Вдівці і повторне одруження

Чому багато хто каже: "Я ще раз зроблю це"

Автор д-р Елеонора Хамілтон

В одній з недавніх статей я поставила запитання: "Чи хочуть літні вдови одружитися повторно?"   Відповідь була: більшість ні. Вони раді мати прихильників, але цінують свободу, щоб мати змогу займатися особистими справами без шлюбних обмежень. А як на рахунок літніх вдівців, чоловіків, яким по шістдесят або сімдесят? Як вони ставляться до повторного шлюбу?

На той час, як чоловік досягнув віку 60 або більше, він, зазвичай, вже має той рівень матеріального статку, до якого він прагнув протягом всього життя. З економічної точки зору, він належить до найбільш захищений сегментів нашого суспільства.

Але він, напевне, не мав інтимних стосунків з жодною людиною, окрім дружини. Його друзі могли бути чудовими приятелями, з ким він грав в гольф або в покер, або брав участь у засіданнях чоловічого клубу, але малоймовірно, що він відчував би розраду від близької дружби.

Навіть з дружиною, мабуть, не наважувався поділитися своїми найглибшими почуттями. Коли вона померла, він почувався розгубленим та дезорієнтованим і, може, також страждав через зростаючий страх від своєї здатності все ще бути мужнім партнером для когось. Потім він не тільки відчував страшенну самотність, а починав запитувати себе: "Хто буде піклуватися про мене, якщо я захворію?" Хто буде щиро турбуватися про моє благополуччя? Кому я зможу відкрити мої сердечні прагнення?"

Це якраз той момент, коли чоловіки, які  протягом життя виховали у собі життєрадісність і пристосованість, мають незаперечну перевагу перед чоловіками, які вели традиційно стримане життя.

Чоловіки, яким характерно швидко відходити від горя, вже мають багаторічний досвід щодо позитивного прийняття життєвих викликів і спроб пошуку нових вирішень проблем. Після періоду смутку з приводу втрати коханої дружини, вони можуть зануритися в якусь нову і захоплюючу діяльність. Або присвятити себе меті, про яку вони завжди мріяли, але не могли дозволити це собі, коли були молодими, оскільки виконували сімейні обов'язки. 

Деякий час ці життєрадісні і винахідливі чоловіки можуть підтримувати у собі відчуття живості і одухотвореності, доки займаються своєю новою справою. Але незабаром наступає час, коли вони прагнутимуть близькості, яка, як вони усвідомлюють, може існувати лише в умовах шлюбу або в щирих стосунках.

У цей час вони починають шукати молодшу жінку, яка, можливо, могла б стати сімейним партнером. Вони рідко шукатимуть жінку похилого віку для цієї ролі. Як один чоловік сказав мені: "Я не хочу ще раз переживати агонію, яка у мене була впродовж останніх днів перед смертю дружини, коли я доглядав за дружиною. Я хочу когось, хто достатньо молодий і здоровий, щоб доглянути за мною, якщо я захворію".

Найбільш цікавим є те, що така людина незабаром довідується, що від стосунків він хоче більше, ніж просто нових сил і енергії. Він хоче любов та стабільність шлюбу. Він хоче знати глибоко в душі, що тут є хтось заради нього.

Крім того, він може зараз почуватися достатньо вільним від фінансового життєвого тягаря для того, щоб вступити у більш грайливі і авантюрні стосунки з жінкою. Він має вільний час і ресурси та хоче люблячу дружину, з якою він міг би насолоджуватися цим.

Його інтимне життя також може набути нового подиху, оскільки він відмовляється від звичного потягу перейти відразу до статевих відносин задля любовної втіхи і знову вчиться приймати прояви ніжності, ініційовані його дружиною. Їх спільні заняття коханням переконують його, що йому не потрібно “завжди бути готовим”, щоб догодити собі або своєму партнерові, так і він не буде принижений в її або своїх власних очах.

Але як на рахунок старших вдівців, хто  «застрягли» у певний момент свого життєвого шляху?  Коли така людина втрачає дружину, йому притаманно дотримуватися звичної рутини й залишатися у своєму будинку замість того, щоб виходити назовні задля нових пригод.

Статистичні дані свідчать про те, що такі люди вмирають протягом дуже короткого часу після смерті дружини. Вони стають все більш і більш депресивними, все більше схильні до хвороб, аж поки, нарешті, не відчувають, що немає нічого, заради чого варто жити, так що вони просто перестають функціонувати і вмирають.

Сьогодні тривалість життя чоловіків - на вісім років менша, ніж у жінок. До очевидних чинників цієї розбіжності належать: жорстке виховання хлопчиків, яких вчать приховувати будь-які вираження своїх почуттів, вимога життя від молодих чоловіків займатися небезпечною для життя діяльністю і стрес у дорослих чоловіків, пов’язаний з фінансовою успішністю. Всі ці фактори збільшують стрес і відсутність здатності до швидкого відновлення, коли приходить лихо.

Переклад з англійської.

Здійснив Роман Олійник, директор відділу з міжнародних відносин.