Поділ професій за віком породжує форму нерівності, про яку даремно не замислюється нинішня молодь
Був час, коли вважалося, що на прийом краще йти до літнього, а не до молодого лікаря, а дитину краще віддавати в клас, в якому вчителька поважного віку. Річ була не тільки в «сталінському загартуванні», неформальному «знаку якості» фахівця. Вік асоціювався з досвідченістю, надійністю, авторитетністю. Часи змінилися, а з ними змінилися корпоративна культура і суспільні уявлення про такий чинник якості фахівця, як його вік. Сьогодні вважається, що хороший фахівець не тільки повинен мати багаторічний досвід, а й бути носієм сучасних знань, а це, як вважає багато хто, під силу людям середнього, й аж ніяк не передпенсійного віку.
Ба більше, сьогодні поважний вік просто не вкладається в образ певних професій та їх представників. Тому навряд чи в якому-небудь з українських ресторанів нас будуть обслуговувати літні офіціанти (хоча у Великобританії вони є ознакою респектабельності закладу), і рідко в якій приймальні нас зустріне сивочола секретарка. Якщо судити чисто зовні, то помітно помолодшали професії журналіста, юриста, фінансиста і т.д. Різноманітне «менеджерство» — і поготів доля молоді. Причому в основному тому, що для організацій, які надають роботу таким фахівцям, молодий вік співробітників є частиною іміджу («ми — молода, динамічна команда ...»). Молодіють навіть вахтери, оскільки установа, на прохідній якої сидять суворі бабусі чи дідусі, асоціюється із совковістю.
Паралельно з цим в Україні спостерігається значне старіння цілих професійних груп, особливо це помітно серед педпраціників, діячів наукової сфери, представників робочих спеціальностей. І зовсім не тому, що це робота, що називається, для «старечих мізків», а тому, що праця в цих сферах важка, недостатньо оплачувана, а отже — малоприваблива для молоді.
І тут вимальовується дуже серйозна проблема. Представники професій «для молодих» навряд чи можуть розраховувати, що допрацюють у своїй сфері до пенсії. При теперішніх особливостях корпоративної культури «ті, кому за ...» змушені будуть поступитися робочим місцем «тим, кому ще ...», не витримуючи з ними чисто психологічної конкуренції. При цьому керівником або власником бізнесу стане далеко не кожен з них, як не кожен зможе заробити капітал, завдяки якому в поважному віці можна буде не бідувати. Працевлаштуватися ж після 45 років у нас не так просто. Тому логічним етапом життя більшості бачиться перекваліфікація, зміна професії і, можливо, перехід в ті сфери діяльності, які розраховані на «старих», — аж до санітарок, прибиральниць і доглядальниць. Виходить своєрідний соціальний ліфт, який рухається тільки вниз.
Власне, сучасна молодь, що починає свою професійну діяльність, навряд чи уявляє собі, чим займатиметься в кінці кар´єри (йдеться про соціальну активність, а не про «соціальний спокій», описуваний такими поняттями, як «одержувати пенсію» або «няньчити онуків»). З одного боку, тому, що в умовах, коли життя одним днем стало в Україні нормою суспільно-економічного укладу, будувати далекоглядні життєві плани ніби й не доводиться. З іншого боку, тому що в нинішній ситуації старість виявляється життєвим етапом, коли людина може не просто не знайти застосування своїм силам і досвіду, а й поготів виявитися зайвою, непотрібною. І мова не про біологічні особливості організму. Видатний український вчений Микола Амосов, проводячи над собою експеримент, описаний у книзі «Подолання старості», довів, що зберігати високу якість життя (тобто самоконтроль, волю, адекватну самооцінку, фізичну і розумову активність) принципово можна і в похилі роки. Але набагато важливіше бути в ці роки соціально затребуваним.
Тим часом є великі сумніви, що в суспільстві майбутнього, демографічну основу якого становитимуть нинішні підростаючі покоління, така затребуваність буде нормою. Навіть більше, ці покоління можуть виявитися психологічно не готовими до старості. У культурі гламуру, яка зараз встановлює для них канони стилю життя і навіть світосприйняття, відсутній такий феномен як старість (нехай навіть активна). У гламурному світі немає бабусь і дідусів, там панує культ безтурботної молодості і насолоди життям. Літні люди хіба що можуть супроводжувати цей світ, бути обслуговуючим персоналом для тих, хто поки ще гарний, молодий і успішний, — бути для них прибиральницями і куховарками. Також неважко припустити, що буде, якщо нинішня молодь у старості відмовиться виконувати таку ж функцію — їх робочі місця займуть трудові мігранти.
ЦІКАВО
У якому віці «висихають мізки»
Група вчених на чолі з Марко Бертоні з Падуанського університету (Італія) вирішила вирахувати, до якого віку люди від 40 років зберігають розумову продуктивність. Як повідомляється у виданні IZA Discussion Papers, для цього вчені вирішили провести дослідження в середовищі професійних шахістів. Таку фокус-групу було обрано неспроста. Річ у тім, що розумовий потенціал шахістів залежить тільки від них самих, і його можна виміряти. Проаналізувавши дані міжнародних шахових турнірів, які відбулися протягом 2008–2011 років, італійські вчені виявили, що кращі результати гравці досягали у віці близько 40 років. У 60-річному віці їхня продуктивність була на 11% нижча, ніж у 40-річних. А втім, вчені не роблять з цього далекосяжних висновків: значення індивідуальних особливостей в частині того, до якого віку інтелектуальний потенціал людини помітно знижується, ніхто не скасовував.
Фото: PHL.
Світлана Білова