Пасіка на колесах

Коли під час повені 2008-го року у пасічника Зеновія Ковальчука з Угринова, що біля Франківська, загинуло 40 бджолиних сімей, він змайстрував для бджіл великий пересувний павільйон. Тепер пасіка на колесах мандрує садами, лісами й полями – залежно від того, де настав час збирати мед. Коли інші бджолярі скаржаться на поганий урожай чи дощове літо, пан Зеновій підсміюється: а чого в мене є мед?

«От у неділю кажуть хлопці: йдемо вип’ємо. Кажу їм: пензлюйте, а я поїхав на дівки – поїхав до бджіл. Бо бджолина матка називається "дівки". Я не знаю, чи хтось більше любить бджоли за мене», - розповів Галицькому кореспонденту пан Зеновій.

Розведенням бджіл 60-річний пасічник займається вже 40 років. За фахом муляр-будівельник, Зеновій Ковальчук перші дві бджолосім’ї заробив у 20 років. «Я не знав, як поводитися з бджолами. Але у мене брат робив у колгоспі, і я ходив до нього дивитися, що він робить з бджолами, і на тих двох сім’ях вчився їх розводити», - пригадує пасічник. Чоловік зазначає, що ніколи не вчився бджільництва з книжок, бо не завжди там пишуть правду. «Дружина вичитала у спеціалізованому журналі, що не можна зрізати трутневий розплід. Та якби я не різав трутні, то ніколи меду б не їв!», - зауважує бджоляр. Пасічник-самоук найбільше досвіду поводження з божими комахами здобув у Владивостоку, куди у 90-х роках його запросили доглядати понад 150 бджолосімей.

Зараз власна пасіка пана Зеновія налічує приблизно 80 сімей. Своїх підопічних бджоляр пересадив на колеса п’ять років тому. «У 2008 році у мене на дачі був потоп: 40 сімей загинуло! Це для мене було велике горе, - пригадує пасічник. – Я пішов у сільську раду, написав заяву, і мені повернули 8 тисяч гривень за завдані збитки. З того всього я почав робити причепи».

Бджолотерапія

Перший причеп пан Зеновій змайстрував відразу після повені. Працював цілу зиму. «Уявив, який він має бути, і сам зробив. Перший такий вулик обшив бляхою, він мені не сподобався… А потім подумав і зробив, колеса, підлогу і давай обшивати вагонкою».

Зараз у пана Зеновія вже три пересувні причепи обладнані під вулики. Один з них пасічник тримає в селі Тязів на Тисмениччині, другий – неподалік річки Бистриці, а третій – у Чорному лісі.

Екскурсію починаємо з бджолиного павільйону поруч з Бистрицею. Неподалік пан Зеновій розмістив і стаціонарну пасіку. Саме це місце, пояснює він, благодатне для бджільництва під час всього медового сезону. «Тут повно акації, скоро зацвіте малина, ожина, неподалік ріка», - зазначає пасічник.

Бджоли рясно літають над вуликами. Зараз вони добрі, тому що є багато меду і вони мають роботу. Працелюбні комахи восени від безробіття озлоблюються, каже бджоляр. «Восени взятки (меду) нема, і бджоли злі. За день неможливо більше трьох вуликів обійти, вони не тільки на людей нападають, а й між собою починають битися», - каже бджоляр.

Між деревами помічаємо павільйон. Навколо дерев’яної хатинки на колесах теж літають бджоли. Пан Зеновій відкриває причеп - і зсередини доноситься солодкий запах меду. Всередині вулик оббитий фальш-брусом, підлога встелена бамбуковою дошкою. На стіні по центру – образ. З вуликів доноситься монотонне гудіння бджіл. «Ви б тут 10 днів побули і тоді б відчули, як у вас міняється настрій. Від бджіл здоров’я само собою стає сильнішим, - розповідає пан Зеновій. – Лягаєш спати - і ніби море шумить. Взимку мені так погано, коли нема бджіл, а коли приходить весна і я заходжу у вулик, то в мене друге життя починається». Для такої своєрідної терапії пан Зеновій у кожному вулику спеціально залишив отвори, щоб доносився запах меду і заспокійлива бджолина музика.

Над кожним вуликом причеплені таблички з номерами. Після кожної перевірки пасічник робить записи у щоденнику. «Матка червить. Нема матки. Добавити рій. Перевірив. В ізоляторі», - бачимо написи у зошиті напроти номерів. «Що означає в ізоляторі?» - запитуємо в пасічника. Пан Зеновій показує невеликий ящик і пояснює: «Це ізолятор. Наприклад, у бджолосім’ї пропала матка, кинулася трутівка. То я з другого вулика беру бджоли з маткою, кладу сюди і накриваю. Через два дні сім’я вже працює. Нема трутівки».

Далі пан Зеновій показує, як живуть бджоли у вулику. Журналісту пасічник дає спеціальне сито на голову, сам вдягає лише окуляри і запалює димаря. «Зазвичай я сюди приходжу в шортах, тут роззуваюся і ходжу босий», - зізнається пасічник. «Не кусаються?» - питаю. «Не часто. Хіба десь притисну. А бджола чого має кусати? Я до них говорю. То на них сварю, то кажу: нащо ви таке робите...», - відповідає пан Зеновій.

І таке враження, що розуміють. Бджоли з вулика відразу вилітають у відчинене вікно. Ще одна перевага бджолиного причепа над звичайним вуликом – це те, що комахи не залітають назад, пояснює пасічник. «Тут працювати набагато легше. В будь-яку погоду і в будь-яку пору року немає нападку бджіл», - хизується пасічник своїм винаходом.

Далі пан Зеновій проводить майстер-клас з бджільництва. На око визначає, скільки кілограмів меду на кожному стільнику. Показує, де бджолина матка, а де треба зрізати трутнів. «Коли матка затягує маточники, то через 14 днів чекаю рою. Коли відкриваєш дошку і матка ройова, вона співає. А матка заспівала, то буде нині або завтра рано рій. Залежно від погоди: якщо світить сонце – буде рій, якщо хмарно – він не піде», - розповідає пасічник.

Бджолині рої у пана Зеновія далеко не літають. «Я цього року взяв 12 роїв, і всі вони тут сіли, - показує бджоляр. - То на тій яблуньці, то на тій вишні, то на тій…».

Від саду до лісу

Від весни до осені бджолині причепи подорожують. «Спочатку йде мед весняний - майовий - збираю його у садах. Сади відцвітають – тягну на ріпак», - розповідає пан Зеновій. – Після ріпаку проходить певний період - починає цвісти липа, тягну на липу у ліси. З липи буду тягнути на гречку. Не раз за гречкою їду аж за Бурштин - у Тумир. З гречки везу у ліс на падьовий мед – чорний мед від сосни». Пасічник зазначає, що ніколи не залишає бджолині павільйони біля дороги, де рослини «загазовані».

Найбільше з чудо-причепа дивуються даішники. Зазвичай перевіряють, чи є «стопи» та підфарники, і відпускають. «Я тягнув з сусідом причеп на ріпак. Глип у дзеркало, ззаду менти з мигалкою, але не сигналять, - розповідає пан Зеновій. - Я побачив, що вони їдуть, включив їм поворот правий, потім - лівий, потім - стопи. Коли повключав все, вони зрівнялися зі мною і кажуть: ну ти пацан справжній! А в Галичі перед мостом спинили і кажуть: ми ще такого не бачили».

Торік кочівні вулики пасічник залишав навіть за Рогатином. Цього року Зеновій Ковальчук ще не знає, де залишить бджіл. З дня на день збирається об’їжджати поля і шукати, де посіяна гречка. Подорож у бджіл закінчується у серпні. «10 серпня везу вулики додому і годую їх до 15 вересня, - розповідає Зеновій Ковальчук. - Як погодував, обробляю бджоли три рази від кліща. Коли вдарить перший мороз, йду утеплювати, і на цілу зиму вже спокій».

Попри те, що пасічник ніде не вчився та не читав спеціалізованих книжок, він – один з найкращих пасічників на Прикарпатті. Зараз до нього приходять за порадою навіть досвідчені бджолярі. Розповідають, що таких вуликів, як в Угринові, немає навіть у найвідомішого пасічника України – Віктора Ющенка. «На свій мед я даю навіть не 100, а 200% гарантії, - каже Зеновій Ковальчук. – Я одного разу продавав мед і на банці залишив свій номер телефону, то на другий день шестеро подзвонило».

За словами бджоляра, натуральний мед повинен через 10-15 днів дістати кристали. Як не кристалізувався, то до нього щось домішали. «Тільки мед з чистої акації буде рідкий. Він має колір води і не кристалізується», - пояснює пасічник. Липовий мед має світло-жовтий колір, гречаний – темно-коричневий, різнотрав’я – жовтий, падьовий – чорний. «Кожні п’ять років сосна дає падь – чорний мед, такий, як смола, - розповідає пан Зеновій. - Але восени його треба весь до грама забирати з вуликів. Він дуже лікувальний, але бджолам його не можна на зиму лишати. Тому що бджоли від нього дістають пронос».

Крім соснового меду, каже пасічник, не можна залишати бджолам соняшниковий мед. Найкраще годувати бджіл липовим та гречаним медом. «На зиму їм даю половину цукру, а половину меду. Цукор беру лише на заводі у Городенці. Бо від неякісного цукру бджоли гинуть», - зазначає пасічник.

У житті пан Зеновій має кілька простих правил. За одним з них – ніколи не спить у білий день, за другим - п’є воду лише з Духової криниці. Переживає, щоб хтось із заздрісників не наробив лиха підопічним, бо одного разу вже їх втратив і важко пережив це лихо. Злодіїв не боїться. «Злодії бояться заходити до вулика, а пасічник ніколи не піде красти мед», - вже напевне знає пан Зеновій.

Марія ГАВРИЛЮК