100 років виповнилося б у ці дні видатному українському кардіохірургові світового значення Миколі Амосову. З цієї нагоди у кіровоградській галереї «Єлисаветград» Миколи Цуканова відкрилася виставка фотографій, що відтворюють різні моменти життя геніального вченого та хірурга. Він у танкістському шлемі під час служби в армії,на фронті, з дружиною та маленькою донечкою, з хворими, з колегами. Копія записки, де Микола Амосов просить співробітників не дарувати йому на ювілей навіть квітів, йому досить їхньої уваги. Кілька знімків засвідчують, що Микола Михайлович бував і в Кіровоградській обласній лікарні.
Оглянути експозицію прийшло багато місцевих медиків, журналісти, краєзнавці, а також митрополит Черкаський і Канівський Софроній. Він завітав у Кіровоград до друга і коли почув про цю виставку, вирішив, що там обов’язково треба побувати. Приїхали і найближчі соратники та учні Миколи Амосова. Зокрема, уродженець Тишківки Добровеличківського району Василь Урсуленко.Він пригадав, що його знаменитий учитель був людиною неоднвимірною: міг і накричати, і вибухнути гнівом, і ногою штовхнути колегу під час операції, щоб швидше рухався, адже дорога кожна секунда. Одначе Амосов так само швидко міг і охолонути. Починав він з колегами робити операції на серці на апаратурі, яку самотужки склепали слюсарі…
Зворушливу історію розповів кіровоградський лікар Григорій Урсол. На одному з фото він знятий поряд з Миколою Амосовим у якомусь напівтемному приміщенні. Це було у клініці в Києві. Під час розмови Миколі Михайловичу стало погано, Григорій Урсол перевірив пульс і зрозумів, що треба негайно йти на кардіограму. Коли вони з Миколою Амосовим туди прямували, знайомий лікар і «клацнув» їх. А через тиждень Амосова не стало - інфаркт. Скільком людям подарував життя, скільки безнадійних сердець запустив, а власне на 89-му році життя не витримало…
- Найважче було у разі смерті хворого зустрічатися з його рідними і пояснювати, чому так сталося, - зізнався колега Миколи Амосова Іван Кравченко. Він регулярно консультує хворих у Кіровограді і тісно співпрацює з обласним ревматологом Людмилою Стельмуховою.
Микола Амосов, пригадали соратники, пішов на пенсію лише тоді, коли переконався, що учні оперують на його рівні. На початку його подвижницької діяльності смертність прооперованих з «безперспективними» діагнозами становила 50 відсотків, а на сьогодні -- лише півтора. Життя Миколи Амосова продовжується у життях врятованих ним людей…
Сніжана Казимирова