7 сценаріїв розвитку подій від психолога Любові Найдьонової

Спробую дати свій погляд на сценарії розвитку подій, спираючись на психологічні знання. У своєму ФБ вчора я аналізувала сценарії розвитку подій, які пропонували різні експерти, намагалася описати своє бачення. Відповідальність представлення широкій аудиторії своїх думок полягає в тому, що сценарії (як опис майбутнього) здатні створювати події, змінювати реальність. Майбутнє спочатку виникає в головах людей, а потім здійснюється в матеріальному світі. Тому, що ця матеріальна реальність існує не сама по собі, а твориться пристрасними людьми, з їхніми емоціями, які дають енергію дій, з їхніми уявленнями, які визначають вибір мети і способів дії (у тому числі й неповними, помилковими, викривленими уявленнями в силу недостачі інформації чи потужності для її інтелектуальної обробки).

Тому так важливо чітко розуміти моделі (уявлення про реальність), із яких виходять ті чи інші пропозиції сценаріїв майбутнього. Ці моделі можна реконструювати, виходячи із того, що говорять люди, як вони говорять, яким чином це відбувається в реальному часі – чи змінюється мовлення і мислення від того, що хтось в діалозі сказав певні слова, висловив ідеї. Таким аналізом для реконструкції мислення (як науковим методом і його прикладним застосуванням) я займаюсь з 1985 року – це може бути підтверджено моїми публікаціями. Це я згадую для того, щоб пояснити, яким чином було сформовано власне мої уявлення, на яких будуються сценарії подій. Хотілось би, щоб читачі розуміли умовність висловлювань будь-якого експерта, в тому числі й мене. Експерт може обробляти інформацію трохи більше, бо має інструменти. Але якщо інформації, якою він оперує, недостатньо, то й висновки його теж можуть бути мало потужним прогнозом. Це правда, хоча журналістам приємніше цитувати експерта, який абсолютно переконаний у своїх прогнозах, сумніви (якщо висловлюються) вважаються несуттєвими і, як правило, не ідуть в ефір – особливості медійного жанру.

Я маю свої особисті переконання і політичні преференції, що безумовно впливають на моє бачення. Проте протягом багатьох років я тренувала здатність усвідомлювати цей вплив і тимчасово відсторонюватись від особистого на час виконання фахових завдань, така рефлексивна здатність входить у набір вимог до професійного психолога, інакше він діє не як експерт, а як фізична особа.

Вчора я проаналізувала ті ризики (уявні негативні результати розвитку подій), які конструюють експерти, щоб будувати свої прогнози і дійшла висновку, що цей перелік збіднений. Можливо, цей висновок є результатом скорочення журналістами того, що їм здавалося не суттєвим. Можливо, експерти не озвучують певні свої думки із відчуття відповідальності перед наслідками «вкидування» в інформаційний простір «страшилок». Результати моїх роздумів з цього приводу такі: 1) дякуючи Віктору Кожевнікову маю можливість прямої мови і тому беру повну відповідальність за свій текст; 2) виходжу із довіри до інтелектуальної адекватності аудиторії – здатності самостійно критично поставитися до інформації і обробки, а не давати тільки емоційну поверхову реакцію.

Сценарії розвитку подій і основні ризики

Тепер до ризиків і сценаріїв. Вчора я виділила два основні ризики, на які спиралися експерти, будуючи сценарії (Революция в Киеве: шесть вариантов развития событий / vlasti.net, 2 грудня), міркуючи про те, чи розженуть майдан вдруге (//www.unian.net/news/609968-ekspertyi-rasskazali-razgonyat-li-evromaydan-siloy-vtoroy-raz.html).

1) Сценарій «розкол країни». Ризик (небажані наслідки, яких прагнуть уникнути) – сепарація, розпад країни на різні територіальні одиниці, втрата досягнень незалежності. Один із експертів відмічає, що інтернет «гудить» цією темою, обговорюються переваги життя в різних українах. Чим більше захоплює певний сценарій розум мас, тим більше він впливає на матеріальний світ.

2) Сценарій «моральний крах». Підтвердження морального й інтелектуального краху влади, посилення залежності Президента від зовнішніх факторів (зокрема називають Росію). Другий ризик – це вже не ризик, а факт, підтверджений стан, – на думку учасників протесту. Саме це слугувало імпульсом виходу людей на майдан.

3) Сценарій «війна». Цей сценарій – продовження першого. Серед мирних протестувальників є люди, що вже багато свого життя вклали в цей протест, у образ майбутньої України, яка продовжує боротьбу пращурів за волю і незалежність. Силовий розгін не змінить їх позицію і бажання діяти а тільки загострить, загартує. Так перший розгін мирних протестувальників призвів до формування загонів захисту. Розгін другий може запустити сценарії «громадянської війни» або «партизанської війни». Потенціал партизанської боротьби в Україні значний, згадайте скільки років тривав спротив українців найпотужнішій репресивній машині радянського союзу. Активність не гасити потрібно, а спрямовувати в конструктивне русло.

3а) Активісти на майдані – не одиниці, а організації, причому такі, учаснки в яких мають досвід бойових дій. Розгін не буде швидким, спротив буде сильним, сутички – довготривалими, що дасть моживість не тільки увести надзвичайний стан, а й запросити допомоги “принудженням до миру” (сценарій міждержавної війни). Бажаючі знайдуться. Економічно в цих сценаріях теж знайдуться зацікавлені, війни дають можливість заробляти окремим суб’єктам.

4) Сценарій «великої депресії». Уявімо собі успішний розгін. Ризик психологічного зламу – дуже великий. Згадайте повідомлення про побитих студентів з майдану, які бояться показатися людях, потребують психологічної допомоги в подоланні психічної травми. Згадайте розочарування політиками після перемоги майдану 2004 року, переживання пішли вглиб і реалізувались у збайдужінні, відчутті відсутності майбутнього, зневірі у власній спроможності. Накал емоційний тих людей, які вже тиждень на майдані живуть – це гарантія такої ж сили зворотної емоції при розчаруванні. Це ризик сповзання країни до апатії громадянського суспільства, ризик масової міграції молоді. Враховуючи стан ринку праці дійсно з китаю прийдеться робочі руки везти.

5) Сценарій “заморозки майдану”. Не відбуватиметься жодних змін. При владі залишаться ті ж люди, що зараз, вони не змінюють свого ставлення до людей. Як варіант, створюється образ того, що майдан – це купка неповносправних розумом, наївних (чи підберіть інший епітет), на яких можна не звертати уваги, хай собі живуть на майдані, поки не змерзнуть і не порозходяться додому самі. Інший варіант – безконечне затягування початку або перебігу переговорів, яке виливається в тактику «взяти ізмором», з розрахунку на зростання виснаження людей. Цей варіант є проміжним етапом, який теж може сповзти до сценаріїв депресії.

6) Сценарій «зміна масок» (персон). Буде змінено політиків на інших персон, майдан переможно розійдеться. Але якщо ставлення влади до людей не зміниться, то цей сценарій буде ідентичний сценарію «велика депресія» за своїми психологічними наслідками. Тому, що не відбуватиметься зцілення громадянського суспільства від стану тотальної недовіри. Довіра один одному, громади – політикам, політиків – людям – це психологічна сутність сучасної кризи. З різних позицій люди дивляться на реальність і бачать її різні властивості, осягнути реальність в повноті можна лише довіряючи тому, що каже людина, яка бачить реальність з іншої точки зору. Так, ті, хто не були фізично на майдані, не можуть побачити реальність з цієї точки зору. А ті, хто стоїть на майдані, не можуть уявити, що інші «немайданери» щиро бачать іншу реальність, а не просто обманюють чи маніпулюють. Так і з політиками – ті, що при владі, бачать, як руйнуються усталені механізми забезпечення життя країни і сприймають в якості причини – майдан, що блокує можливість поточної роботи. А ті, що очолили спротив і організують життя на майдані, – теж мають очевидність – причина цього блокування в неповороткості влади сприйняти і адекватно, з повагою реагувати на вимоги людей, вступати в конструктивний діалог, вибачатись не тільки словами, а й підтверджувати це справами. Без підтвердження справами порушена довіра не відновиться. Це стосується всіх політиків, не тільки влади. «Я тебе почув, я приймаю твою реальність, я підтверджую це прийняття дією, значимою в твоїй реальності (навіть якщо в моїй реальності ця дія незначуща, або навіть витратна), прийми і мою реальність, значуще для мене – це». Така схема відновлення довіри, іншої мені невідомо. Пусковий механізм всіх протестів зосереджено в руках влади, саме її дії були причиною протестів 1) не саме по собі навіть прийняття рішення про зупинку євроінтеграції, а відсутність вчасного діалогу з суспільством, нехтування громадськістю, як дійовою стороною реальності); 2) неприйняття протесту як сигналу, який потрібно враховувати негайно реагувати – розгортати адекватну комунікацію на всіх рівнях, а навпаки – допущення силового розгону мирного протесту. Тому за логікою масової свідомості перші кроки долання кризи має зробити влада. І має зрозуміти, що будь які затягування від таких кроків іншою стороною інтерпретуються як зацікавленість в негативних сценаріях (1-3), їх провокування.

7) Сценарій «розвиток громадянського суспільства» (перемога майдану, як органу активної громадськості). У цьому сценарії буде розвиватись реальність і довірча взаємодія між окремими її баченнями з різних сторін. Цей сценарій теж має свої ризики. По-перше, перемогу не може бути визначено за одним якимось фактом. Ось згідно задачам 512: якщо буде виконано вимоги вступу до переговорів, це перемога? Чи перемогою буде зміна конституції, для чого потрібна конституційна більшість Верховної ради (якої нині немає)? Мають розвиватися ці критерії, потрібні глибші уявлення про реальність, врахування необхідності дружнього діалогу з іншою частиною громадськості, не схильною до висловлення протесту. Але від цього люди не перестають бути громадськістю і мають право на задоволення потреби працювати. Від того, наскільки опозиція буде здатна відображати потреби всієї різної громадськості, залежить ефективність її роботи у новому статусі – владному. По-друге, це зараз є єдність, поки є протистояння владі. Коли протистояння зникне, для забезпечення єдності потрібно передбачити механізми, щоб конкуренція між політичними силами не знівелювала досягнень. Довіра до опозиції – дуже тендітна штука. Але це – головна цінність у цьому сценарії, її не можна втратити, а це значить – підтверджувати слова справами. По-третє, дії опозиції, спрямовані на доведення злочинності нинішньої влади (не залежно від того, чи такі злочинні дії мали місце, чи використовуються тільки для підсилення аргументу необхідності зміни людей при владі на інших) – викликають ефект зниження довіри до політиків. Нещодавно від економістів прозвучала пропозиція «мораторію на притягнення до суду» представників нинішньої влади протягом 5 років, щоб не на смерть чіплялися за своє місце, щоб полегшити перехід влади в інші руки. (Досить цікавий пакет пропозицій, спрямований на долання суспільного розриву//economics.unian.net/rus/news/181818-ekonomist-savchenko-maydan-uje-nachal-vliyat-na-finansyi-stranyi.html). Адже в цивілізованій країні політики впевнені – при переході влади в інші руки, до політичних опонентів – економічна реальність не зруйнується. Наші політики в цьому не впевнені. Так, люди добрі, хто ж вам винен, що ви прийшовши до влади не будуєте країну так, щоб іти від влади було не страшно. Це ж нинішня влада вперше почала саджати в тюрму у всьому винних попередників.

Підсумок. Між війною і депресією, як ризиками розвитку майбутнього, є шлях – діалог.

P.S. Як показує аналіз діалогів, організованих медійниками, навіть дуже фахові журналісти не розуміють соціально-психологічних законів (не знають, або якщо знають, то свідомо працюють на негативні сценарії розвитку подій). Так, вчора в студії С.Шустера здійснено першу спробу організації дискусії за круглим столом. Дискусія перетворилась на розмову «сліпого з глухим». Наприклад, запитання: чому сам міністр МВС не подав у відставку, адже він або віддав злочинний наказ, або не володів ситуацією в місті? – у відповідь іде зачитування переліку ран постраждалих бійців беркуту. Якщо припустити, що політики дійсно зібралися з твердим наміром розв’язання ситуації, то висновок – інтелектуальна неадекватність поставленому завданню. Або в силу не опанованих емоцій, які знищують стратегічність мислення (психологічний чинник, емоції дійсно вирували), або через інші причини, не так важливо. Така дискусія і такі переговори не розв’яжуть ситуацію, політикам потрібна допомога психологів, які уміють професійно модерувати прийняття рішення, вироблення програми дій, консолідацію чи побудову компромісу. Такі фахівці є в Україні, не обов’язково їх кликати із-за кордону. Або мусимо визнати, що на телебачення політики прийшли не для того, щоб розв’язати проблему. Інші поточні задачі (партійні, кар’єрні, економічні, особисті тощо) стали більш пріоритетними. Політики лише реалізовували свої задуми, які підготували до дискусії, замість того, щоб думати «тут і тепер», вступати в справжній діалог.

У першому варіанті визнання інтелектуальної неадекватності задачі – того, що власної потужності мислення не вистачає, – шукайте ресурс, запрошуйте психологів для модерування діалогу (бажано організаційного, конфліктолога, рефлексивного практика, бо психотерапевтичного напряму психолог тут не впорається). Поставте задачу підготовити вас до справжнього діалогу своєму коучеру, консультанту, штабам. Поки що вас інструктують неправильно. Схема: «не поступайтеся в малому, бо прийдеться поступитися у великому» – блокує діалог, призводить до паралельних монологів на свою власну тему у спільному часі і просторі. А часу насправді не так багато, щоб його витрачати на те, що не просуває до розв’язання проблем.

Журналістам теж не варто покладатися на свій досвід організації шоу – це не зовсім шоу тепер. Тут теж супутні мотивації (рейтинг передачі і т.п.) не мають заступити суті потреби громадськості – організації публічного справжнього діалогу, прозорого для громади. А якщо причина таких дій політиків – маскування, тобто дійсно вони не настільки бажають врегулювати ситуацію, щоб самим змінюватися, то хай почитають негативні сценарії. Між сценаріями війни і депресії один є позитивний – справжні прозорі переговори, зміна самих себе. Реальність громади нині – не туманна абстракція, якою нехтували досі, це сила, з якою потрібно рахуватися.

Принаймні, це моя особиста думка, як фахового психолога. Я не представляю тут жодної політичної сили, партії, чи будь-якої організації. Мої думки ні з ким не узгоджувалися, і тому повна відповідальність за їх висловлення стосується тільки мене особисто. Якщо мої слова були не настільки обережні, чим я хотіла б, і я викликала чиєсь обурення, прошу мене вибачити, такого на меті не було, це наслідок незвичного для науковця жанру підготовки матеріалу «з колес» в реальному часі подій. Бажаю нам всім вийти із цього випробування з гідністю.

Любов Найдьонова, психолог