загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Через 55 років спільного життя Тамара і Павло Крижанівські стали схожі як дві краплі води

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Я — це ти

Вона була в сім’ї нелюбою дитиною. Батько покинув маму, коли дівчинка ще не народилася. А коли в будинку з’явився вітчим, Тома відчула себе зовсім зайвою. Навколо були розруха і голод — післявоєнний Київ тільки-но піднімався з руїн. Але після важкого дитинства настало щасливе життя, бо Тамара знайшла свою половинку.

Вони прожили разом 55 років і за цей час стали схожими, як близнюки. Це побачили і відвідувачі столичної виставки «Половинки» фотохудожника Ніни Ліщук.

На вернісажі були представлені 20 пар, дуже схожих між собою. Але Крижанівські вирізнялися навіть з-поміж них, бо схожі не тільки розрізом очей або формою губ, а й внутрішнім світлом людей, які прожили в злагоді довгі роки.

У далекому 1957 році їхня зустріч цілком могла статися в Києві, адже вони обоє навчалися в топографічному технікумі, ходили одними коридорами, обідали в одній їдальні... Але, напевно, так просто дві половинки в житті не зустрічаються. Потрібен фатальний збіг обставин.

Отже, для вісімнадцятирічної Тамари, вже дипломованого картографа, не знайшлося в рідному місті робочого місця. В комісії з розподілу її направили в Орловську область. Як з’ясувалося, мала змінити там Павла Крижанівського. Якби відмовилася вона залишити столицю, може, й не зустрілася б зі своєю половинкою.

Восени, коли Тамара повернулася до Києва, Павло запросив її на побачення. Відразу попередив, що у війну підлітком був вивезений до Німеччини, тому вважається «неблагонадійним». Якби дівчині не захотілося зв’язуватися з «ворогом народу», доля відвела б від неї половинку. Але їй було дуже цікаво з новим знайомим.

— Я навіть не звертала уваги, красивий він чи ні, просто відчувала, що духовно ми дуже близькі, — згадує Тамара Крижанівська.

По весні вони одружилися і зажили разом у єдиній кімнаті, яку займала сім’я новоспеченого чоловіка, перегородивши її шафами і фіранками. Там Тамарі Федорівні довелося випробувати і труднощі невлаштованого побуту, і ревнощі свекрухи.

— Тепер я з упевненістю можу сказати, що материнські ревнощі — це частина природи матері. Була б вона хоч тричі інтелігентна і вихована, — розмірковує Тамара Федорівна.

Вони разом ростили двох дочок, багато працювали, об’їздили весь Радянський Союз, жили і живуть інтересами одне одного. Тамара Федорівна вишиває ікони. Павло Данилович зібрав чудову колекцію старовинних монет. Нині вона шукає і купує для чоловіка книги німецьких істориків, які розповідають про Другу світову війну. Його це дуже цікавить, ось лише ходить він погано після операції.

Вони ніколи не розлучаються надовго. Навіть коли в чоловіка з’явилася можливість поїхати на курорт і вона дуже просила його «відпочити по-людськи», Павло Данилович послухався, але через тиждень повернувся.

Якось, гортаючи сімейний альбом, Тамара Федорівна звернула увагу: «Подивися, як ми схожі! Хто не знає, що ми чоловік і дружина, подумає, що брат і сестра». Лише тепер вони побачили на власні очі те, що раніше тільки відчували.

ДУМКА ФАХІВЦЯ

Елліна РОМАНЕНКО,

сімейний психолог:

— Дослідження за подібністю партнерів у світі проводилися неодноразово. Зокрема, в одному з університетів Шотландії студенткам запропонували з різних фотографій вибрати свою половинку. З’ясувалося, що кожна з них вибрала фото самої себе, тільки з нанесеними чоловічими рисами.

У свою чергу, в американському університеті студентам запропонували створити психологічний портрет ідеального партнера. І всі студенти теж створили свій портрет, але... трохи кращим. Тобто вони шукали людину, до якої можна буде тягнутися. Тому можна сказати, що люди підсвідомо шукають половинку, схожу на себе. Потім вони починають тягнутися одне до одного, навчатися одне в одного, і ця подібність стає помітною для всіх.

Віолетта ГРОМОВА

До списку новин