Чи не кожна людина мріє про власне продовження в своїх нащадках, гарний слід на землі та краще майбутнє. Так і наша співрозмовниця, усвідомивши власне покликання ще з юнацьких років, і донині, нитка за ниткою, тче продовження свого славетного роду.
Дочка всесвітньовідомого діяча культури, народного художника України Олександра Саєнка Ніна Саєнко нещодавно відзначала сімдесятирічний ювілей. За багаторічний період творчості жінка проявила себе як талановита національна художниця, мистецтвознавець, публіцист. Найголовнішим життєвим покликанням вважає збереження, примноження й передачу родинного таланту. До свого ювілею вона відкрила художню виставку «Сонячний світ Ніни Саєнко».
— Експозиція виставки налічує близько п'ятдесяти творів різного часу, починаючи з 80-х років і закінчуючи сьогоденням, — розповіла Ніна Олександрівна. — Працюю в двох напрямах: ткацтво килимів-гобеленів та мозаїка соломою, започаткована ще з дитячих років.
У цій техніці працював мій батько, який навчив не тільки любити мистецтво, а й створювати власні твори, відкрив у мені ціле мистецьке світобачення. Я довго працювала із соломою. А згодом, коли батько повіз мене на Решетилівську ткацьку фабрику, де виготовляли килими за його ескізами, я захопилася художнім ткацтвом і почала працювати в цьому напрямку. На виставці представлено близько двадцяти килимів-гобеленів, приблизно стільки ж панно на різну тематику. Це наша українська природа, люди — усе, що дає натхнення.
Останній твір — мозаїчний набір соломою, триптих «Чари Сіверщини» — Ніна Саєнко присвятила Борзнянщині. Ним художниця передає безмежну любов до рідної Сіверщини, де народилася й виросла, отримала велику науку від батька, навчилася шляхетного ставлення до людей.
— Мені захотілося поєднати ліс і поле, небо й землю у єдине ціле, — ділилася мистецьким задумом співрозмовниця. — Тут поєднаний природний матеріал: золоті стебла жита, пшениці, вівса, виконані мозаїчним панно на дереві. Хотілося передати гармонію, яка існує в природі.
У своїй творчості Ніна Олександрівна часто використовує давні символи. Наприклад, земля, зерно символізують вічність і плодючість, дерево — продовження роду й традицій, квітка — народження чогось нового. Символи постійно змінюються, трансформуються й передаються, вже оновлені, наступному поколінню. Цим наступним поколінням є дочка Ніни Саєнко — Леся Майданець.
Виростаючи в мистецькому оточенні, Леся поступово й сама прилучилася до творчості. Але внучка Олександра Саєнка проявила уже інше світосприйняття, сучасне світобачення.
— Художник не може жити в якомусь іншому часі, він живе сьогоднішнім днем та відчуттями, — упевнена Ніна Олександрівна, — тож і сучасні засоби реалізації задумів відчутно відрізняються.
Леся, як і мати, займається килимами-гобеленами, але є в неї й самостійна техніка — батик — малярство на тканині.
Останнім часом мати й дочка працюють разом, у власній майстерні. Через кілька місяців клопіткої праці, ниточка по ниточці, на верстаті народжується материн чи доччин килим-гобелен. Удвох їм працювати легше, простіше й веселіше. Можна перемовитися словом, порадитися, навіть пісню заспівати.
Так, у любові до землі, традицій і батьківської справи продовжуються родинні традиції.
— Коли порівняти твори батька, мої й Лесині, то хоч засоби, техніка передачі почуттів, світосприйняття й різні, все ж відчувається зв'язок поколінь, — упевнена художниця, — Хочеться вірити, що мистецькі традиції роду не перервуться, а будуть продовжуватися уже моїми внуками Сашком і Софійкою. Про це мріяв мій батько. Про це мрію і я.
Людмила ШУЛЬЖИК
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
