Літнім полякам Канари тільки сняться

Рівень середніх виплат у сусідній країні не достатній для того, щоб пенсіонери почувалися впевнено

Польські пенсіонери лише можуть помріяти про долю своїх колег з більш розвинених Японії, Німеччини, Великої Британії чи США, які можуть собі дозволити відпочивати за кордоном на зароблені протягом трудового життя кошти. Зміни у пенсійній системі Польщі, які поміняли принципи нарахування коштів і підвищили пенсійний вік чоловіків і жінок, ще більше віддалили для польських пенсіонерів і без того примарну перспективу полежати в тіні пальм десь на екзотичних курортах.

Улюбленим заняттям пенсіонерів, які проживають у великих та маленьких містах, є проведення часу на дачних ділянках. У Варшаві, наприклад, чимало таких ділянок можна побачити навіть у центральних районах міста. Популярними в осіб старшого віку є також прогулянки у парках, оскільки вони переконані, що активна діяльність продовжує життя. Зрозуміло, що ці заняття не вимагають значних фінансових витрат.

Мінімальна пенсія в Польщі становить приблизно 800 злотих (понад 260 доларів), але це за умови, якщо людина зможе підтвердити свій стаж праці: для жінок — мінімум 15 років, у чоловіків — 20. В іншому випадку така особа може отримувати ще менше. Середня пенсія в Польщі становить приблизно 1,2 тисячі злотих (400 доларів). Найвища сягає понад 2,5 тисячі (понад 800 доларів), проте її отримують лише 3 — 5% осіб старшого віку.

Рівень середньої пенсії на сьогодні в Польщі становить орієнтовно 40% від середньої зарплати, і цього зовсім не достатньо для того, щоб пересічний пенсіонер почувався впевнено — близько половини пенсії витрачається на оплату комунальних послуг.

Водночас було б неправильним сказати, що держава не піклується про пенсіонерів. Але фінансові ресурси країни в умовах економічної рецесії у світі не дають змоги значно підвищувати пенсії, реагуючи на зростання рівня інфляції. Польський уряд усе ж таки намагається знаходити кошти хоча б для часткового підвищення. Зокрема, з березня цього року держава збільшила пенсії майже на 4,5%. Особи старшого віку в Польщі можуть також розраховувати на пільги на житло, проїзд у громадському транспорті, знижки при купівлі медикаментів чи користуватися перевагами «дня пенсіонера» у торговельних центрах, де спеціально для них передбачено нижчі ціни на основні продукти. Це дещо полегшує життя, але не усуває проблеми доволі жорсткого заощадження фінансових ресурсів.

У 2012 році, попри занепокоєння у суспільстві і протести опозиційних партій, провладній коаліції вдалося прийняти досить непопулярний закон про поступове підвищення пенсійного віку для жінок і чоловіків до 67 років. Крім того, урізано пільги силовикам — поріг виходу на пенсію їм збільшено з 15-ти до 25 років, і її виплачуватимуть після 55 років. Щоправда, це стосуватиметься лише тих, хто пішов служити з 1 січня 2013 року.

Щоб не викликати суспільної напруги різким підвищенням пенсійного віку, його вирішено здійснювати поступово: для чоловіків — до 2020 року, для жінок — до 2040-го. Таким чином, нинішнього покоління осіб передпенсійного віку ця реформа торкнеться не дуже відчутно, а більше буде розрахована на тих, хто досягне пенсійного віку через 10 — 15 років.

Піти на ці кроки уряд Польщі змушує об’єктивна реальність, а саме  зростання середньої тривалості життя. З 1950 по 2007 роки цей показник у Польщі збільшився на 15 років для чоловіків — до 71 року, і на 18 років для жінок — до 80 років. Ще одним чинником є доволі невисокий рівень народжуваності, що спостерігається у всій Європі. З огляду на це, статистика невблаганна: на сьогодні в Польщі на чотирьох працюючих припадає один пенсіонер, а в 2030 році ця пропорція буде менш привабливою — 2:1. Якщо не підвищувати пенсійного віку, доведеться поступово збільшувати навантаження на пенсійні відрахування із зарплат працюючих, що у поляків теж не викликає надмірного ентузіазму.

Нинішня пенсійна система у Польщі змішана. Особам, які народилися до 1949 року, пенсія нараховується за так званою старою системою, при якій найважливішим є стаж праці. Натомість за новою системою стаж праці вже не має значення, а звертається увага на індивідуальний рівень накопичення капіталу. Пенсійна система Польщі спирається на так звані три стовпи: фонд соціального страхування (ZUS), відкриті пенсійні фонди (OFE) та індивідуальні пенсійні рахунки, яких є кілька різновидів. При цьому перші два обов’язкові, а третій — добровільний, за бажанням особи.

Пенсійні відрахування роботодавця із зарплати працюючого в Польщі сьогодні становлять 19,52%, з яких 2,8% надходить до OFE. Запровадження відкритих пенсійних фондів мало на меті акумулювати більше грошей за рахунок здійснення інвестицій на фондовій біржі. Проте діяльність OFE викликає критику з боку польських фінансових експертів, через те що інвестування на біржі становить певні ризики і може давати не лише прибутки, а й бути збитковим.

На фоні сусідньої Німеччини рівень пенсійного забезпечення в Польщі не видається найкращим. Але він є вищим, ніж, скажімо, в Угорщині, не кажучи вже про країни колишнього СРСР, де пенсійні реформи вже давно чекають свого часу.

Юрій БАНАХЕВИЧ

Суто китайська пастка

ПРОБЛЕМА

У Піднебесній необхідність змін асоціюється з питанням виживання для всієї країни

Уряд КНР уже не перший рік намагається підступитися до пенсійної реформи. При цьому демографічна політика «одна сім’я — одна дитина», якою влада Китаю так пишається упродовж останніх трьох десятків років, підготувала їй пастку. Оскільки багаторічний принцип стримування народжуваності в комплексі з таким загалом позитивним явищем, як збільшення тривалості життя, обернувся стрімким старінням населення. Кількість літніх людей, турбота про утримання яких лягає на плечі працездатного населення, неухильно зростає.

За даними Китайського дослідного центру старіння, до кінця 2013 року чисельність людей похилого віку сягне 202 мільйонів, що становитиме 14,8% населення країни. При цьому кількість працездатного населення скоротиться до 936 мільйонів. Так, з урахуванням дітей цього року 46% усього населення КНР будуть на утриманні тих 54%, що залишаються. Це попри те, що у 2000 році на одного пенсіонера припадало близько 10 працездатних людей віком від 15 до 59 років. До середини ХХІ століття кількість громадян Китаю похилого віку, за прогнозами, може зрости до 487 мільйонів, або до 35% загальної чисельності населення.

За такого розкладу пенсійна реформа перетворюється на питання виживання для всієї країни. Суть реформи не нова: це вдосконалення системи соцзабезпечення і підвищення пенсійного віку. Нині китайські чоловіки йдуть на пенсію в 60, жінки-держслужбовці — в 55, а ті, що працюють на виробництві, — у 50 років. Автори ж реформи пропонують уніфікувати «планку» пенсійного віку — 65 років для всіх.

У Китаї, де найбільше побоюються будь-яких вибухів невдоволення населення, напролом іти не стали. Міністерство трудових ресурсів і соціального забезпечення запевнило громадян, що пенсійну реформу в країні проведуть лише після ретельного вивчення демографічної ситуації та соціального становища різних груп населення, а також з урахуванням думки самих громадян. Останні не забарилися висловитися. Результати двох незалежних он-лайн опитувань показали, що 90% респондентів виступають проти запропонованої реформи.

Болюче й питання нерівності в пенсійному забезпеченні. У Китаї діє так звана двоколійна система нарахування пенсій — для держслужбовців і працівників підприємств. Держслужбовці та «білі комірці», які відслужили народу, отримують у середньому втричі більше, ніж ті, хто для цього народу створював матеріальні блага. І якщо перші підтримують реформу, то другі відкрито говорять: до 65-ти ніякого здоров’я не вистачить, щоб важко працювати.

Проблемою залишається і наповнення пенсійного фонду. Цього року його дефіцит сягне 18,3 трильйона юанів (28,9 трильйона доларів), а через 20 років і зовсім може перевищити 68 трильйонів, що становитиме близько 38,7% прогнозованого ВНП країни. Таку сумну калькуляцію зробив   Народний банк Китаю у співпраці з Deutsche Bank. Щоб мати право на пенсію за віком, китайцеві потрібно робити відрахування у пенсійний фонд протягом щонайменше 15 років. Відповідно до чинної з 1997 року системи, сам працівник повинен відраховувати щомісяця 8% своєї заробітної плати на особистий рахунок у пенсійному фонді, ще 20% на цей рахунок зобов’язаний перераховувати роботодавець. Але стосується це здебільшого державного сектору. Співробітники підприємств і комерційних структур, не кажучи вже про робітників-мігрантів, повинні тягнути цей віз самі.

2012-го середня пенсія працівників підприємств у містах становила 1721 юань (242 долари), цього року вона зросте ще на 10%. Підвищення істотне, оскільки ще 2005-го середня пенсія не перевищувала 700 юанів.

Це стосується тих, хто пенсію взагалі отримує. Це далеко не кожен літній житель КНР. На селі ситуація складніша, там пенсії почали виплачувати тільки в 2009 році. Мінімальна пенсія в селі становить 55 юанів (близько 9 доларів), а середня — всього 100 юанів.

Не дивно, що майже 79% селян заявили, що така сума не може забезпечити їм навіть елементарного існування. Серед міських жителів настільки ж критично сприймають розмір пенсії 56%, а ось серед колишніх працівників урядового апарату кількість «незадоволених життям» не перевищує 3,8%.

Міністерство людських ресурсів і соцзабезпечення взяло до відома голос народу, пообіцявши, що реформа буде поступовою. Поки що пенсійний вік підвищуватиметься поетапно, починаючи з 2016 року, і до 2045-го все-таки вийде на позначку 65 років. Альтернативи цьому, схоже, вже немає. Якщо китайська влада говорить про те, що «реформа неминуча», отже, так воно і є.

Ольга ТАНАСІЙЧУК