загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

На Рівненщині вчили дівчат прясти й мотати ляльки, а хлопців - вирізати ліри й кувати зброю

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Однією з родзинок сучасної Рівненщини можна сміливо назвати уміння організовувати етнофестивалі. Перенестися в іншу епоху і спробувати свої сили в народних ремеслах можна було цими вихідними у селі Пляшева на фестивалі "Волинський серпанок".

 

Вшанувати пам’ять загиблих у Берестецькій битві козаків з’їхалося цьогоріч чимало рівненчан та гостей краю. Хтось шанобливо схиляв голови у молитві, хтось готувався слухати гучні заяви політиків зі сцени, хтось налаштовувався відсвяткувати чергову річницю бою... Неподалік від сцени, з якої лунали виступи з політично-партійними гаслами, за невисоким частоколом сховався новий для Рівненщини фестиваль. "Волинський серпанок" (так називається цьогорічна складова культурного проекту "Волинське віче", організованого громадською організацією "Центр дослідження відродження Волині") отримав свою назву завдяки умінню радивилівських ткаль. Вони зуміли відтворити унікальне полотно, яке в народі називали серпанковим. Раніше хоч намітку з нього мала кожна господиня краю, а нині про нього забули. Лише через сто років вдалося відновити технологію й виготовити перші костюми. Аби побачити їх на власні очі та пересвідчитися у вишуканості й легкості тканини, необхідно було небагато: заплатити 15 гривень за вхідний квиток і перетнути охорону біля частоколу. Кілька хвилин - і ви опиняєтеся в середньовічному містечку. Тут і там лунають народні пісні. Це українські ткалі з різних куточків нашого краю, інших областей та навіть Канади розчісують льон і снують з нього нитку. Спробувати, наскільки нелегкою була ця справа, можуть усі охочі безкоштовно. Так само, як і помилуватися сторічними вишивками. Одна з учасниць фестивалю гордо показує свою хустку та сорочку: їх своїми руками вишивала іще її мама.

- А що ж ваші онуки бережуть традиції? - питаємо, розглядаючи легку, але досі міцну тканину й рівні стібки вишивки.- Ой, - важко зітхає жінка. - Кажуть: нема часу спалити... А це ж така праця...Подібні історії доводиться чути тут не один раз. Народні майстрині розповідають, що по-справжньому берегти творіння рук людських вміють лише одиниці. І то найчастіше це або музейники, або етнографи, або такі ж як вони фанати народного мистецтва.

Неподалік іще одні дива: вже сучасні ткалі та ткачі презентують свої гобелени й картини. Поряд - ляльки ручної роботи та ляльки-мотанки. Як зробити таку своїми руками, навчають за кілька метрів від ятки. У сусідньому наметі - плетуть з соломи, іще далі - виготовляють прикраси. Усі майстри - у дивовижному вбранні з домотканого полотна, вишитому й прикрашеному бісером. Тут і справжні сторічні екземпляри, і сучасні моделі.Іще далі розташувалися ковалі. Попрацювати на міхах, роздуваючи полум’я, або й самому кілька разів вдарити молотком по розпеченому залізу вишикувалася черга хлоп’ят. 

Так само активно беруть у руки й інструменти, аби спробувати власноруч зробити основу для ліри - давнього музичного інструменту. 

Не менше охочих й створити свій шедевр на гончарному колі. 

- Дитина забрудниться, - попереджає батьків майстер та вправно керує хлопчиком років п’яти. - Розслаб пальчики, ручка має бути легкою. Я колись майстер-клас французам проводив, то вчилися і вони і я. Вони - гончарству, а я - говорити так, щоб вони розуміли, чого від них хочу. Кружляють у давньому танку і панночки у вишуканих сукнях. Вони навчають охочих танцювати під середньовічні мелодії, котрі виспівують артисти на сцені. А ще залюбки фотографуються з гостями фестивалю.  Трішки поодаль - справжня кухня. Середньовічною її називають не лише через тематичне вбрання кухарів і помічників, а й тому, що готують у величезних казанах на відкритому вогні. Та й страви у меню відповідні. Через рів, попід білим муром, який оточує музей-заповідник "Козацькі могили", розташувалися лучники. Символічний намет з біло-червоним прапором закликає охочих спробувати свої сили у стрільбі з лука та арбалета, а також придбати все необхідне для подібних розваг за межами фестивалю. Немало продавалося й сувенірів на згадку про "Волинський серпанок": це й ткані закладки у книги, і вишиті сорочки, сукні й футболки, і керамічний посуд та дзвіночки, й іграшки з лляного полотна та прикрашені українським орнаментом та іще чимало іншого. Прикупивши сувенірів, можна й плани на наступний рік складати. Організатори ж обіцяють, що кожного року присвячуватимуть фестиваль новій темі - не менш цікавому виду давніх промислів, які побутували на теренах Історичної Волині.

Категорія: Новини > Відпочинок і культура

Автор: Ірина НИЧИПОРУК

До списку новин