Автор: Маттіас Шер
США і ЄС серйозно взялись за Росію через її анексію Кримського півострова. Але з точки зору Кремля, це Захід загнав Путіна у глухий кут. І російський президент зробить все що потрібно, щоб звільнитися.
У вересні минулого року Володимир Путін запросив російських експертів з усього світу на конференцію, що відбулася на півшляху між Москвою та Санкт-Петербургом. Під час зустрічі російський президент виступив з палкою промовою. "Ми ніколи не забудемо, що нинішня російська державність має коріння в Києві. Він став колискою майбутнього великого російського народу", - сказав В.Путін. Він додав, що росіяни і українці мають "спільний менталітет, спільну історію і спільну культуру. У цьому сенсі ми - один народ".
На той момент німецькі та європейські лідери все ще вірили, що можна було б пов'язати Україну з Європейським Союзом шляхом укладення Угоди про асоціацію і звільнити країну з кігтів Москви. Але Путін задовго до цього прийняв рішення, щоб запобігти такому повороту подій.
Дійсно, він вже використав Кримський півострів як сцену для свого символічного та грізного виступу влітку 2012 року. Верхи на триколісному мотоциклі, одягнений в чорне, Путіна сфотографували на чолі групи відданих націоналістичних байкерів. Ніби група сучасних лицарів, вони мчали територією України. Вже тоді стало зрозуміло, хто, на думку Путіна, був справжнім лідером України: він сам.
Путін знає, що переважна більшість росіян на його стороні, коли мова заходить про його кримську політику. Його холоднокровна, прорахована і до цих пір надзвичайно мирна анексія півострова стала причиною святкувань по всій Росії. Поза тим, визнання, що Крим з його містами-героями Севастополем і Керчю на додачу до Чорноморського флоту Росії - це російська земля, широко розповсюджене та притаманне навіть багатьом у таборі опозиції. Це місця, заявив Путін у своєму зверненні минулого тижня, "дорогі нашим серцям", за які російські бійці воювали і померли. Навіть лауреат Нобелевської премії миру Михайло Сергійович Горбачов сказав минулого тижня, що Захід повинен погодитись з результатами референдуму у Криму. "Він повинен вітатись замість того, щоб запроваджувати проти нього санкції", - сказав він.
Рейтинг популярності В.Путіна вже почав рости як результат зимової Олімпіади в Сочі: навіть критичні до дій Кремля опитування засвідчили 67 відсотків схвалення у населення. Тепер цифра наближається до дивовижних 80 відсотків. Але що це означає? Чи є "возз'єднання" з Кримом всього лише останнім подихом колишньої радянської наддержави, з огляду на те, що Росія, як її держава-наступниця, повстає проти своєї майбутньої перспективи перетворитися на менш значиму регіональну державу? Чи це хвиля відвоювань, розпочата країною, яка протягом багатьох століть вважала себе головною державою у Східній Європі? Путін - це неоімперіаліст чи просто національний ліде, поставлений спиною до стіни, який зацікавлений лише у захисті інтересів безпеки своєї країни?
Фантом війни
Світ змінився починаючи з минулого тижня. Останнім часом криза в Україні являє собою кульмінацію тривалого процесу розриву між Росією і Заходом. Найбільша країна світу, швидше за все, звертатиме тепер свою увагу на Китай та Індію.
Тим часом, в Європу повернувся фантом війни, згідно зі словами Президента Європейського парламенту Мартіна Шульца.
"З моменту виступу Путіна на Мюнхенській конференції з питань безпеки в 2007 році, кожен повинен був зрозуміти, що Росія більше не буде миритися з західними іграми в межах сфери її впливу", - заявив Федір Лук'янов, голова президії Ради зовнішньої і оборонної політики в Москві. "Але Захід ніколи не сприймав Путіна серйозно і ніколи не розробляв стратегії для обговорення російських законних інтересів".
Захід, стверджує Лук'янов, ігнорував будь-які ініціативи Москви щодо обговорення нового режиму безпеки в Європі, постійно підозрюючи, що Росія намагається вбити клин між Європою та США. Довірена особа Путіна, колишній президент РФ Дмитро Медведєв, навіть представив проект договору про безпеку Європи в 2009 році, який приділяв увагу територіальним конфліктам і відмовлявся від застосування насильства. "Ми зараз платимо ціну за те, що не сіли за стіл переговорів ще тоді", - говорить Лук'янов.
Тепер, коли США і ЄС погрожують відвернутися від Росії, мало кого в Москві це особливо дивує. За винятком кількох угод вартістю в кілька мільярдів доларів, вигідних для обох сторін, люди, близькі до Путіна, стверджують, що єдине “зближення” з боку Заходу полягало в постійному розширенні НАТО на схід. Замість слів вдячності щодо оголошення Горбачовим мирного завершення холодної війни, з точки зору Росії, Захід постійно намагається вальсувати аж до Червоної площі.
Вид з вікон Кремля, в першу чергу, геополітичний. У радянські часи відстань між російською столицею та західним військовим альянсом була 1800 км (1120 миль). Якщо б Україна стала членом НАТО, як це давно бажає США, ця відстань скоротилася б до менш ніж 500 кілометрів. Російські військові бояться, що вони раз і назавжди втратять ту стратегічну відстань, що дозволила державі пережити нашестя і Наполеона і Гітлера.
Цей страх, частково, є результатом травмуючої, післявоєнної реорганізації Східної Європи. По закінченні 8 років з часу розпаду Радянського Союзу, Польща, Чехія, Угорщина вступили до НАТО. У 2004 році за ними слідували Болгарія, Румунія, Словаччина, Словенія та три країни Балтії; у 2009 році підключилися Албанія і Хорватія. Коли НАТО втрутився у війну в Косово, бомблячи Белград у 1999 році, Росія була розлючена: Сербія була близьким союзником Москви протягом багатьох століть. Пропозиція президента США Джорджа Буша у 2008 році поширити членство НАТО на Грузію і Україну розглядалось Росією як приниження.
Маса варіантів
Тепер Путін намагається позбавити свій народ його колективного почуття сорому. "Якщо ви повністю до кінця зіжмете пружину - вона виштовхне з силою", - сказав російський президент під час свого виступу в Кремлі минулого вівторка.
Путін має вирішальну перевагу у боротьбі за Україну: він володіє ініціативою. Він діє, а Захід реагує. І Москва має безліч варіантів.
Перший варіант передбачає, що Путін не робитиме ніяких подальших переміщень - це імовірна ситуація, яку багато хто на Заході розглядають як найкращий спосіб покласти кінець кризі. В обмін на західну терпимість до захоплення Росією Кримської території, Путін утримуватиметься від втручань у Східну Україну, зможе грітися від захоплення з боку російського народу своєю персоною.
Але у розпорядженні є й інші варіанти. Путін міг би використати проросійськи налаштовані групи, економічний тиск і свої власні спецслужби, аби дестабілізувати ситуацію в Україні до такої міри, що там розпочнеться громадянська війна. Для такого сценарію, слабкий і хаотичний уряд та парламент в Києві є ідеальними партнерами, не кажучи вже про радикальних націоналістів, які завоювали популярність під час мітингів на Майдані. Дійсно, розкол в межах території України вже очевидний. Лише завдяки інтенсивному натиску з боку Берліну та Брюсселю на чинний уряд в Києві, останні утримався від підписання закону, який би заборонив українським регіонам визнавати російську мову другою державною. Запланований захід спровокував обурення у східній Україні.
Чверть усього українського експорту прямує до Росії, 2,9 мільйони українських заробітчан у Росії переслали минулого року близько $3 млрд. (2,17 млрд євро) своїм родинам - сума, еквівалентна приблизно 10 відсоткам бюджету країни. Російський бойкот, імовірно, означав би швидкий кінець для нинішньої української влади, якби США і Європа не втрутилися зі своїм потужним пакетом допомоги.
У такому випадку, Путін міг би просто грати на час сподіваючись, що рано чи пізно Україна потрапить до його рук як стиглий плід, можливо, навіть Україна роздута західною допомогою. У будь-якому випадку Путін не залишить Україну Заходу за жодних обставин. Деякі близькі до Путіна особи навіть вважають, що президент Росії готовий розпочати війну, щоб запобігти імовірності такої ситуації.
Інші регіони?
Прихильники жорсткої лінії у Кремлі закликають Путіна не зупинятися на Криму, мотивуючи це тим, що області, які належать Росії, все рівно повинні бути повернуті їх батьківщині. Мовляв, не бувало ще ніколи настільки сприятливої можливості . Реноме Путіна серед західної еліти вже і так на низькому рівні, і НАТО, напевно, не ризикне розв'язати атомну війну через Україну. Кремлівські лідери чудово розуміють, що готовність Німеччини йти на жертви заради, наприклад, російськомовного промислового міста Донецьк є досить обмеженою.
"Росія повинна надавати підтримку проросійським областям у південній і східній частині України і створити лінію безпеки від Харкова до Одеси, без поглинання цих зон в РФ", - радить політолог Олександр Нагорний. Референдум міг би тоді перетворити Україну у свого роду федеральну державу. Москва б мала вплив у Києві, запобігли б членству України в НАТО і уникнули кривавої війни.
З допомогою санкцій захід наразі робить спроби примусити Путіна відступитися. Це стратегія, яка набагато більш зручніша для США, ніж для Європи, приймаючи до уваги той факт, що лише 1 відсоток американської торгівлі ведеться з Росією і у них відсутня залежність від російської нафти і природного газу. Німецька торгівля з Росією, на відміну від попередньої країни, складає 3 відсотки від Берлінського імпорту та експорту і оцінюється в 76,5 мільярдів євро. Третина німецького імпорту нафти та природного газу надходить з Росії. Завжди було приємно чути, що політики ЄС наполягають на тому, що Росії не можна давати право вирішувати майбутнє України. Але це твердження ніколи не було надто реалістичним.
Коли мова заходить про Україну, Путін почувається ошуканим Федеральним канцлером Німеччини Ангелою Меркель, владними інстинктами котрої він захоплюється, а також зі сторони США. "Справжня мета Заходу полягає в поваленні нинішнього докучливого Путіна", - стверджує московський політолог Сергій Марков, один з найбільш лояльних путінських прислужників. Тому перші санкції заходу були націлені на друзів-мільярдерів президента. Захід, додає він, намагається налаштувати фінансові еліти Росії проти Володимира Путіна.
“Так ставитися до нас не можна”
Принаймні в коротко- і середньостроковій перспективі санкції, швидше за все, зміцнять Путіна. Його пропагандистська машина перекине будь-які економічні труднощі на вину заходу, що, швидше за все, об'єднає антизахідну консервативну більшість держави. Навіть у Москві, де ніколи ніде не публіковані дослідження річної давності, показали, що Путін вже втратив свою більшість, санкції будуть розглядатися як ще одна образа, наслана на Росію Заходом.
"Спочатку німецький і польський міністри закордонних справ виступили на Майдані, а тепер вони хочуть покарати нас за те, що ми більше не готові просто миритися з цим всім", - говорить одна з генеральних менеджерів банку, яка ніколи в своєму житті не голосувала за Путіна. Вона хоче, щоб Путін дав "потужну відповідь, аби захід зрозумів, що ви не можете ставитися до нас таким чином".
Росія, як стверджує одне прислів'я, має велике терпіння, але тим суворішою буде її відповідь. Вона відповідає тиском на тиск, і критика ззовні вже традиційно наштовхується на демонстративну непокору. У 1830 Франція обурено протестувала проти жорстокого подавленння царистською Росією повстання на територіях, які включають сучасну західну Україну та країни Балтії. Париж навіть погрожував воєнними діями.
Відомий російський поет Олександр Пушкін написав відгук поемою під назвою "Наклепникам Росії". "
О чем шумите вы, народные витии?
Зачем анафемой грозите вы России? Оставьте: это спор славян между собою, Домашний, старый спор, уж взвешенный судьбою, Вопрос, которого не разрешите вы".
Недавня реакція Росії на санкції Європи та США не була надто відмінною. Путін оголосив, що він має намір відкрити рахунок у Банку Росії, на який були націлені санкції Вашингтону, і Кремлівські радники висловили гордість за те, що їх включили до списку [невиїзних]. 353 з 450 депутатів Держдуми опублікували прохання, щоб їхні імена теж додали до цього списку. Здається не багато змінилося у Росії з часів Пушкіна.
Переклад з англійської.
Здійснив Роман Олійник, директор відділу з міжнародних відносин.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
