Художник зі Львова привіз до Києва виставку і пішов на Майдан

Чи є життя поза Майданом? Увесь культурний центр столиці сьогодні перемістився туди. Київські художники розмальовують іменні чемодани для членів Партії регіонів і чергують ночами біля повалених палаток

Але пошук «немайданного» Києва завів мене до молоденької галереї «АВС-арт», яка якраз приймала художника зі Львова. Не тут-то було! На запитання, де зараз ж художник, галеристи без вагань відповіли: «Знову на Майдані».

Роман Опалинський, звісно, вартий того, щоб із ним спілкуватися. Чоловік, захоплений деревом, іконописним мистецтвом, творить по-справжньому дивні, навіть чудотворні, чи то картини, чи то об’ємні панно… Художник цілком розуміє, що така світла творчість може й не затребувана наразі. Але не шкодує, що приїхав.

– У день відкриття виставки теж був на Майдані, зустрів земляків, – розповідає пан Роман. – Прийшла до мене ціла група людей, які там ночують, і з радістю прийшли… Взагалі 99 % львів’ян однозначно підтримують Євромайдан. Львів завжди був в авангарді всіх демократичних перетворень. Може, тепер вдасться розрухати решту України. І я сьогодні бачу, що виходять на вулицю не затуркані люди чи бомжі, як це передають російські канали. Інтенсивно підтримують Майдан і інтелігенція, і люди з науки. Я бачив навіть держсекретаря США, яка хліб людям роздавала! А якщо вже символ Союзу у столиці повалений, сподіваємось, ми вже не станемо радянською республікою.

Символ Союзу – це, авжеж, Ленін. У картинах Опалинського взагалі-то багато символів, тільки вони інакші – не злі: «Якщо вже щось лишати після себе – то добро». Один із улюблених сюжетів майстра – боротьба зі злом, бо ж колись його маємо перемогти!

Роман каже, що львівські художники організовано не збиралися, аби влаштувати перформанс, як кияни, але кожен індивідуально – на Майдані, київському чи львівському. Львівський «Клуб українських митців» (КУМ) усе ще планує довготривалі проекти, наприклад, виставку до Дня Шевченка. Там сподіваються, що до того часу у країні все зміниться.

Тим часом на Майдані… знову ті самі. Завсідником барикад уже став Олександр Ройтбурд, який майже ввічливо просить президента: «Янукович, подайте, пожалуйста, в отставку, я хочу наконец поработать». Матвій Вайсберг, описуючи події останньої кривавої ночі, не стримує емоцій: «Я далеко не самый смелый человек. У меня в анамнезе операция на сердце и инсульт. Моему сыну 8 лет. У меня было много причин остаться дома сегодня ночью. Но я не смог удержаться, невозможно было дышать от отчаяния и гнева. Напившись таблеток, я, как мне казалось, тихо выскользнул из дома. Я встретил своих друзей и мы радовались этим встречам, как будто не виделись давно. Мы это сделали. Когда вернулся отводить сына в школу, жена спросила: «Ты где был, сучок?» – и заплакала».

Романа Опалинського, до речі, не дивує ні патріотизм київських митців, ні атмосфера Майдану. Добре, що населення хоч якоїсь частини нашої країни не дивує відданість національним інтересам чи доброзичливість людей. Для киян друга за дев’ять років революція вже також не так яскраво забарвлена емоціями, але все одно – ще не звикли ми сприймати це як норму.

Єдине, за що вибачається сам львівський художник: сюжет, тематика та й кольорова гама виставки не пасують до сьогодення:

– Здавалося, що треба радикальніші сюжети, настрої похмуріші. А вийшло життєрадісно. Може, так і треба… Розумієте, коли працюється, воно само приходить у голову… як кадри з фільму. Тому на картинах багато символів. Я ж ніби гібрид двох народів: батько – поляк, мама – з лемків. І ті нашарування злилися в мені. Легенди лемківські, гуцульські, наївне мистецтво, давній іконопис – усе те дуже вплинуло на мене. Плюс маю прості філософські мотиви, про які хочеться розповісти людям.

Мабуть, одна із найбільших і найкрасивіших картин Романа Опалинського (це так суб’єктивненько) називається «Щаслива мандрівка». Люди прямують на кораблі до щасливого життя з Христом, багато картинок ніби відображають заповіді: не убий, поважай старших, турбуйся про дітей… Можливо, не правий художник щодо своїх картин. Імовірно, саме така творчість і є на часі.

Роман Опалинський приїхав на свою виставку буквально на добу, і більшість цього часу він провів на Майдані. За кілька годин до поїзда – він також там. «Щоб додати ще хоч одне тіло спротиву», – каже художник. Львів’яни у масі своїй, а особливо такі, як Роман Опалинський, додають Майдану ще дечого – нових фарб. Насамперед, це фарба впевненості в тому, що не все так погано. І Леніна повалити не страшно, а треба, і гімн у метро співати – не дикунство, а нормально. А головне: коли ти відома людина й маєш якусь вагу у суспільстві, підтримувати це саме суспільство – більш ніж нормально!

Олена Солодовнік