлісконсалтинг» -  про спонукання до укладення договору оренди та правильність якого підтверджена Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2011 р., асоціація неодноразово намагалася погодити в Укрлісконсалтингу акт повернення орендованого майна по договору оренди 2006 року, а також погодити акт приймання-передавання по новому договору оренди, який, в силу приписів ч. 2 ст. 187 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», був укладений 22 лютого 2011 р.

Однак наші офіційні звернення з направленням на погодження відповідних актів  були залишені Укрлісконсалтингом без відповіді, і таким чином нас фактично змушували продовжувати переплачувати за оренду тієї площі, яку ми ніколи не займали.

Що стосується витрат Укрлісконслтингу як балансоутримувача, то тут ще простіше. Питання відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна було врегульовано договором про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 26.07.2006 р.

Відповідно до цього договору, ми повинні брати участь у витратах Укрлісконсалтингу як балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна. Або, говорячи простіше, – відшкодовувати частину вартості спожитих комунальних послуг пропорційно до займаної нами площі.

Як відомо, розмір тарифів на комунальні послуги в м. Києві протягом дії договору постійно змінювався. Особливо пам’ятною для киян є діяльність у цій царині «молодої команди» мера Черновецького, до якої належав і нинішній директор ДП «Укрлісконсалтинг» Сергій Симонов.

«Космічна діяльність» виявилася, зокрема, і у збільшенні в п’ять разів комунальних тарифів для юридичних осіб, що згодом було відмінено адміністративним судом.

Асоціація пенсіонерів, як законослухняний суб’єкт, підписала з Укрлісконсалтингом відповідну додаткову угоду про збільшення вартості відшкодування вартості комунальних послуг. А після судового рішення, по факту, рахунки на відшкодування були зменшені балансоутримувачем.

І ось через два роки Укрлісконсалтинг дістає з-під сукна цю додаткову угоду та формує свою вимогу щодо здійснення доплати по відшкодуванню, яке він фактично ніколи не ніс. Уявіть собі наше здивування, коли з інтервалом у два з половиною місяці ми отримуємо від Укрлісконсалтингу два різних акти звірки щодо одних і тих же відносин, які відрізняються на 98 665, 32 грн.

Тобто, всупереч правовій природі договору та вимогам законодавства про оренду державного майна, відповідно до якого відшкодовуються тільки понесені балансоутримувачем витрати, Укрлісконсалтинг вирішив заднім числом отримати від громадської організації додаткову ренту, фактично збільшивши для нас розмір орендної плати.

До того ж, ми до цього часу не знаємо, які ж фактичні витрати ніс Укрлісконсалтинг по утриманню будинка, оскільки наші неодноразові звернення з проханням надати інформацію про дійсний розмір тарифів та фактично понесені витрати, які ми повинні відшкодовувати пропорційно займаної площі, традиційно залишилися без відповіді.

Слід іще додати, що Укрлісконсалтинг взагалі відмовлявся утримувати державне майно, створював штучну заборгованість з оплати комунальних послуг та повідомляв постачальні організації про невикористання ним приміщення, вимагаючи відключення будівлі від надання комунальних послуг. Так майже три місяці ми змушені були працювати в офісі, постачання води до якого було заблоковано Київодоканалом.

Юридичний бік справи

З юридичної точки зору, претензії на відшкодування з боку Укрлісконсалтингу взагалі виглядають смішно, оскільки прикриваючи свої кримінальні діяння по захопленню нашого майна в іншій господарській справі, підприємці від держави загнали себе в юридичну пастку.

Сергій Августович Гончаров у рішенні Господарського суду міста Києва від 30 березня 2012 р. по справі №56/237 за позовом ДП «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики «Укрлісконсалтинг» до ВГО «Всеукраїнська асоціація пенсіонерів» про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном встановив, що строк дії договору оренди приміщення 2006 року закінчився 25 квітня 2009 року.

Відповідно до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, у яких беруть участь ті самі сторони.

А в договорі відшкодування витрат зазначено, що його укладено на строк дії договору оренди. І таким чином, покладення Укрлісконсалтингом на асоціацію пенсіонерів своїх зобов’язань по утриманню державного нерухомого майна після 25 квітня 2009 року не ґрунтується на жодному документі чи нормі закону.

Судові танці з бубном

Не дивлячись на очевидну і фактичну, і юридичну безпідставність та необґрунтованість позовних вимог та встановлений Господарський процесуальним кодексом  двомісячний строк розгляду справ, розгляд позову  в Господарському суді м. Києва триває і досі.

Причому «цікавинки» навколо позову почали відбуватися ще з першої ухвали про порушення провадження у справі. Згідно зі встановленим порядком, позов не може бути прийнятий судом до розгляду в разі, коли копія позовної заяви не направлялася позивачем відповідачу.

Не дивлячись на те, що копія позовної заяви Укрлісконсалтингом Всеукраїнській асоціації пенсіонерів ніколи не направлялася і що у матеріалах справи міститься підтвердження того, що позов був направлений зовсім іншій юридичній особі, справа судом була порушена. Як ми вже писали вище, спочатку справа слухалася суддею Пригуновою.

17 вересня 2012 року, коли було призначене чергове засідання, на дверях залу судових засідань, яке закріплене за Пригуновою, висіло оголошення про те, що у зв’язку з перебуванням судді у відрядженні, справа буде передана іншому судді, про що сторони будуть повідомлені ухвалою суду. В інформаційному центрі, куди звернувся наш представник, відомостей про те, що справа передана іншому судді, не було.

З ухвали, яку ми отримали 23 вересня, ми дізналися, що справа передана уже відомому нам судді Гончарову. Слід зазначити, що цей суддя за останні півроку слухає вже третю справу, пов’язану з орендними відносинами ДП «Укрлісконсалтинг».  При цьому суддя Гончаров в ухвалі чомусь зазначив, що наш представник на розгляд 17 вересня не з’явився. Черговий розгляд справи було призначено на 3 жовтня.

У цей день на дверях залу судових засідань, закріпленого за Гончаровим, наш представник ознайомився з черговим оголошенням про те, що справи судді Гончарова, призначені на цей день, передаються на додатковий автоматичний розподіл.  При цьому, в інформаційному центрі, куди наш представник звернувся, повідомили, що справа ще обліковується за Гончаровим.

Наше здивування викликає той факт, що по справах, які мали слухатися Гончаровим пізніше нашої, в інформаційному центрі називали прізвища суддів, яким передаються справи. Щодо справи №5011-51/9776-2012, то такої інформації ні в інформаційному центрі, ні у помічника Гончарова, ні в громадській приймальні не було.

Наступним суддею, що отримав нашу справу, стала суддя Митрохіна. Чи варто говорити, що з якихось незрозумілих причин на черговому засіданні ми знову замість судді побачили відповідне оголошення на дверях?..

Відтак зараз наша справа перебуває у віданні судді Ващенко. Уже п’ятий місяць, уже четвертий суддя слухає справу, юридичну перспективу якої, маючи на руках документи у справі,  можна оцінити протягом п’яти хвилин! При цьому цілком можливо, що, як це було не раз, суддею, який повинен був винести потрібне замовникам рішення, повинен був стати суддя Гончаров. Але, мабуть, за «високі судові результати», не пробувши і року у статусі судді Господарського суду міста Києва після переведення з Господарського суду Донецької області, Сергій Августович Гончаров став суддею Київського апеляційного господарського суду, і нашу справу «належним чином» розглянути не встиг.

Консультації з відомими юристами-практиками щодо розгляду наших з Укрлісконсалтингом справ, які супроводжуються ігноруванням автоматичного розподілу справ,  дивними перепризначеннями суддів, специфічним ставленням специфічних суддів до норм чинного законодавства, винесенням ними рішень, які викликають гомеричний регіт спеціалістів, привели нас до висновку про те, що справами Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська асоціація пенсіонерів» опікується хтось дуже впливовий. Причому цей «хтось» перебуває на керівних посадах у Вищому господарському суді України. І його слово важить так багато в системі господарського судочинства, що переважує для певних суддів усі можливі негативні наслідки винесення завідомо неправосудних рішень, які, щоправда, зможуть виникнути не зараз, а в майбутньому.

На сьогодні ж вибудувана завдяки Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судова система дозволяє без значних фінансових витрат, користуючись лише адміністративними важелями, вирішувати судовими засобами замовні питання будь-якого рівня складності: від «віджиму» у нетямущого «баригі» ларька до розорення Всеукраїнської громадської організації.

Для нас, звичайних громадян, це і є основним результатом так званої «судової реформи» 2010 року.

Заспокоює лише одне. Чесні судді в судовій системі залишилися. Щоправда виносити рішення на підставі закону, за результатами об’єктивного розгляду справи в разі, коли є «високе замовлення» протилежного рішення, вони не можуть. Максимум, який вони  можуть собі дозволити в нинішній судові системі, – це вийти зі справи. І четвертий за ліком суддя у нашій справі – це не що інше, як підтвердження нашої правоти. 

До списку новин