Де цього року відпочивати українцям?

Альтернативою звичайним курортам може стати сільський зелений туризм

Днями газета «Бізнес», спираючись на дані Київського інституту соціології, опублікувала невеселі цифри: цього року на курорти збираються їхати лише 13 % українців. У селі чи на дачі планують відпочити лише 6 і 4 % українців відповідно. За кордон думають податися лише 2 % співвітчизників. (А у нас ще планували ввести податок у розмірі 1 % від мінімальної зарплати для всіх громадян України, які виїжджають відпочивати за кордон!)

Ну, назбирають грошей!

А тепер найсумніше – 70 % громадян України взагалі планують провести відпустку вдома. Все це, звісно, через брак грошей. Тому треба шукати економ-варіанти повноцінного відпочинку. Один із них – так званий «сільський зелений туризм».

Звільнити від податків

Коли мій молодший син був зовсім малим, ми кілька років поспіль знімали на літо помешкання в селі Хотянівка на Десні. Одного року нам навіть вдалося винайняти цілий будинок, який хазяї ніяк не могли продати. І це був насправді класний відпочинок. До речі, дуже багато сімей віддають перевагу саме сільському відпочинку, роками їздять до одних і тих самих хазяїв. Це, по-перше, дешевше, ніж їздити на моря, а по-друге, не кожному підходить радикальна зміна клімату.

А якщо поставити «дикий сільський відпочинок» на цивілізовані рейки? Така спроба була зроблена у 2005 році завдяки п’ятирічній програмі, яка передбачала державну підтримку зеленого туризму. Нині державної політики, направленої на розвиток цього туристичного напряму, немає. Між тим, за словами голови правління Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні Володимира Васильєва, в Західній Європі, де сільський відпочинок дуже популярний, нараховується близько 2 мільйонів койко-місць.

До речі, про койко-місця: пан Васильєв вважає, що треба внести зміни до Закону України «Про туризм», згідно з якими хазяїн, який має не більше 10 койко-місць, має бути звільненим від податків і не реєструватися як приватний підприємець.

Спасіння від безробіття

Зазвичай коли пишуть про зелений туризм, його розглядають із точки зору споживачів послуг. Але це може стати справжнім порятунком для сільських мешканців.

«ПіК» уже писав про те, що з 1 січня 2015 року забороняється реалізація та обіг необробленого молока, сиру домашнього виробництва, а також м’яса тварин подвірного забою – так передбачено Законом України «Про безпечність та якість харчових продуктів».

Це викликано вступом України до СОТ. Але насправді таке може призвести до справжнього колапсу села: рівень безробіття, і нині високий, сягне критичної межі.

Тут і стане в нагоді зелений туризм, який дасть змогу сільському виробнику не лише заробити на здачі в оренду приміщень і організації дозвілля гостей, а і реалізувати продукти власного виробництва.

Туалет – сучасний, дороги – жахливі

Український освітній центр реформ, проект USAID «АгроІнвест», Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні минулого тижня організували прес-тур на Черкащину, аби журналісти могли на власні очі подивитися, що воно таке – вітчизняний «зелений туризм». Ми відвідали дві садиби – «Очеретяну хату» в селі Плескачівка Смілянського району і «Холодноярський зорепад» у сусідньому селі Сунки (її хазяїн, до речі, – голова Смілянського районного осередку сільського зеленого туризму Черкащини Сергій Тимофієв). Спробую відкинути емоції та проаналізувати плюси і мінуси побаченого. Отже,

Плюси

Природа – не просто чудова, а неперевершена. Смілянський район Черкащини іноді навіть називають «маленькими Карпатами». Там же знаходиться унікальний реліктовий лісовий масив «Холодний Яр».

Екологія. Чисте повітря, чисті продукти. Все це сьогодні справді на вагу золота.

Цікава культурна програма. Для туристів організовують майстер-класи з народних ремесел, випікання хліба тощо. Плюс – рибалка, прогулянки.

Умови проживання – цивілізовані. Розпещеним городянам не доведеться, перепрошую, бігати до вітру у дерев’яний будиночок і митися з кружки.

Мінуси

Дорога. Автобус ходить, здається, два рази на добу, тому добиратися краще машиною. Але дороги – справа окрема. Якщо, за словами прем’єра, у нас лише 2 % шляхів не відремонтовані, то таке враження, що всі вони – на Черкащині.

Частина хат у селах покинута господарями та перебуває у занепаді, і це досить депресивна картина.

Через те, що села знаходяться у вкрай мальовничих, але все ж таки «ведмежих» кутках, може виникнути проблема з медичним обслуговуванням.

Ціни – не такі вже й дешеві. Перебування у автентичній хаті (з цілком сучасним санвузлом і кухнею) обійдеться десь у 80 гривень із людини на добу.

Але маю сказати, що про мінуси я згадала вже у Києві, тому що в цілому враження від поїздки залишилися напрочуд гарні. А недоліки – що ж, є над чим замислитися і місцевій, і центральній владі.

Моя хата скраю?

Сказати, що цей напрям для нас новий, не можна. Сільський туризм давно й активно розвивається на Західній Україні, там уже існують сотні садиб, хазяї яких успішно заробляють на туристах. Але ж, приміром, Центральна та Північна Україна теж можуть похвалитися чудовим кліматом і розкішною природою. Проте всі ці багатства досі не використовуються. Пан Васильєв розповів, що наприкінці минулого року спілка провела Всеукраїнську конференцію, присвячену зеленому туризму. На неї були запрошені представники всіх облдержадміністрацій. Але участь взяла… лише третина. Яскрава картинка, яка характеризує наш менталітет, чи не так?

Але справа потроху рухається, і досвід Черкаської області це підтверджує. До речі, знайти садибу у вашому регіоні можна на сайті //www.greentour.com.ua/. Так що подумайте – може, ну його те море?

Людмила Заглада