Колір - «та точка, де наш мозок стикається зі Всесвітом», вважав видатний живописець Сезанн. Нині в галереї «Муза» (вул. Єврейська, 19) розгорнуто експозицію двох художників із Кіровоградщини, чиє становлення пов'язане з Одесою, - братів Сергія та Анатолія Шаповалова.
«Вечерняя Одесса», найтиражніша російськомовна газета Морської Столиці України, розмістила у сьогоднішньому числі емоційну рецензію на подію у мистецькому житті міста. Пропонуємо читачам «Гречки» її повний текст.
«Варто було б назвати цю виставку «Одна мелодія на два голоси»! Заслужений художник України, лауреат премії імені О. Осмьоркіна, старший брат Сергій Шаповалов - людина абсолютного живописного «слуху». Це артист без всякого діляцтва, Дон Кіхот у мистецтві. Його роботи знаходяться в музеях України та світу, персональні виставки проходили в Іспанії та Німеччині, у 2010 році - у Національному музеї в Києві. Молодший брат Анатолій - також відзначений Богом, у приватних зібраннях Америки та Англії знаходяться сотні його робіт. За плечима його - Одеське художнє училище імені М. Грекова, у Т. І. Єгорової, та, як і у його рідного брата, Київський художній інститут.
... Кіровоградські художньо-виробничі майстерні Худфонду СРСР, робота згідно з розподілом. «Як надійде замовлення на сорок портретів Енгельса, так і не розгинаються, допоки їх не зробиш. Для душі, для творчої роботи часу тоді трохи залишалося. Але прийшли 90-ті - повний розвал всіх систем, в тому числі Художнього фонду. І треба було якось жити», - згадує А. Шаповалов.
Чого тільки не малював у 90-х Анатолій Шаповалов - від ікон до вивісок. Робив і портрети на замовлення. Тоді $50 за портрет були сумою! А якось раз замовник, оцінивши майстерність, заплатив аж сто, просто шикарно. Але, звичайно ж, писав Анатолій і картини. Його роботи помітили в Києві. І один американець, колишня наша людина, менеджер від мистецтва, запропонував Анатолію Гавриловичу працювати на нього. Картини Шаповалова-молодшого добре «показалися» у США . Надто його «балерини». Француз Дега, аристократ, театрал, бронював ложу на рік - писав балерин. А тут: уродженець і житель села - і ... балет? Але Анатолій їх безліч написав, дівчаток на пуантах: у деяких кіровоградських колекціонерів - десятки робіт. Західний світ їх теж затребував - і А. Шаповалов випробував у цій темі всілякі сюжети.
Живе Анатолій Гаврилович у рідній Аджамці, і йому там дуже подобається. Хоча багато хто з сусідів його не розуміють: не оре, не сіє, корів і свиней не тримає, нічого не тягнув з колгоспу, що розвалювався. У вітальні, вона ж і майстерня, його будинку - два великих панорамних вікна з перспективою на поле, річечку, ставки, на простір і вітер.
«Батьки та бабуся, - згадує Сергій Шаповалов, - намагалися нас, дітей, записати в усі можливі творчі гуртки: ми і співали, і танцювали, і малювали, і навіть вишивали. І читали багато. Батьки зробили все, щоб ми змогли отримати освіту». Мистецька освіта! Рідкісна для практичних, приземлених селян прозорливість і толерантність, справжня мудрість.
Рекреація душі - пейзажі. Сама що ні на є серцевинна Україна. Спокійна, широка, степова, річкова. Сільські дороги і місточки через річки, гуси й талий сніг на околицях. Не пафосна, але жива й така, що живе, земля.
Одеса дала Анатолію Шаповалову найцінніше: прилучення до традиції однієї з найавторитетніших вітчизняних шкіл - південноруської. І середу творчого спілкування. Живописець працює з тих пір вільно і весело, поєднуючи спостереження і почуття. Він чудовий колорист. Його живопис матеріальний і поетичний одночасно. Густі, щільні, розмашисті мазки надають його картинам дивовижну монументальність. Ці натюрморти і пейзажі дуже близькі і зрозумілі глядачеві, вони глибоко національні.
Обидва брати-художники пишуть контрастами, ці гострі колірні поєднання з їх напруженою силою сприймаються як світла гармонія. Тут життя в русі, його тепло. Тут запах моху і мокрого листя, сонячні промені крізь гілки, шелест дощу. Цими фарбами об'їдаєшся, ними захлинаєшся...
Писати картину - не означає рабськи копіювати дійсність. Це означає вловити гармонію тональних і колірних відносин і перекласти їх на свій лад. І наша «мелодія на два голоси» вийшла дзвінкою. Радісною. Гармонійною, як народні українські пісні».
Олег БАЗАК
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
