загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Український театр цікавий, але незрозумілий без перекладу – польська дослідниця

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Шекспір писав драми для найвимогливішої публіки усіх часів і народів. До театру щомісяця тоді ходила третина лондонців, а середня аудиторія вистави складала майже три тисячі людей. Драми ставилися і відбраковувалися з неймовірною швидкістю. Сучасний український театр працює в набагато складніших умовах, він перетворився на елітарне мистецтво, доступне небагатьом і інтелектуально, і фінансово. Проте український театр невмирущий і кожного разу доводить, що українцям є що показати і самим собі, і світові. Так вважає польська дослідниця сучасної української драматургії Анна Коженевська-Бігун.

 Що відбулося з польськими театрами за останні 20 років?    – Багато театрів просто перестали існувати. Держава перестала фінансувати театри, і це найбільший удар для польського театру, що раптом багато театрів, які були у великих містах, у менших містах, опинилися перед великою фінансовою проблемою. З іншого боку, з’явилися приватні театри, які фінансують самі себе, ті, які живуть зі власних вистав і які зовсім поміняли спосіб фінансування і спосіб думання про спектаклі.   Також з’явилися театри, які не мають постійних колективів. Тобто, збирається група акторів на конкретний спектакль. Зовсім помінявся спосіб керівництва театрами в Польщі – це є основна зміна. Потім ідуть також мистецькі зміни…   – Це вплинуло на те, що театральна культура стала більш чи менш затребуваною, чи вона просто змінилася?   – Якщо йдеться про глядачів, по-перше, колись квиток до театру був дуже дешевий. По-друге, дистрибуція цих квитків також була простіша. Зараз не всі можуть собі дозволити піти до театру. Інша річ, що люди дуже зайняті, з’явилася конкуренція до театру, є стільки різних подій у місті, є різні концерти, різні інші атракції, які приваблюють людей, які просто становлять конкуренцію для театрального життя. Вже не кажу про телебачення і 50 каналів, яких не було раніше. Інтернет має свої пропозиції. Це просто помінялася мапа культурна.   Не розвивається в людях і звичок театральних. Я пам’ятаю зі своїх шкільних років, що ми постійно ходили зі школою до театру. Зараз моя дочка вчиться в 4-му класі – може, 2 рази були в театрі. Тобто, людей не виховують у театральному дусі зараз.   – Ви займаєтесь сучасною драматургією в Україні. Наскільки вона вам здається цікавою і відмінною від того, що відбувається зараз у Польщі чи в Західній Європі?   – Передусім вона має свій український локальний колорит. Це є найважливіше. Декілька прізвищ, які є абсолютно шедевральними драматургами. Вони пишуть українські шедеври, дуже влучно помічають все, що відбувається в Україні, всі ці процеси. Я тут кажу про Олександру Погребінську, наприклад, чи Світлану Новицьку, чи Віру Маковій – вона з Буковини, і вона пише п’єси буковинським діалектом про різні проблеми, пов’язані з трансформацією в Україні.   – Великою сенсацією, особливо під час поїздок регіонами українськими, були вистави Івано-Франківського театру «Нація» і «Солодка Даруся» за мотивами творів Марії Матіос. Ці театри приїжджали також до Польщі. Як їх там зустрічали?   – Театр з Івано-Франківська був двічі у Польщі. Перший раз – у Ряшеві з «Нацією», другий раз – у Кошаліні зі «Солодкою Дарусею». Відгук після цих вистав був дуже цікавий, з’явилося інтерв’ю з Марією Матіос. Преса була дуже зацікавлена спектаклями. Але є загальна проблема з театрами, які приїжджають до Польщі з України: відсутність перекладу. Організаторам здається, що польська і українська мова так подібні, що не треба перекладати. А правда є така, що треба перекладати. Складні літературні тексти, швидко говорять актори…, і якщо немає цього перекладу, то до глядацького залу приходять найчастіше українці з Польщі. Тобто, ці спектаклі не потрапляють до польського глядача.   – Наскільки, як Вам здається, український театр взагалі цікавий європейцям? Чим він цікавий?  

Є загальна проблема з театрами, які приїжджають до Польщі з України, – відсутність перекладу. Ці спектаклі не потрапляють до польського глядача

 

– Цікавий своєю поетикою, своєю інтерпретацією, своїм розумінням як української, так і світової літератури чи культури. Таким найкращим прикладом для мене є театр імені Леся Курбаса зі Львова, який представляє українську точку зору. Але це не є публіцистична точка зору, це саме мистецьке перетворення і європейської літератури, і української літератури, і поєднання і національного, і загальноєвропейського, і загальносвітового. І він це дуже добре робить, цей театр. І я думаю, що це найцікавіше – саме це перетворення цього матеріалу через український фільтр, через українську вразливість, через український спосіб думання.   – Які, на Вашу думку, перспективи буде мати український театр? Як можна виховати оцю аудиторію, яка б  мала добрі смаки, і могла б заплатити, і хотіла б заплатити за добру виставу?  

Театр буде існувати, бо театр завжди існував, навіть у найгірші часи

 

– Я думаю, що так чи інакше театр буде існувати, бо театр завжди існував, навіть у найгірші часи. Я вражена кількістю міжнародних фестивалів, чи взагалі театральних фестивалів, які організують українські театри, наприклад, у Ніжині, у Чернівцях. І вони дуже цікаві, збирають цікаві колективи. Тобто, є надія в людях, які це організують.

До списку новин