загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Чоловік в українській культурі

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

 

І тому світ завжди благословляє І сонце, що встає, і серце, що кохає.. Григорій Сковорода

«Мій любий, милий, дорогий, найдорожчий, єдиний мій, лицар мого серця, ладо, любчик, серденько, солодятко, молодан. Де б я не була, моє серце завжди з тобою».

Такими словами здавна зверталася українська жінка до чоловіка. У цих словах  все: жага кохання, пристрасть, смуток розлучення. Війни, служба в армії, походи часто розлучали закоханих. Але не не могли знищити почуттів. 

Українці як нація, завжди надавали великого значення коханню, яке було основою для створення сім'ї. Тільки взаємне кохання могло вберегти стосунки від випробувань.

Наш народ завжди мав високий рівень шлюбності та народжуваності, а розлучення були рідкісним явищем. Значно частіше жінки ставали вдовами, а дівчата, втративши милого на війні, не виходили заміж, до смерті зберігаючи в серці образ коханого чоловіка.

Вийти заміж за чоловіка, до якого не має почуттів, було для жінки карою та нещастям:

— А ти, мати, порадниця в хаті, Порадь мені, що людям казати: Ой чи мені хусточки давати, Ой чи мені дівкою вмирати? — Лучче, доню, дівкою вмирати, Ніж нелюбу хусточки давати.

Свідчення про те, що українська дівчина мала певну особисту свободу у виборі жениха ми знаходимо у багатьох авторів, в тому числі і у відомого вченого О.Левицького, який зазначав: "При заключении браков добрая воля и согласие невесты считались таким же существенно необходимым условием, как и свободный выбор жениха. Несоблюдение этого требования влекло за собой впоследствии весьма серьезные затруднения. "

Дівчину також застерігали від нерівності у шлюбі. Старий та багатий жених часто-густо піддавався осміянню. До слова "багатий" майже завжди додавались епітети: "чубатий", "губатий", "горбатий". Багатій у народній уяві зазвичай вбачався старим, огидним, і громада сміялась над його залицяннями.

 Ми захоплюємося коханням Ромео і Джульєтти і забуваємо, що маємо про кохання козака і дівчини неперевершені шедеври в українській народній творчості та творах поетів, письменників, зокрема Тараса Шевченка. В його вірші "Тополя" дівчина перетворилася від марного чеканя свого коханого в тополю. У баладі "Причинна" дівчина гине, втративши надію дочекатися повернення козака, а козак, повернувшись, від горя кінчає життя самогубством. Взаємне кохання, вірність, віданність - це було основою фундаменту стосунків чоловіка та жінки, на яких  виховувалися цілі покоління.

Чоловік в українській культурі уособлює ряд поетичних образів. Чоловік – голуб, орел, сокіл, соловейко. Український чоловік або козак зазвичай здоровий як дуб. Коли народжувався хлопчик, то йому клали в купіль гілочку дуба, щоб був міцним. Побажання немовляті: “Щоб росло здорове, як дубовий кілок”.

В українській народній поезії дуб виступав символом здоров'я, сили і мужності. «Міцний, як дуб», — так кажуть у народі про здорових, сильних фізично людей, на які завжди щедрою була українська земля. Згадаймо Івана Піддубного, який гнув підкови руками або інших козаків про силу та міць яких ходили цілі легенди.

Український чоловік в народній творчості часто зображувався явором: символом краси, кохання, іноді нещасливої парубочої долі та смутку:

Стоїть явір над водою, в воду похилився, На козака пригодонька, козак зажурився. Не рад явір хилитися — вода корінь миє; Не рад козак журитися, так серденько ниє!

Українські жінки вміли кохати чоловіків, народжували їм багато дітей, чекали їх з війни, походів. Чоловіка обирали тільки раз і на все життя. 

Спостерігаються «жіночі» прислів'я, що виражають неможливість життя жінки без чоловіка, без подружжя: «без мужа жона кругом сирота», «без чоловіка – то так, як без голови», «гарний чоловік і погану жінку красить", за розумним мужем і дурна жінка розумна".

Одруження усвідомлювалося для чоловіка як позитивна зміна в житті. Численні українські прислів'я та приказки стверджують, що жінка та чоловік – єдине ціле, відповідно шлюб – закономірний і необхідний процес:

«в житті кожного три друга: батько, мати та вірна дружина» ; «хоч ох, та вдвох»; «без жінки так, як без ума»; «без жінки мужчина – як без хвоста скотина»;

Народна мораль  застерігала чоловіка не гнатися за багатством, а брати дружину по серцю: "Не там щастя, не там доля, де багаті люди, хто злучиться із милою, тому гаразд буде", "Хоч в одній льолі, аби до любові".

Головне в коханні – це правда у відносинах, правдивість почуттів. І якщо правда поміж коханими втрачена – вмирають і почуття:

"Найдеш собі дівчиноньку з чорними бровами, Та не найдеш тієї правди, що була між нами".

Звичайно, в житті, як на довгій ниві, бувають різні життєві випробування. Незлагоду поміж чоловіком та жінкою, позашлюбне "гріховне" кохання, народ вважав великим горем:

"Горе тому, горе, хто жінки не має,

А ще тому горше, хто чужу кохає".

Український чоловік здавна мислив поняттями «честь», «гідність», «справедливість». Чоловікам були властиві такі риси як мужність, героїзм, благородність, великодушність, сміливість. Для них завжди інтереси країни були важливіші особистих питань. Тому, не кохати таких чоловіків  було просто  не можливо...

//youtu.be/FTnRCbpkieU

До списку новин