загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Київський музей Михайла Булгакова внесено до списку «Двадцяти кращих літературних музеїв світу»!

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Список найцікавіших літературних музеїв (за даними І Міжнародного форуму літературних музеїв) виглядає так: Місто Шиллера Марбах-на-Неккарі, Фонд «Батьківщина Шекспіра», Класичний Веймар, Будинок дитинства і Музей Марка Твена, Музей Анни Ахматової у Фонтанному домі, Музей Володимира Маяковського, Музей Льва Толстого «Ясна Поляна», Музей «Дім, де народився Роберт Бернс», Центр Джеймса Джойса, «Дім Турбіних», Київський літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова, Музей і творчий центр Роальда Даля, «Дім Будденброків», Музей Генріха і Томаса Манна, Музей Невинності (Стамбул), Музей дитячої літератури «Юнібакен» (Стокгольм), Музей Нібелунгів (Німеччина), Музей Жуля Верна, Літературно-меморіальний музей-заповідник Антона Чехова «Меліхове», Державний літературний музей (Москва), Державний музей Олександра Пушкіна, Фонд Мартіна Бодмера (Швейцарія).

Як захоплююча книжка, читається перелік, що радує іменами, викликаючи бажання побачити всі ці чудові місця. Але якщо до більшості з них дістатися непросто, то до Андріївського узвозу — рукою подати.

Хто він, сьогоднішній відвідувач літературного музею? Чому в Музеї Булгакова ніколи не буває нудно? Як зберегти музейний простір України? На ці та інші питання «День» попросив відповісти директора Музею Булгакова Людмилу ГУБІАНУРІ.

ФЛЕШМОБИ, ЖИВІ КАРТИНИ

— Як ваш музей потрапив до кращої «двадцятки»?

— Відповідати на це запитання повинні експерти, але, ймовірно, критерієм для відбору були не лише експозиції, йшлося про діяльність музею як якогось живого організму. Наш музей, окрім головної експозиції, має велику кількість проектів: журфікси, дитячі, великодні й іменинні свята, чаювання на веранді та інші. Всі вони об’єднані тим, що ми називаємо місією нашого музею — відроджувати традиції, пов’язані з життям дому і сім’ї. — У день народження Булгакова всі ЗМІ облетіла новина — музей танцює фокстрот на Андріївському узвозі. Як ви зважилися на такий «немузейний» вчинок? — Дуже навіть музейний! Флешмоби сьогодні популярні в багатьох музеях світу. Знаєш, як амстердамський Рейксмузеум влаштував флешмоб, присвячений відкриттю музею після реставрації? У великому торговельному центрі люди роблять покупки і раптом бачать — залою біжить молода людина у старовинному вбранні, на канатах спускаються вартові, звучить музика, виїжджають коні, з’являється курка, її ловить дівчина... Покупці стоять приголомшені, з відкритими ротами. І, нарешті, в анфіладі на першому поверсі всі разом збираються, піднімається завіса, а там жива картина — «Нічний дозор» Рембрандта. Про Булгакова існує стільки міфів, що ці міфи відділяють нас від живої людини. Тому нам захотілося поряд із бронзовим пам’ятником показати живий момент і нагадати, що Булгаков як людина театральна вмів по-справжньому веселитися. Крім того, наша акція пов’язана з бажанням зробити Андріївський узвіз вулицею не для транспорту, а для людей! І ми змогли перекрити своїм танцем узвіз, а машини терпляче чекали! А сама ідея виникла, коли проводили свято Різдва і був запрошений вчитель танців для дітей. Потім діти пішли розписувати пряники, а батьки під керівництвом цього вчителя почали розучувати дорослі танці — у результаті з музею пішли щасливими і батьки, і діти. У Фейсбуці є англомовний сайт, присвячений Булгакову, і після публікацій нашого флешмоба «Фокстрот на Андріївському» там було 560 «лайків» і 220 «перепостів»: люди з різних країн всіма мовами писали, що вони в захваті й хотіли б бути з нами. ОДНЕ ІЗ ЗАВДАНЬ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА — ПРОВОКАЦІЯ — Яким сьогодні має бути літературний музей? — За радянських часів велика частина населення відвідувала музеї через брак інформації, і ми добре пам’ятаємо, як люди ходили з блокнотами і все записували. Сьогодні, коли через інтернет можна дізнатися про все, не виходячи з дому, музей повинен стати місцем, яке дає людині можливість переосмислити те, що вона знає, і відповісти самостійно на питання, які вона ставить перед собою. Музей — це явище мистецтва, а одне із завдань сучасного мистецтва — провокація. Провокація в хорошому сенсі — аби людина прокинулася і подумала. Мистецтво передбачає свободу в сприйнятті: ти маєш право як глядач, як слухач, як читач сам проаналізувати ситуацію і віднайти відповідь. Тому функція нашого музею саме така: не проговорювати всі букви алфавіту, а розбудити людину. Наш новий проект «Одна картина» цікавий саме своєю міждисциплінарністю: сучасне мистецтво в такому «консервативному» місці, як музей. Щомісяця 22 числа київський художник виставляє свою роботу (а це не фігуративний живопис) і запрошує для діалогу представника іншого виду мистецтв — композитора, музиканта, поета або філософа, з яким відчуває точки зіткнення. Музиканти виконують сучасну класичну музику, і, мені здається, у киян є можливість наблизити до себе непросте поняття сучасного мистецтва — і в живописі, і в музиці. — А хто ваші сьогоднішні відвідувачі? — Перш за все це ті люди, які виросли на творчості Булгакова, які його чекали, сприйняли як деяке одкровення і залишилися вірними йому до сьогодні. 

— А як ви знаходите спільну мову з поколінням нових технологій? — Через мистецтво. Як говорила один із головних авторитетів музейного світу Росії пані Антонова, музей може навчити молодь плакати з іще одного припустимого приводу. Можна плакати через кохання, а можна плакати, переживаючи зустріч із справжнім мистецтвом. Про сьогоднішню молодь я не можу сказати, що Булгаков їхній улюблений письменник, але це теж наша аудиторія. До художників на проект «Одна картина» приходять абсолютно дивовижні молоді люди і, прощаючись, говорять, що навіть не могли собі уявити, що в центрі міста існує будинок з таким життям, а потім знову повертаються. Крім того, Булгакова проходять у школах, і школярі, яких приводять «силоміць», потім так само «силоміць» приводять своїх батьків. Тому наша цільова аудиторія дуже різна, вона весь час міняється. На журфікси люди приходять не лише тому, що вони шанувальник музики, а тому, що хочуть побачити музикантів у камерній ситуації, поспілкуватися з ними і з науковцями не на екскурсії. Дуже помітно, що людям зараз не вистачає особистого спілкування. «БУЛГАКОВСЬКІ ЗБІГОВИСЬКА» — Яким буде Музей Булгакова завтра? — Він може стати не просто музеєм, а інформаційним центром, клубом для спілкування, і один із проектів, пов’язаний із письменниками, на це спрямований. У Києві Булгаков був більше читачем, ніж письменником, тому й виник проект «Булгаковські збіговиська». Ми хочемо розповісти читачам про сучасних українських письменників, причому читачам у тому ніжному віці, у якому Булгаков жив у Києві. У цьому будинку Булгаковим, його братами і сестрами було прочитано величезну кількість книг — тоді це була норма, і до цієї людської норми ми б хотіли повернути наших дітей. Вже відбулися зустрічі з Сашком Дерманським, Зіркою Мензатюк, Григорієм Фальковичем, і ми збираємося восени продовжити наші «Збіговиська». — Яке місце в житті українців посідають зараз музеї? — Нещодавно я прочитала таку інформацію: сьогодні половина киян не ходить у музеї. Когось це, напевно, налякає, але половина киян так само не ходить у театри, на концерти класичної музики. Мистецтво не може і не має бути необхідним для всіх, воно елітарне за своєю природою. Але ми бачимо, що дуже зросла соціальна роль музеїв, виріс рівень довіри до них. Коли виходить книга або фільм, пов’язані з Булгаковим, то одразу збільшується кількість відвідувачів, яким важливо дізнатися нашу думку. В ідеалі музеї виконують дуже серйозну місію: вони — хранителі золотого фонду країни, носії етичного коду. Тому музеї можуть бути партнерами у розв’язанні головних проблем суспільства: через різнобічну подачу матеріалу, через виставки стати місцем руйнування старих міфів і полем примирення різних точок зору в національних, політичних, історичних питаннях. Про це дуже добре говорив голова ICOM (Міжнародна рада музеїв) Ганс Мартін Хінц у своїй лекції про існування музеїв у глобалізованому світі: «Служіння суспільству — місія музеїв, які повинні брати на себе відповідальність та ініціативу у формуванні єдиного погляду на історію». — А як виживає сьогоднішній музейний простір України? — Проблема не в тому, що немає грошей — їх немає ніколи і ні в одній країні! Хвилює те, що в нашій країні немає культурної політики. Верховна Рада 2011року ухвалила рішення відзначати 120-річчя Михайла Булгакова на державному рівні — і це вилилося ні в що... Планувалося видання зібрання творів, багато виставок, заходів, але все, що було зроблено, здійснювалося лише власними силами. Я почала працювати в музеї 1991 року, коли ще деякий час функціонували колишні служби, працювали закупівельні комісії, фінансувалися виставки, видання, але незабаром все припинилося, настав повний смуток: як працювати, якщо немає фінансування. Але коли музейники зрозуміли, що порятунок потопаючих — справа їхніх власних рук, ситуація почала змінюватися. Спілкуючись з багатьма музейниками України, бачу, що всі музеї, так або інакше, навчилися самостійно опановувати ситуацію, і сьогодні музеї на 90% існують завдяки людям, які в них працюють. Зараз з’явилися різні інституції, такі як ICOM України, «Динамічний музей» фонду Ріната Ахметова «Розвиток Україні», фонд «Відродження», «Український центр розвитку музейної справи», журнал «Музейний простір», які підтримують музеї на різних рівнях. Стали приїжджати міжнародні фахівці з музейної справи, є можливість поспілкуватися з колегами з Криму, Донецька, Західної України на лекціях, тренінгах, майстер-класах. «НЕ РОЗСЛАБЛЯТИСЯ, НЕ ЛЯКАТИСЯ, А ДІЯТИ РОЗУМНО» — Людмило, як ви опинилися в Музеї Булгакова? — Коли йшла сюди, не збиралася займатися музейною справою, а тільки літературознавством. Мене оточили десятками фотографій, я з жахом дивилася на них і думала: «Невже я повинна розібратися, хто ці люди? Дай Бог запам’ятати, де сам Булгаков, де його мати і батько, і цього досить». Але коли Кіра Миколаївна Пітоєва стала «прочитувати» ці світлини, неначе вона читала листи, і розповідати цілі сюжети, наприклад, з історії моди: чому жінка у цьому капелюшку, якщо вона на природі, чому на ній сукня такого фасону, з чим це пов’язано, чому всі в темному вбранні — а траур тоді носили більше року... Це була магія розповіді за письменами: фотографії перетворювалися на театр, як булгаковська коробочка. Для мене це стало відкриттям нової професії, захотілося її опанувати...

— Займаючись темою сім’ї, ви в музеї знаєте багато секретів родинного життя. Поділіться одним із них. — Мати Булгакових Варвара Михайлівна була дуже сильна жінка і говорила, що в екстремальних ситуаціях уміє концентруватися — не розслаблятися, не лякатися, а діяти розумно. Рідкісний дар, особливо для жінки, і необхідний, якщо маєш таку кількість дітей. Адже вона не знала, що будуть революція і громадянська війна, але своїм вихованням змогла підготувати дітей до важких випробувань. Коли я розповідаю це на екскурсіях, бачу, що люди одразу реагують: «А який мати знала рецепт?». Я промовляю слово «трудотерапія», багато хто посміхається, але потім погоджується, бо мати дійсно була прихильницею трудотерапії, а найбільшим злом вважала неробство. І ми знаємо зі спогадів, що навіть улітку на дачі всі отримували від Варвари Михайлівни завдання, а ввечері звітували. При кожному старшому був прикомандирований молодший, а старший ніс відповідальність не лише за його життя, але й за його розвиток: він повинен був займатися з молодшим, читати йому. Крім того, старші діти займалися репетиторством і фінансово допомагали мамі. Водночас у Варвари Михайлівни було дивне розуміння дітей, вона знала, що у них має бути свій дитячий світ, і сама активно брала участь у родинних вечорах і виставах. А коли настали революції і війни, всі її діти змогли вижити саме завдяки тому, що вони отримали від мами, і, думаю, ці рецепти виховання ніколи не застаріють.

Ольга САВИЦЬКА,  

До списку новин