загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Цей день в історії / 13 грудня

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Національне свято Республіки Мальта – День Республіки (1974).

Православна церква вшановує пам’ять святого апостола Андрія Первозванного, першого проповідника Євангелія на Русі.

165 років тому (1848) в столиці Російської імперії м. Санкт-Петербурзі вперше були встановлені поштові скриньки.

95 років тому (1918) – останній день гетьманування Павла Скоропадського. Галицькі січовики Євгена Коновальця розгорнули вирішальний наступ на Київ збоку Святошина та Микільської Борщагівки і, здолавши опір добровольчих дружин, вийшли на Шулявку. По Києву опівдні били гармати: ціни враз підскочили до ще не чуваного в місті рівня: чорний хліб – до 5 крб. за фунт, сало – до 24 крб. Ввечері газети інформували про угоду між німцями та Директорією, надрукувавши офіційне повідомлення від головного німецького командування. Цього ж дня Дмитро Іванович Донцов занотовує у щоденнику: «Останню ніч, перед вступом війська Директорії до Києва, ночував я в одного професора колегії Галагана. Спав в одній кімнаті з якимсь, як пізніше виявилося, добровольцем. Я ховався перед тим режимом, який був ще нині, він – перед тим, що мав прийти завтра».

80 років тому (1933) ЦК КП(б)У позбавив звання народного артиста УСРР Леся Курбаса. Звинувачення – націоналізм. Невдовзі талановитого українського театрального реформатора розстріляють.

70 років тому (1943) у грецькому містечку Калавріта (півострів Пелопоннес) гітлерівські окупанти знищили понад 800 мирних жителів.

10 років тому (2003) у підвалі сільського будинку поблизу поселення Ад-Даур, що розташоване неподалік від Тікриту, американські військові затримали екс-президента Іраку Саддама Хусейна. «Колишній диктатор постане перед лицем правосуддя, в якому він сам відмовив мільйонам», - заявив тодішній президент США Джордж Буш. Президент України Леонід Кучма одразу ж надіслав телеграму на ім’я американського лідера: «Щиро вітаю вас від себе особисто і від українського народу з важливою перемогою у боротьбі проти тероризму – затриманням Саддама Хусейна, який за вдіяне ним і його режимом повинен предстати перед судом». 26 грудня 2006 року Хусейна повісили, транслюючи страту на весь світ, утім військові дії в країні, де американці шукали зброю масового знищення, але так і не знайшли, тривають і по сьогодні.

Ювілеї дня:

140 років від дня народження Валерія Яковича Брюсова (1873-1924), російського письменника, перекладача, одного з засновників російського символізму. Після досить буремної юності Брюсов став зразковим більшовицьким чиновником: вступив до лав компартії, працював у Наркомосвіти, Держвидаві, Книжковій палаті, вів ряд курсів у Московському університеті і в організованому ним у 1921 році Вищому літературно-художньому інституті. Гострий на язик Іван Бунін у своїх «Автобіографічних нотатках» називав Брюсова «морфинистом и садистическим эротоманом», а ще зауважував, що коли було потрібно, той вмів бути «декадентом, потом монархистом, славянофилом, патриотом во время первой мировой войны, а кончил свою карьеру и вовсе страстным воплем: «Горе, горе! Умер Ленин! / Вот лежит он хладен, тленен!» Щодо поетичного таланту Валерія Брюсова Бунін теж не без сарказму зауважує: «Вскоре после нашего знакомства Брюсов читал мне, лая в нос ужасную чепуху: «О, плачьте, / О, плачьте / До радостных слез! / Высоко на мачте / Мелькает матрос!» Впоследствии он стал писать гораздо вразумительнее, несколько лет подряд развивал свой стихотворный талант неуклонно, достиг в версификации большого мастерства и разнообразия, хотя нередко срывался и тогда в дикую словесную неуклюжесть и полное свинство изображаемого: «Альков задвинутый, / Дрожанье тьмы, / Ты запрокинута, / И двое мы…» Был он, кроме того, неизменно напыщен не меньше Кузьмы Пруткова, корчил из себя демона, мага, беспощадного «мэтра», «кормщика»… Потом неуклонно стал слабеть, превращаться в совершенно смехотворного стихоплета, помешанного на придумывании необыкновенных рифм».

135 років від дня народження Адріани Будевської (1878-1955), болгарської актриси, народної артистки Болгарської Республіки, однієї з основоположниць реалістичного акторського мистецтва в Болгарії. В 1937–1946 рр. у зв’язку з політичними переслідуваннями жила в Аргентині. Її ім’я в 1953 році присвоєно театру в Бургасі.

125 років від дня народження Йосипа Мойсейовича Чайкова (1888-1979), російського скульптора, заслуженого діяча мистецтв РРФСР, родом із Києва. Освіту здобув у Паризькій академії мистецтв. З 1920 року жив у Москві. Автор пам’ятників К. Лібкнехту (1919) і К. Марксу (1922) в Києві (не збереглися), портрету Т. Шевченка, композиції «Парашутист». Серед інших творів – пропілеї перед входом у радянський павільйон на Всесвітній виставці в Парижі (1937), портрет А. Хачатуряна (1972).

120 років від дня народження Панаса Васильовича Феденка (1893-1981), українського політичного діяча, історика, публіциста. Був членом УСДРП, членом Центральної Ради і Трудового конгресу. З 1921 року в еміграції (Польща, Прага, Мюнхен).

120 років від дня народження Миколи Хвильового (Микола Григорович Фітільов; 1893-1933), українського письменника, історіософа, чільного діяча українського відродження 20-х рр. ХХ ст. Автор гострополемічних памфлетів «Камо грядеши», «Думки проти течії», «Україна чи Малоросія?»; оповідань, новел, віршів. Успіх до М. Хвильового прийшов після виходу у світ прозової збірки «Сині етюди» (1923), яка стильово й тематично започаткувала нову модерну течію в українській літературі. Був найпопулярнішим українським радянським письменником свого часу. Академік Олександр Іванович Білецький назвав Хвильового «основоположником справжньої нової української прози».

105 років від дня народження Ростислава Яновича Плятта (1908-1989), російського актора, народного артиста СРСР. Навчався на драматичних курсах під керівництвом Ю. Завадського. Працював у театрах Москви. Грав у фільмах: «Мрія», «Весна», «Першокласниця», «Помилка резидента», «Сімнадцять миттєвостей весни» та ін., в українській кінокартині «Вітер зі Сходу».

90 років від дня народження Філіпа Андерсона (1923), американського фізика, лауреата Нобелівської премії з фізики (1977 р., спільно з Дж. Флеком і Н. Моттом). Автор праць з квантової теорії твердого тіла.

85 років від дня народження Миколи Павловича Рапая (1928), українського скульптора, художника. Найвідоміші роботи: «Урожай», «Колгоспниця»; портрети – Ю. Титова, Леся Курбаса, Д. Лідера, лікаря В. Саєнка, Моцарта. Останнім часом митець захопився живописом масляною пастеллю. Ось відгук про творчість колеги Данила Лідера: «Вперше я побачив портрети Рапая в якомусь журналі. Я звернув увагу на те, що вони мене якось «зачепили» своєю цілковитою реалістичністю. Потім я почав придивлятися і побачив, що в них є якась дивовижна магія достовірності. Саме через те я заново полюбив реалізм у живопису. Якщо ти виклався, то він непомітно переросте у велике мистецтво. У цьому – магія. У творах Миколи Павловича так званого «пастельного» періоду я побачив конфлікт: це надзвичайно просто й магічно непросто. Дві засади буття, і від цього ніколи ніхто нікуди не подінеться, в цьому – велика гармонія супротивних тенденцій у житті й у мистецтві. Я давно хворію Чорнобилем, і в деревах Рапая я побачив хмару Чорнобиля. Не знаю, чи думав він про це, мабуть що думав, тому що – дослідник. Коли Микола Рапай ліпив мій портрет, у мене завжди не вистачало часу бувати в майстерні, працював у театрі. Він зазвичай говорив через декілька хвилин: «Тепер можете утікати». І коли він його зробив, я зрозумів, що він мене відкрив для мене: так все достовірно і прекрасно, я вважаю, що тут – та ж магічна достовірність. Поступово я зрозумів, що він сам – особистість магічна. Нічим не завойовує зовнішньо, на себе увагу не звертає, але притягує до себе, як і його роботи». («Дзеркало тижня», 4 січня, 1998)

85 років від дня народження Євгена Олександровича Сверстюка (1928), українського громадського діяча, науковця, публіциста, лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка. Президент Українського ПЕН-клубу та Української асоціації незалежної творчої інтелігенції. Редактор релігійної газети «Наша віра». Закінчив Львівський університет ім. І. Франка. Працював у НДІ психології в Києві. У 1960-х його чотири рази звільняли з роботи з політичних мотивів. До арешту в 1972-му працював відповідальним секретарем редакції «Українського ботанічного журналу». Активно писав для самвидаву. За статтею «антирадянська агітація» був засуджений до семи років таборів суворого режиму і п’яти років заслання. У таборі неодноразово оголошував голодування, регулярно потрапляв до карцеру. Після повернення до Києва працював столяром. У 1993 році обраний президентом українського ПЕН-клубу. «Немудрі кажуть – мовляв, Україна як держава не відбулася. Вони просто не розуміють, що говорять. Україна відбудеться, якщо її щодня наповнювати українським змістом і позитивною роботою. Натомість там, де люди перетворюються на стадо, що піддається паніці, нічого доброго не буде. Моя надія – на простих людей. Я йду на базар спокійніше, ніж ішов би в парламент – на базарі все майже чесно. Ми недооцінюємо запасів доброти і моралі в наших людях. Для нас досить кількох непристойних людей чи злодіїв – і ми починаємо погано думати про загал. Уся надія – на молоді сили, які підіймаються до обов’язку господаря своєї землі» (з інтерв’ю Євгена Сверстюка газеті ZІК (№ 9, 8 березня, 2012 р.)).

До списку новин