загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Устинівські пенсіонери бояться змін

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

І тому вони підтримують Януковича. Це показало опитування ряду сіл нашого району.

„Мені з грудня минулого року підвищили пенсію на 50 гривень, і я задоволена”, - каже жителька села Ганно-Леонтовичеве. „Якщо влада зміниться, пенсії носить не будуть, - каже інша, - немає чого там мітингувати в Києві, треба їхати в село і робити!”

На жаль, наше старше покоління забуло, що колись на селі можна було працювати не на одній роботі, а й по сумісництву. А тепер її мають лише наближені до влади люди. В цьому селі зникає школа, який рік сюди не ходить автобус. Щоб дістатися в лікарню, треба мати, як мінімум, сто гривень. Отак і живемо, задовольняючись лише найнеобхіднішим. В Росії пенсії в два рази, а в Європі – у п’ять разів вищі за наші.

А між тим, населення району швидко старіє, в 15-ти школах навчається трохи більше однієї тисячі учнів, це одна середня міська школа. А немає дітей, немає і майбутнього. В районі вже з’явились повністю „пенсійні” села. Та й сільській молоді, яка з великими труднощами здобула, здебільшого, платну вищу освіту, немає місця ні в селі, ні в місті, от і доводиться їхати за роботою за межі країни або сидіти на шиї батьків вдома. Незайнята роботою молодь не баче змісту свого життя і перспектив для створення сім’ї, народження дітей, а заробітчанин-батько у відриві від своєї сім’ї не може бути надійною опорою.

Більшість наших літніх жіночок, котрі поїхали на роботу в Італію, Іспанію, вже створили там другу сім’ю і не повернуться на Батьківщину. От і маємо в своїй країні конфлікт поколінь: пенсіонери мають житло, державну пенсію, а молодь – нічого. Тому вона і прагне змін в країні, тому вона першою вийшла на Євромайдан. І за це їх не можна засуджувати.

Як сказав Янукович в перші дні протесту: „Я впевнений, що пенсіонери на Майдан не вийдуть, вони сидять вдома і чекають державної допомоги!” Я теж пенсіонерка, але палко підтримую молодь в боротьбі за свої права. Як же це неприродньо, що я маю хоч якийсь державний захист, а моя онучка вже три роки сидить без роботи. Я вважаю, що ми повинні подолати свій „пенсійний егоїзм” і підтримати молодь.

Так, ми своєю тяжкою працею заробили право на пенсійне забезпечення, а чи будуть його мати наші діти і онуки? Не факт. Якщо державна влада неспроможна організувати ефективну економіку і живе лише на запозиченнях, то чи слід пенсіонерам підтримувати таку збанкрутілу владу? По-друге.

Влада, якій Євромайдан явно заважав, навіть не планувала домовленості з ним. Той, хто обіцяв „почути кожного” і „покращення життя вже сьогодні”, насправді голосу Майдана не почув і не вийшов до людей, натомість двічі застосував для розгону фізичну силу, як загонами „Беркуту”, міліції, так і найманих молодиків. Першими відчули 30 листопада на своїх головах президентську „ласку” студенти Майдану. А в ніч на 11 грудня відбувся другий силовий напад, і кияни, почувши уночі набат Михайлівського собору, який не звучав з часів татаро-монгольської Орди, масово пішки вийшли на захист людей.

16 січня депутатська більшість, виконуючи замовлення Президента, прийняла диктаторські закони, що забороняли мирні зібрання, посилювали можливості репресій, і тоді Майдан не витримав і пішов до Верховної Ради за скасуванням цих законів. Проте „Беркут” їх не пропустив, розгорнулись бойові дії, в яких загинули активісти. Це Сергій Нігоян, Михайло Жіздневський, Роман Ценник, Юрій Вербицький. Світла їм пам’ять!

Були потерпілі і з боку правоохоронців, але тих, хто йшов за правду вже посадили, а тих, хто бив журналістів, викрадав, катував і вбивав активістів Майдану, ще не засудили жодного!

То хіба ми, досвідчені люди, відвернемося від своїх активних громадян і схвалимо диктаторські дії Президента? Нас, пенсіонерів, в районі більше половини виборців, отже результати президентських виборів будемо визначати саме ми. Ви можете не ходити на мітинги, не їздити на Майдани, але вдома чи на виборчій дільниці проголосувати на головну посаду країни за кандидата від молоді, за зміни в нашому житті!

Катерина Думчева

До списку новин