Дивна річ виходить. Поїдеш у будь-яке село, поспілкуєшся з простими жителями. І вони за півгодини розкажуть тобі про усі свої проблеми — болючі та давні. Про низькі ціни на молоко, через які вони змушені продавати своїх останніх корів. Про відсутність роботи, через яку села залишає молодь і вони, зрештою, вимирають. Про тяганину при оформлені спадщини чи власної землі. Скаржаться, і часто справедливо, на міліціонерів, медиків та суддів. На розбиті вщент дороги і нечесність деяких орендарів землі. Селяни бачать ці проблеми і говорять про них.
До честі районної влади, вона по району їздить у повному складі. І з мешканцями сіл періодично зустрічається. Але біда у тому, що на таких зустрічах представники влади більше слухають себе, ніж простих селян. Та й приходять на такі зустрічі переважно люди, скажімо так, не налаштовані на критику влади. Тому майже кожна подібна зустріч закінчується констатацією: усе в селі добре. Потім влада їде, так і не побачивши проблем. А село залишається зі своїми бідами.
Ціна на молоко продовжує залишатися низькою. І сільські Квітки та Берізки одна за одною покірно йдуть під ніж. Не зважаючи на те, що влада не перший рік обіцяє розібратися із переробниками і змусити їх купувати молоко по вищій і фіксованій ціні. Робочих місць у селах не більшає. І молодь продовжує виїжджати, щоб зачепитися десь у місті. У селах залишаються лише пенсіонери, які поступово вимирають. У цьому, звичайно, можна також знайти плюс: незабаром по селах буде багато вільного житла. Тільки жити там буде нікому…
Із простих людей продовжують вимагати хабарі скрізь, де тільки можна. І селяни платять свої копійки, одержані за те ж молоко, за право отримати довідку чи просто людське ставлення.
У той же самий час влада вже який рік продовжує говорити про великодержавні реформи та відродження села. Про створення нових робочих місць. І, звичайно ж, про боротьбу з корупцією. І добре, якби так поводились лише політики у Києві, які дійсно далекі від людей. Їм із затонованих вікон «Крайслерів» та «Майбахів» не дуже видно, чим живуть дядьки. Але говорять про реформи та покращення і представники влади районної, які живуть поруч із простими людьми і, здавалося б, мають знати і бачити усі їхні проблеми. Мало того, представники влади не лише говорять про покращення. Вони, складається враження, дійсно вірять, що в Україні все змінюється на краще. І вперто намагаються не реагувати на критику. Тому що вважають її виключно справою рук політичних опонентів.
Напевно, коли ці представники влади їздять по селах, вони дивним чином бачать рівні дороги європейської якості, нові будинки молодих сімей та шикарні авто, на яких їздять щасливі власники корів, які «піднялися» на молоці. А от усі інші нічого такого чомусь не бачать. Може, це тому, що представники влади мають якусь вакцину, яка покращує їм зір? А усі інші просто сліпі. І лише чекають свого часу, щоб прозріти і у щасливому захопленні побачити покращення.
Володимир Паршевлюк
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
