“Старість у радість” або “старенькі без любові вмирають”. Така тема другої зустрічі молодіжного руху “Молодь за мир”,що нещодавно було презентовано в Івано-Франківську.
На думку молоді, літніх людей стає більше, але знайти відповідь на запитання «що таке старість?» все важче: про старість не говорять, старість нікого не цікавить. Молоді люди – усюди, молодість навколо нас. Прийнято вважати, що люди похилого віку, чи то пак пенсіонери, вже не можуть бути корисними суспільству. Статистика твердить, що тривалість людського життя з кожним роком зростає. Це означає, що населення Землі невпинно старіє. Більше того, часто молодь відмежовується від старих людей. Дочки та сини нерідко відправляють своїх батьків у будинки перестарілих (геріатричні пансіонати) не маючи часу приділяти увагу рідним людям. Є помилкове твердження, що там , де є опіка держави та повноцінне трьох або чотирьохразове харчування, старенькі можуть почувати себе комфортно та в спокої доживати останні роки свого життя. Проте рідного дому та опіки рідних ,звичайно, не замінить ніхто.
“Коли ти молодий, усе ще попереду, все, що не стається, стається на краще. Щось втратиш – здобудеш нове, хтось покине тебе – з’явиться інший. І головне – все можливо, для всього ще буде час. А старість – це коли попереду вже значно менше аніж позаду. Старість – коли втрачаєш, і не маєш надії здобути нове. Старість – це коли здається, що все найкраще уже закінчилося-розповідає представник молодіжного руху “Молодь за мир” Уляна Римарук. Будучи молодими рідко задумуємося про похилий вік. Мовляв, ти молодий ,впевнений у собі, попереду ще життя, успішне життя у яскравих кольорах. Ми знаємо, що можна було б створити досить привабливий образ старості, знайти в ній свої особливі переваги і акцентувати Нашу увагу виключно на цих моментах. Але ми не хочемо закривати очі на багато реальних проблем, які супроводжують людину в старості, особливо, коли вона залишається самотньою-каже Уляна.
Спільнота Святго Егідія має великий 40-річний досвід дружби з і старенькими у будинку престарілих. Сюди потрапляють не лише малозабезпечені. Навіть ті, хто має гроші, не завжди отримують в будинку того необхідного, що має забезпечити гідне життя. Святий Амброзій наголошував, що „старість повинна бути портом, а не корабельною аварією”. Навіть мати можливість залишитися у власному домі в старості – це значить знайти цей порт. Зустріч зі старістю стосуватиметься з часом усіх. Старість є справді демократичною – вони приходить до всіх. Поза сумнівом, наше покоління – матиме більше років життя, а відтак, і матиме майбутнє літніх. В цьому є великий шанс, адже раніше старість була дана не багатьом. Довголіття – це надбання, але наше суспільство не знає, що робити з усіма цими довгими роками: це велика суперечність реальності, великий парадокс. Як ми можемо краще використати цей надзвичайний шанс? Наш досвід спілкування з людьми похилого віку – це також дружба зі старенькими людьми, які опинилися на вулиці, а також тими, хто, хоч і має житло, змушений просити милостиню. Усі вони, ці старенькі дідусі й бабусі – абсолютно різні люди, з дуже різними долями. Усі вони мають велику потребу любити. Помітно, що для них не настільки важливо брати, як давати. Їм важливо мати кого любити (сумки, одяг).
Старенькі в Китаї. Поки молодь ще тільки встає і збирається на навчання чи роботу, люди похилого віку вже у дворі ... ... «Сидять на лавочках», - подумали ви. А ось і ні! Не тільки не сидять, а бігають. Багато з самого ранку воліють зайнятися дихальною гімнастикою цигун, деякі збираються, щоб пограти в бадмінтон, дами, що недавно вийшли на пенсію, люблять з самого ранку трохи повчитися вальсувати, ну а когось захоплює турбота про пташок.
Старенькі відвідують спортивні клуби (членство в клубі- 15 грн. за півроку), беруть участь у конкурсах краси.
Старість – це насправді також і вільний час. Наше суспільство дарує літнім той вимір, який весь час у них відбирало, тобто вільний час. Цей вираз, насправді, надто часто асоціюється з ідеєю часу залишкового у власному житті, тобто з часом релаксу. Але час літнього – це час „звільнений”, який слід наповнити не лише речами, але й значенням, щоб цей час став корисним, наповненим.
У старості люди не живуть менше, вони живуть по-іншому. Це може стати часом вільним для інших, що дуже рідко трапляється в нашому дуже зайнятому житті. Час, присвячений іншим. Існує багато речей, які можна зробити для інших, від маленького жесту до більш значних справ. Безкорисливо.
Літні люди – це ті, ким ми станемо. Старість записана в майбутнє кожного з нас. Можемо створити, разом, новий спосіб життя.
Хто сказав,що вік – це перешкода для здійснення мрій? Старенькі без любові вмирають, Але звичайна щира підтримка, дружня розмова, підбадьорювання – здатні робити справжні дива й мати вплив ефективніший за ліки.
Для молодих людей триматися за руки - як правило, прояв романтичних відносин. Така установка заважає їм взяти за руку літнього родича.У той же час, цей елементарний фізичний контакт значно підвищує фізичне та емоційне благополуччя людей похилого віку, допомагаючи їм уникнути відчуття соціальної ізоляції і власної непотрібності. Це, у свою чергу, знижує ризик розвитку депресії, ускладнює перебіг інших захворювань,які потребують прийому найчастіше досить токсичних ліків. Тому… Частіше тримайте за руку своїх стареньких!!!
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
