Мати-героїня з Виноградівщини має 40 внуків і правнуків!

Цього року в с. Пушкіно аж п`ять жінок отримали почесне звання України «Мати — героїня». Серед них — Магдалина Миколаївна Петруляк. Народилася жінка в 1939 році в с. Негровець на Міжгірщині.

У Пушкіно переїхала в 1946 році. В 1958 р. вийшла заміж. Народила та виховала 8 дітей, 5 дівчат та 3 хлопців. Зараз живе сама, та в селі залишились її четверо дітей, що піклуються про матір. Інша четвірка роз`їхалась по Україні: в Закарпатську, Харківську, Київську та Чернівецьку області. Та, як каже мати, телефонують їй кожного дня.

Дуже горда всіма дітьми, бо за життя жодного кривого слова від них не почула, як це буває у когось. Та й потішили її добре, бо має аж 21 внука та 19 правнуків. Та смуток часом бере гору, бо в 1998 році помер чоловік. Держава допомагає, але дуже мало. «Могли б, як матері – героїні, хоч приставку до телевізора подарувати», — каже Магдалина Миколаївна. Пенсія мала, хоч працювала не покладаючи рук, все життя. Ще пригадує, коли 14 серпня народила сина Василя, то 1 вересня того ж року уже йшла в колгосп доїти корів.

Бабуся дуже добре пам`ятає своє дитинство, молодість. Пригадує, як ще грала в шкільній п`єсці, коли мала лиш 8 років. Із вдячністю згадує своїх учителів. Як була малою, каже, бачила випадково як людей розстрілювали. Цей спогад особливо в`ївся в пам`ять.

А зараз не розлучається з молитвою та піснею. На стіні в хаті висять ікони, а в руках тримає книжку — зібрання народної творчості. Читає народну пісню і співає її. Каже, що й сама нашвидку може складати коломийки. Колись тримала свині та корови, а зараз залишилися лиш кури. На запитання про здоров`я відповіла: «Добрий той день, що минув». Вже прощаючись, сказала хазяйка, що завжди можу звертатися до неї, коли буду цікавитись тим, як раніш жилося людям в нашому краї.

Слухаючи розповідь бабусі, розумієш, як мало треба було людям для щастя. Не було ні телефонів, ні комп`ютерів, а люди були щасливими, як каже Магдалина Миколаївна. А зараз є все, та зникла душевність з наших осель. Тому, коли приїжджають онуки та правнуки в гості, бабуся співає для них, аби нагадати, що не все вимірюється грошима, що є Бог і є любов.

Дмитро Нірода