загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Щоб життя пізнати – треба його прожити…

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Така проста і мудра істина, сказана 87-річним ветераном Великої Вітчизняної війни, комуністом з 33-річним стажем і щирим українцем в душі Олексієм Антоновичем Фулгою, вражає своєю лаконічною характеристикою усього нашого мирського буття.

Без перебільшення ветеран не просто цікавий співрозмовник, освічена і неординарна особистість, а людина, яка відчуває себе справжнім українцем і, безумовно, пишається цим. Олексій Антонович переконаний, що не варто давати однозначні і безапеляційні оцінки як нинішнім подіям так і історичним постатям, особам чи подіям минулого.

Людські почуття то багатогранна палітра, яка може як сяяти квітучими яскравими барвами,так і лякати похмурими тонами. Але за всі цим стоїть людина та її індивідуальність. І це сьогодні ми говоримо про те, що кожна людина це особистість з власною індивідуальністю, та ніде правди діти, в не такому вже й далекому минулому, більшість людей відчувала себе сірою масою. Але тільки не Олексій Антонович, який завжди відрізнявся своєю індивідуальністю, мав власну точку зору на ту чи іншу проблему. І справа не лише в тому, що на тлі сірих буднів він вражав присутніх своїми вишиванками, кирзовими чоботами, брилем та шикарними козацькими вусами. Головне, що він був таким і в житті. Навіть в молодості його пам’ятають у вишиванці, чоботях з вусами та козацьким оселедцем на голові.

Комуністом Олексій Антонович став лише тому, що саме вони на той час були у вирі життя, займали активну громадську позицію та в будь-який час відчували готовність віддати життя за краще майбутнє. Для Олексія Фулги це прагнення було невід’ємним від бажання бачити Україну незалежною і робити все в ім’я її процвітання. А для цього потрібно не так вже й багато – любити свою неньку Україну, її історію, мову, людей та чесно працювати на землі…

Кредо його життя – стався до інших так, як би ти хотів щоб ставилися до тебе і за будь-яких обставин залишайся людиною…. Цього вчили Олексія Антоновича і його батько Антон Власович та мама Олександра Федорівна.

У родині, де Олексій був старшим з трьох дітей, свято шанували традиції своїх предків, слідували Божим заповідям, любили українську пісню та з особливим трепетом ставились до книг. Усе це зберіг та примножив у своєму серці і Олексій Антонович.

Пригадуючи своє довоєнне дитинство ветеран розповідає, що ще до початку Великої Вітчизняної батько працював головним механіком в селі Рівному. Потім Антона Власовича призначили директором МТС у селі Іванівка. В перші ж дні війни, вони, разом з батьком та очолюваною ним МТС, були евакуйовані в Саратовську область. Там, у 1941 році 15- річний Олексій працював причіплювачем, а потім, після закінчення взимку курсів трактористів, весною 1942-го вийшов в поле в якості тракториста.

На службу в армію Олексій потрапив коли йому ще й не виповнилося 17 років. Проводжаючи його в дорогу мати, крім напутнього слова, дала синові вишиваний рушник. Политий материними сльозами він увібрав у себе тепло її рук, щирість серця та душевну доброту, які покликані були оберігати Олексія від лихої долі. Нести службу Олексію довелося на Далекому Сходу. Під час стратегічної операції з розгрому японських військ у Манжурії та Північній Кореї артилерист Олексій Фулга отримав тяжке поранення. Після тривалого лікування в госпіталі бійця перевели в запасний полк, який знаходився на кордоні озера Хасан…

У трудовій книжці ветерана трудовий стаж налічує більш ніж 56 років трудової діяльності. Опанувавши після війни професію токаря Олексій Антонович на досягнутому не зупинився. Він з задоволенням навчався усьому новому, прагнучи усе робити власноруч. Працюючи у 1954 році помічником бригадира тракторної бригади у Воронівці та Сотбалці О.Фулга розпочав будівництво власного будинку, де проживає й нині.

Про таких як Олексій Антонович говорять майстер на всі руки. Влітку О.Фулга працював на кар’єрі, взимку ковалем. Токар 7-го розряду він був затребуваним на багатьох підприємствах. Багато років Олексій Антонович пропрацював на вод буді. А після 5 років відпочинку на пенсії, його запросили працювати токарем в ПТУ №40, але там він пропрацював аж 12 років. Відповідальність, досвід, висока кваліфікація і справжня майстерність, за якою стояли роки сумлінної праці, забезпечили ветерану гарні відгуки про його роботу впродовж усього його трудового життя. Маючи інвалідність ще з війни, О.Фулга оформив її лише в 2003 році, до того часу повноцінно працював та не цурався ніякої роботи. Фізична витривалість була досягнута здоровим способом життя, високою духовною культурою та постійними заняттями зі спорту.

Гарний сім’янин, надійний чоловік, добрий друг і порадник, господар на всі руки – так говорять про Олексія Антоновича близькі та знайомі. Таким він був і у шлюбі з Ніною Федорівною, з якою виховав доньку Тетяну. Розповідаючи про роки спільного життя Олексій Антонович говорить: дружина в мене була «золота». Звичайно, як і в будь-які родині траплялися непорозуміння, але вони вміли слухати одне одного і знаходити спільне вирішення проблеми. Після перенесено інсульту дружина останні 5 років свого життя була прикута до ліжка. Олексій Антонович виявився турботливим і сильним духовно чоловіком та до останнього доглядав свою другу половинку. В пам'ять про себе Ніна Федорівна, з якою він прожив більше 50 років, залишила чоловіку сімейні фото, прекрасну доньку, чуйних онуку і онука та 6 правнуків. Вдячний долі за прожиті з нею роки він і донині зберігає речі, які нагадують йому про кохану, наприклад як гітару на якій любила грати дружина.

…Скільки себе й пам’ятає Олексій Антонович, він все життя прокидається з Ісусовою молитвою на вустах, а лягаючи спати так же щиросердно звертається до Всевишнього з дякою за прожитий день. Він більше 30 років був комуністом, ним був і його батько. Але вони ніколи не виривали зі свого серця любов до Ісуса Христа, дотримувались Божих заповідей та щиро вірили в силу українського духу.

Сказати, що в будинку ветерана багато книг, це нічого не сказати. У нього прекрасна, велика, сімейна бібліотека, де серед проштампованої господарем літератури, можна знайти справжні шедеври художнього слова. Та найбільше захоплює кількість української літератури. Повні зібрання творів Шевченка, Коцюбинського, Нечуя-Левицького, Грушевського та інші видання свідчать про те, що Олексій Антонович не лише роками професійно займався збиранням книг, а й Сам власник сімейної бібліотеки розповідає, що читаючи книги про одну і ту ж подію чи людину, написані різними авторами, він формує власну думку щодо того, чи іншого персонажу.

….У великій кімнаті господаря, поряд з іконами, знаходиться великий портрет Т.Г. Шевченка, а побачивши й інші портрети Кобзаря, його бюст, величезну кількість видань творів визначного діяча та літератури про нього, розумієш, що господар не просто розділяє помисли борця за свободу українського народу, а й має в своїй душі високе почуття любові до своєї Батьківщини...

Скільки Олексій Антонович себе й пам’ятає він ходить у вишиванках, які серед його одягу займають особливе місце. Так, у вишиванках свого діда хрестилися його онуки та правнуки, таким чином він прагнув передати їм хоча б частину своєї любові до української мови, традицій свого народу…

Високого, статного діда в українській вишиванці та козацькими вусами часто можна побачити на урочистостях присвячених Дню Перемоги та інших святкових заходах, його неординарна постать в білій сорочці впадає у вічі і в будні, коли він просто виходить в місто по своїх справах. Люди дивуються йому і захоплюються водночас, а він дивується їм: « Якщо вам так подобається мій вигляд то чому ж і ви не одягнете вишиванку, це ж наше спільне історичне надбання і наша одежина з діда-прадіда…»

Впевнено крокує по землі дід Фулга. Він справжній -- справжній громадянин України. Патріот своєї Вітчизни, готовий захищати її територію, ідеали, працювати в ім’я її розвитку та процвітання. Олексій Антонович добре знає історію своєї Батьківщини, традиції, її мову, культуру. Він добрий, чесний, милосердний та працелюбний. Він любить свою неньку Україну бо тут він народився, тут вперше зіп’явся на ноги і пішов в світ споришевими стежками несучи славу українського народу. Соборна, вільна і єдина -- живе в його серці, його Україна.

Олена Комісаренко

До списку новин