Недавно міністр соціальної політики Наталія Королевська заявила про свій намір переглянути споживчий кошик. Чудовий намір! Але…
Якщо погортати сторінки газетних підшивок, то можна побачити, що пані міністр не оригінальна у своєму намірі.
Подібні висловлювання щодо споживчого кошика, прожиткового мінімуму, мінімальної зарплати і мінімальної пенсії звучали від багатьох її попередників. Та чи не залишаться благі побажання "протоколом про наміри"?
В експертному середовищі існує такий жарт: "Прожитковий мінімум - це науково обґрунтований рівень того, скільки влада має виділяти людям, щоб самій жити прекрасно".
Якщо оцінити порухи вітчизняних чиновників навколо споживчого кошика за весь період незалежності, то бажання жартувати відразу зникає. Розумієш, що хоч і спостерігаєш за цирковою виставою, але в результаті продемонстрованих фокусів відчуваєш себе не тільки обдуреним, але й обібраним до нитки
Виявляється, саме тут закладено підвалини продукування масового зубожіння українського народу, насамперед пенсіонерів.
В руслі популярних телепередач, у яких стало модним розкривати механізми фокусного циркового мистецтва, спробуємо й ми розшифрувати дії наших урядовців навколо чутливих елементів регулювання соціальної сфери.
Спочатку - про основні поняття та історію їх генезису. Мінімальний споживчий кошик - це мінімальний для кожної людини набір продуктів, непродовольчих товарів і послуг.
Важливість споживчого кошика в тому, що його вартість у діючих цінах є основою прожиткового мінімуму, який в силу вимог статті 46 Конституції впливає на всі види соціальних виплат в державі і є державним нормативом, що повинен використовуватися при визначенні показників соціального блоку бюджету.
Вартість кошика важлива й тому, що зміна цієї вартості за певний період визначає ще й індекс споживчих цін, який є базовим для розрахунку рівня інфляції.
Отже, споживчий кошик складається з продовольчих та непродовольчих товарів, а також послуг. Сьогодні в його структурі продовольчі товари становлять близько 52%. Їх набір розрахований на основі норм споживання продуктів харчування за методологією Ленінградського інституту гігієни ще в далекому 1990 році.
Якщо взяти до уваги, що процес розробки методології є ґрунтовним і триває п'ять-сім років, то можна зрозуміти: такому раціону майже 30 років!
За цими розрахунками на людину припадає трохи більше 100 грамів хліба на день. Це менше, ніж у блокадному Ленінграді в листопаді-грудні 1941 року!
Чому ми акцентуємо увагу саме на листопаді-грудні 1941-го? Бо саме в цей час там була запроваджена найнижча норма споживання хліба (працюючим - по 250 грамів, всім іншим - по 125 грамів), після чого було зафіксовано різкий стрибок смертності від голоду. Тільки за грудень померло близько 50 тис ленінградців!
Відтак пересічним жителям міста-героя норму підвищили із 125 до 200 грамів. Чому ж пересічному українцю, за "логікою" тих, хто мудрує над нашим споживчим кошиком, має вистачити менше хліба, ніж нещасному блокаднику?
Склад нинішнього споживчого кошика був затверджений у 1992 році і з того часу суттєво не змінювався. Відповідно до частини першої статті 3 закону "Про прожитковий мінімум" набір продуктів, що входить до споживчого кошика, має переглядатися раз на п'ять років.
Останній раз набір ґрунтовно переглядався у 2000 році на основі тієї ж застарілої методології. Наспіх переглядали споживчий кошик у 2012 році, коли додали 35 позицій до раніше присутніх 296. Але й тут можемо спостерігати сміх крізь сльози!
Беручи за приклад кошики цивілізованих країн, у яких питома вага продовольчих товарів у споживчому кошику становить 30%, наші урядовці нібито також узялися зменшувати процент продовольчих товарів.
Тож замість усіляких там ковбас та молочних продуктів, вони вирішили взяти курс на здобутки науково-технічного прогресу: ноутбуки, флешки, плеєри. Вибачте, але хіба не смішно: закласти на місяць аж 5 коп на миття авто і 8 грн на бензин?
А що це означає: 1 грн на спорт? Навіть про "харчування поза домом", себто в барах і ресторанах, не забули, асигнували таки 9 грн. Це знущання.
Як же ці теоретичні речі впливають на наше повсякденне життя?
Відповідно до статті 48 Конституції кожен має право на достатній життєвий рівень, що включає харчування, одяг, житло. Стаття 46 вказує, що пенсії та інші соціальні виплати, що є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
А оскільки розрахований на реаліях майже 30-річної давнини прожитковий мінімум не відповідає сучасному стану, то й розміри нинішніх пенсій не тільки порушують Основний закон і норми моралі, але не забезпечують елементарного фізіологічного рівня відтворення для людського організму.
Що вже казати про те, що прожитковий рівень не враховує реальних витрат на медицину та освіту, які в Конституції зафіксовані як безкоштовні.
Не будемо торкатися таких "дрібниць", як коригування прожиткового мінімуму з урахуванням фактичного зростання цін в умовах реальної інфляції та відсторонення не тільки громадськості від формування споживчого кошика, а й профспілок, що передбачено чинним законодавством.
Однак вкажемо на те, що відповідно до розрахунків самих державних чиновників мінімальна зарплата повинна бути у 2,5 разу більша від прожиткового мінімуму. А що ж насправді? Різниця між ними становить лише 39 грн, тобто менше 3,5%.
Тепер щодо другої функції споживчого кошика - впливу на визначення індексу інфляції. В останні два роки ціни на продукти є стабільними. При цьому в структурі споживчого кошика продовольчі товари становлять більше половини, і саме це є основною причиною фіксування дефляції у 2012 році.
Якби ж владі довелося хоча б змінити пропорцію харчових продуктів щодо загального наповнення споживчого кошика до рівня загальноприйнятої, ми б мали інфляцію щонайменше 27-28% річних! Якщо ж додати підвищення плати за енергоносії для населення до економічно обґрунтованих, то всі 55-60%!
Урахування вимог Основного закону про достатній життєвий рівень, приведення розміру прожиткового мінімуму у відповідність до реального стану економіки, здійснення мрії багатьох громадян про підвищення їх прожиткового рівня хоча б до рівня найбідніших країн Східної Європи призвело б до перерозподілу матеріальних благ в українському суспільстві.
Іноземці під час відвідин начебто бідної України весь час дивуються наявності дорогих особняків за високими парканами, кількості дорогих авто, дорогим бутікам в центрі міст і не можуть зрозуміти, як в одному суспільстві водночас можуть поєднуватися така кричуща бідність і таке показове багатство.
А корінь проблеми - у споживчому кошику, фокуси з яким і роблять можливим несправедливий перерозподіл вироблених суспільством матеріальних благ, внаслідок чого чиновники мають можливість "пиляти" бюджет, багатії - збільшувати щороку свої статки в рази, а пенсіонери - спостерігати за цим "святом життя", отримуючи свої законні 894 грн мінімальної пенсії за віком.
Володимир Дзьобак
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
