загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Залізне хобі

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Люди роблять своє життя цікавим різними способами. Хтось подається в мандри, аби на власні очі побачити різні закордонні дива, дехто вважає, що за добре налагоджений побут у своїй оселі нічого кращого немає, інші урізноманітнюють сірі будні, занурюючись у світ дивних захоплень. Приміром, щось колекціонують. А колекціонують сьогодні, як відомо, буквально все — і кришечки від пивних пляшок, і важкі цеглини різних епох… У полтавця Олега Мороза також є хобі, якому колишній офіцер-авіатор присвятив уже понад два десятиліття. Заслужений тренер України, кандидат у майстри спорту з гирьового спорту та важкої атлетики, котрий нині працює тренером в ФСТ «Колос» колекціонує… гирі.

— Олеже Арсентійовичу, ваше хобі декому може здатися дивним… Напевно, з гирями пов’язані якісь сторінки вашого життя?

— Гирями, точніше, гирьовим спортом почав займатися в армії, де  прослужив 26 років і звільнився, маючи звання підполковника. Коли ще був курсантом військового училища, ми обов’язково здавали заліки із кросу, лиж, спортивної гімнастики тощо. Здавали нормативи і з гирьового спорту. Тоді існувала спеціальна кваліфікація, можна було виконати норми спортивного розряду, і чимало курсантів цим займалися. Відтоді і дружу з гирями…

— Як народилася ідея колекціонувати гирі?

— Випадково. 2005-го чи 2006 року до моїх рук потрапила перша колекційна старовинна гиря, потім знайшов другу, третю… І тоді вирішив їх збирати для колекції, щоб простежити еволюцію гирьового спорту, історію його розвитку тощо. Потроху вона почала поповнюватися новими екземплярами. Сьогодні в колекції вже майже 140 гир загальною вагою понад дві тонни.

— Кожен незвичний експонат вашої колекції, очевидно, має свою історію…

Звісно, і я намагаюся дослідити історію всіх своїх гир. Найважча в колекції — 117 кілограмів. Її зміг підняти лише Дмитро Халаджі (український спорт-смен, чемпіон України з пауерліфтингу, автор понад двох десятків силових рекордів, занесених до Книги рекордів України, Книги рекордів Росії, всесвітньої Книги рекордів Гіннеса. — Авт.) чотири роки тому в Донецьку, куди я возив цю гирю. У присутності тисяч уболівальників на стадіоні він підняв її однією рукою над головою чотири рази. Він і нині залишається найсильнішою людиною світу. Пізніше я дізнався, що ця гиря належала Івану Шемякіну — відомому силачу, дворазовому чемпіону світу з боротьби, який проживав у Полтаві з 1916-го по 1953 рік. Коли він до революції виступав у цирку, то в нього на манежі було дві 117-кілограмові гирі, одна з яких тепер у моїй колекції…

— А які є ще гирі у вашій колекції?

— Є чимало старовинних гир, і в кожної дуже цікава доля… Приміром, є невелика гиря-кистень. Це гирі ХІІ—ХІІІ сторіч, які використовували як бойову зброю воїни Київської Русі, хазари, кочівники тощо. Її ще називають гирею-вовкобоєм, тому що нею полювали на вовків. Цю річ прив’язували до шкіряної смужки і розкручували як пращу. Важили вони 80—120 грамів. Є в колекції і гирі ХV-го століття ще за царя Івана Грозного. Вони мають форму піраміди або восьмигранника, їх відливали з чавуну. Поміж великих гир вони найдавніші, які збереглися з XV—XVI сторіч. Чимало гир, які виготовляли за часи майже всіх російських царів — Миколи І, Миколи ІІ, Олександрів І, ІІ, ІІІ…

Є в колекції дві гирі, які називають єврейськими. Вони також ще дореволюційних часів. Достеменно невідомо, хто саме їх так називає. Напевно, якийсь фабрикант-заводчик, який відливав ці гирі, ставлячи на них клеймо у вигляді знаку Давида…

— Здається, що така занадто важка колекція «невиїзна», і місце їй лише в Полтаві…

— Не зовсім так. Торік восени я возив її до Донецька, де відбувався Міжнародний фестиваль ковальського мистецтва. Вантаж важив понад дві тонни. Довелося наймати спеціальне авто та людей, котрі їх вантажили та розвантажували. Моя колекція на фестивалі, де свою майстерність демонстрували ковалі з 14 країн, викликала справжній інтерес. Тисячі людей оглянули тоді колекцію, а сотні навіть спробували свої сили і піднімали гирі. Доступ до колекції був вільний на території парку кованих фігур. Думаю, що після Донецька матиму змогу виставити колекцію і в Полтаві. У планах створити музей гир. І ця робота уже наближається до завершення — завдяки підтримці керівництва Полтавської державної аграрної  академії його вже незабаром відкриють у спортивному комплексі.

— У вас, бачу, є сертифікат Книги рекордів України…

— Тоді в Донецьку були представники Книги рекордів України, котрі дослідили моє зібрання і визначили, що моя колекція — 130 гир (на той час) вагою понад дві тонни — найповніша в Україні. Про що і свідчить сертифікат, який мені видали.

— Де шукаєте експонати для своєї унікальної колекції?

— Перші гирі мені дарували знайомі, коли дізнавалися про моє захоплення. Знаєте, в когось завжди є щось цікаве поміж всілякого хатнього мотлоху… Потім я почав ходити до пунктів прийому брухту куди здавали, поміж іншого, і гирі. Там купував або домовлявся й забирав їх… Але сьогодні в пунктах прийому брухту, гир вже не знайдеш. Тепер експонати купую за оголошеннями власним коштом. Шукаю і через Інтернет…

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ

До списку новин