загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Соціальний ліфт, що йде вниз

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Поділ професій за віком породжує форму нерівності, про яку даремно не замислюється нинішня молодь

Був час, коли вважалося, що на прийом краще йти до літнього, а не до молодого лікаря, а дитину краще віддавати в клас, в якому вчителька поважного віку. Річ була не тільки в «сталінському загартуванні», неформальному «знаку якості» фахівця. Вік асоціювався з досвідченістю, надійністю, авторитетністю. Часи змінилися, а з ними змінилися корпоративна культура і суспільні уявлення про такий чинник якості фахівця, як його вік. Сьогодні вважається, що хороший фахівець не тільки повинен мати багаторічний досвід, а й бути носієм сучасних знань, а це, як вважає багато хто, під силу людям середнього, й аж ніяк не передпенсійного віку.

Ба більше, сьогодні поважний вік просто не вкладається в образ певних професій та їх представників. Тому навряд чи в якому-небудь з українських ресторанів нас будуть обслуговувати літні офіціанти (хоча у Великобританії вони є ознакою респектабельності закладу), і рідко в якій приймальні нас зустріне сивочола секретарка. Якщо судити чисто зовні, то помітно помолодшали професії журналіста, юриста, фінансиста і т.д. Різноманітне «менеджерство» — і поготів доля молоді. Причому в основному тому, що для організацій, які надають роботу таким фахівцям, молодий вік співробітників є частиною іміджу («ми — молода, динамічна команда ...»). Молодіють навіть вахтери, оскільки установа, на прохідній якої сидять суворі бабусі чи дідусі, асоціюється із совковістю.

Паралельно з цим в Україні спостерігається значне старіння цілих професійних груп, особливо це помітно серед педпраціників, діячів наукової сфери, представників робочих спеціальностей. І зовсім не тому, що це робота, що називається, для «старечих мізків», а тому, що праця в цих сферах важка, недостатньо оплачувана, а отже — малоприваблива для молоді.

І тут вимальовується дуже серйозна проблема. Представники професій «для молодих» навряд чи можуть розраховувати, що допрацюють у своїй сфері до пенсії. При теперішніх особливостях корпоративної культури «ті, кому за ...» змушені будуть поступитися робочим місцем «тим, кому ще ...», не витримуючи з ними чисто психологічної конкуренції. При цьому керівником або власником бізнесу стане далеко не кожен з них, як не кожен зможе заробити капітал, завдяки якому в поважному віці можна буде не бідувати. Працевлаштуватися ж після 45 років у нас не так просто. Тому логічним етапом життя більшості бачиться перекваліфікація, зміна професії і, можливо, перехід в ті сфери діяльності, які розраховані на «старих», — аж до санітарок, прибиральниць і доглядальниць. Виходить своєрідний соціальний ліфт, який рухається тільки вниз.

Власне, сучасна молодь, що починає свою професійну діяльність, навряд чи уявляє собі, чим займатиметься в кінці кар´єри (йдеться про соціальну активність, а не про «соціальний спокій», описуваний такими поняттями, як «одержувати пенсію» або «няньчити онуків»). З одного боку, тому, що в умовах, коли життя одним днем стало в Україні нормою суспільно-економічного укладу, будувати далекоглядні життєві плани ніби й не доводиться. З іншого боку, тому що в нинішній ситуації старість виявляється життєвим етапом, коли людина може не просто не знайти застосування своїм силам і досвіду, а й поготів виявитися зайвою, непотрібною. І мова не про біологічні особливості організму. Видатний український вчений Микола Амосов, проводячи над собою експеримент, описаний у книзі «Подолання старості», довів, що зберігати високу якість життя (тобто самоконтроль, волю, адекватну самооцінку, фізичну і розумову активність) принципово можна і в похилі роки. Але набагато важливіше бути в ці роки соціально затребуваним.

Тим часом є великі сумніви, що в суспільстві майбутнього, демографічну основу якого становитимуть нинішні підростаючі покоління, така затребуваність буде нормою. Навіть більше, ці покоління можуть виявитися психологічно не готовими до старості. У культурі гламуру, яка зараз встановлює для них канони стилю життя і навіть світосприйняття, відсутній такий феномен як старість (нехай навіть активна). У гламурному світі немає бабусь і дідусів, там панує культ безтурботної молодості і насолоди життям. Літні люди хіба що можуть супроводжувати цей світ, бути обслуговуючим персоналом для тих, хто поки ще гарний, молодий і успішний, — бути для них прибиральницями і куховарками. Також неважко припустити, що буде, якщо нинішня молодь у старості відмовиться виконувати таку ж функцію — їх робочі місця займуть трудові мігранти.

ЦІКАВО

У якому віці «висихають мізки»

Група вчених на чолі з Марко Бертоні з Падуанського університету (Італія) вирішила вирахувати, до якого віку люди від 40 років зберігають розумову продуктивність. Як повідомляється у виданні IZA Discussion Papers, для цього вчені вирішили провести дослідження в середовищі професійних шахістів. Таку фокус-групу було обрано неспроста. Річ у тім, що розумовий потенціал шахістів залежить тільки від них самих, і його можна виміряти. Проаналізувавши дані міжнародних шахових турнірів, які відбулися протягом 2008–2011 років, італійські вчені виявили, що кращі результати гравці досягали у віці близько 40 років. У 60-річному віці їхня продуктивність була на 11% нижча, ніж у 40-річних. А втім, вчені не роблять з цього далекосяжних висновків: значення індивідуальних особливостей в частині того, до якого віку інтелектуальний потенціал людини помітно знижується, ніхто не скасовував.

Фото: PHL.

Світлана Білова

До списку новин