Після виходу на пенсію я продовжую працювати і буває, що до місця роботи добираюся міським автобусом. Як пенсіонерка, як ветеран праці, бо стажу більше 40 років, маю повне право на безплатний проїзд. Правда, правом цим не зловживаю. Стане на зупинці автобус, якщо є місця, то під’їду, якщо переповнений – почекаю інший або йду пішки, бо не горда. Але так як 21 січня я ще не їздила ніколи! Ранком цього дня я прийшла на зупинку, коли пасажири піднялися в автобус і двері закрилися. Вирішила, що водій не побачив мене, постукала у двері, але він поїхав, хоча автобус був напівпорожній. До міста я приїхала пізніше і невдовзі зустріла знайомих з автобуса, в який я не сіла. Вони розказали, як всі обурювалися водієм, просили відкрити мені двері, але той мовчав. Чому він мене не взяв? Тому, що я пенсіонерка. Як водій ставиться до пільговиків і, зокрема, пенсіонерів, я знаю давно. А цього дня почула й про те, як він кидався з “монтіровкою” на запорізьких водіїв за те, що на зупинках забирають “його” пасажирів. Від того ранку минуло кілька днів, а я ніяк не можу заспокоїтись. Чому люди, яким держава дала пільги і закріпила їх законом, не можуть ними скористатись тільки тому, що для когось цей закон неписаний?
Н.Ч., м.Пологи.