Виявляється, старість може бути в радість. І для цього не обов’язково їздити за кордон на дорогий відпочинок або отримувати європенсію. Все значно простіше. Людям похилого віку треба, насамперед, поладнати зі своїми прожитими роками і… протидіяти часові.
Такий приклад показують пенсіонерки із Держанівки, які самостійно створили ветеранську організацію із символічною назвою «Бабине літо». Чим тільки вони не займаються: і співають, і танцюють, і театралізовані вистави влаштовують, і ближньому допомагають. Погодьтеся, відшукати надійне плече на схилі літ — це, мабуть, найголовніше для кожного з нас.
А чоловіків у свій клуб не запрошують: мовляв, пасивні вони, а от жінка завжди легка на лідйом…
Для Раїси Марущак «Бабине літо» — як власне дитинча. Ідею створення такого клубу жінка виношувала не один рік. Тому, коли з конкретними пропозиціями звернулася до сільського голови, жінок-пенсіонерок, її підтримали.
— Головне, що ми зуміли згуртуватися і тепер живемо повноцінним радісним життям, — задоволено посміхається Раїса Олексіївна. — Перше засідання клубу провели цієї весни до 8-го Березня. Вшанували понад 70 жінок — ветеранів праці.
Звідтоді провели ще чотири заходи: «Масляна», «Літературні посиденьки», «Колгоспні бувальщини» та вечір «Рідна мати моя». До кожного написали сценарій — з піснями, танцями, віршами та театралізованими виставами.
— Будь ласка, детальніше, — прошу свою співбесідницю.
На «Літературних посиденьках» читали вірші Миколи Будпянського, Віктора Божка, самодіяльного поета Миколи Ігнатенка, на жаль, вже покійного.. Наша держанівська земля виховала багатьох талановитих людей, якими пишатиметься не одне покоління, — з гордістю відзначає Раїса Олексіївна. — А на «Колгоспних бувальщинах» повернулися в часи, коли існували два місцевих колгоспи — імені Шевченка та «Пролетар». Ми співали колгоспних пісень, згадували, як жилося, як, незважаючи на втому, вечорами «гоцали» під баян. Навіть зіграли сценки з колгоспного життя.
Учасниці клубу — це люди, яким за 60. Тому в більшості з них вже немає батьків. Аби ще раз згадати своїх матерів, вирішили присвятити їм вечір «Рідна мати моя», — розчулюється жінка. — Звісно, не обійшлося без сліз. Ми читали молитви, співали жалісних пісень. Поминали наших рідненьких добрим словом, просили в них вибачення.
У членів клубу ще чимало різних задумів. І, знаючи характер цих жінок, вірю, що вони обов’язково здійсняться.
с. Держанівка, Носівський район,
Сніжана Божок
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
