Чи страждає Росія від посттравматичного стресового розладу?

Автор Шон Гіллорі

Під час розпаду імперії Єгор Гайдар, російський економіст та шоковий терапевт 1990-х рр. , писав, що "ототожнення державного величі з імперією робить адаптацію до втрати статусу наддержави складним завданням для національної свідомості колишньої метрополії". Гайдар поєднав втрату радянської імперії з поразкою Німеччини у Першій світовій війні і попереджав, що, подібно Веймарівській Німеччині, Росія може прагнути до сильного національного лідера, який би  виправив допущену помилку розвалу СРСР. У кінці-кінців імперія - продукт, який легко збути спраглому населенню, подібно Кока-Коли. Гайдар виявився пророчим, хоча й передчасно. Тільки тепер, в умовах кризи в Україні, з'явилися можливості для російського реваншизму і та колективна травма, яка слугує для нього підґрунтям, цілком дала про себе знати. 

Анексія Криму Володимиром Путіном є реакцією   на травму, що її зазнали мільйони росіян: у своєму виступі в Раді Федерації РФ Путін назвав передачу Микитою Хрущовим Україні Криму у 1954 році пограбуванням, що змусило росіян на півострові відчути себе так, ніби "їх вручили як мішок з картоплею". Кримські росіяни просто "не могли примиритися з цією обурливою історичною несправедливістю". Ця травма подвоїлася, коли розпався Радянський Союз. "Мільйони людей лягли спати в одній країні, а прокинулися в іншій, за одну ніч ставши етнічними меншинами в колишніх союзних республіках, у той час як російська нація стала однією з найбільших, якщо не найбільшою етнічною групою у світі, яку розділили кордонами", - сказав він. 

Путін зробив подібні заяви стосовно східної України під час свого нещодавнього ток-шоу, в якому дозвонювачі могли задати питання. "Я хотів би нагадати, що та територія, яка колись у царські часи називалася Новоросією, а саме: Харків, Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв, Одеса - не була приналежною до України. Ці території були надані Україні у 1920-х роках у роки правління радянської влади. Чому? Хто його знає...  Росія втратила ці територій з різних причин, але люди там залишилися". Як і кримські росіяни, росіяни у східній частині України також стали жертвами більшовицької горе картографії. "Я щойно згадував цю територію, Новоросію, яка переплела своє коріння з корінням російської держави", - заявив Путін. "Місцеве населення має дещо інший менталітет. Вони опинилися частиною нинішньої України, яку з'єднали в єдине ціле в радянський період".

Ця розмова віддзеркалюється російським суспільством. "З точки зору медицини, - нещодавно написав Андрій Кучін, - протягом останніх кількох десятиліть Росія потерпає від посттравматичного стресового розладу. Путін знаходить відгук у серцях багатьох росіян оскільки його розглядають як втілення приниження, позбавлення статусу і образ, від яких, згідно з суспільною думкою, страждає держава". Олександр Конков, лектор Сахалінського державного університету, порівняв реакцію Росії стосовно України з "пост-травматичним синдромом", коли в "індивідума часто проявляються травматичні переживання, які він або вона зазнали в певний момент свого життя. Щось подібне можна помітити в російській суспільній свідомості, принаймні у значної частини росіян. [Розпад СРСР і сходження вкороченої Російської держави] виглядало принизливим в очах багатьох людей і травмувало їхню гордість за країну. У 2000-х роках, коли розмови про відновлення Росією її втрачених позицій у світі та відновлення поваги до цієї країни почали знову випливати на поверхню, насіння цієї риторики знайшло благодатний грунт".

Україна - це лише останній сегмент у серії травм. За останні два десятиліття посягань Заходу на пострадянському просторі розширення НАТО до країн Балтії та відчутне розмиття глобалізацією російської традиційної культури - все це відновило почуття приниження від розпаду Радянського Союзу. Все це викликає занепокоєння в російському суспільстві, яке можна вгамувати спробами наново об'єднати російську національну ідентичність: палкий патріотизм, страх перед посяганням "фашизму", заклики до пильності проти зрадників, відновлення російської традиційної культури на противагу декадентському і корумпованому заходу і нагальна потреба у російській національній ідеї. Подібна реакція - це наслідки від первинної травми, зумовленої розпадом Радянського Союзу, яка зараз змістилася у сторону нової загрози. З огляду на це, не випадково, що група політиків хоче провести дослідження особи Михайла Горбачова стосовно його ролі у розпаді Радянського Союзу. 

На думку психологів, один з кардинальних симптомів травми - це надмірне збудження. Це коли травмована людина продовжує жити у стані бойової готовності, побоюючись, що небезпека може повернутися у будь-який момент. Потерпілого легко налякати, він надмірно реагує на незначні подразники, проявляє пильність перед лицем небезпеки. На суспільному рівні це є наслідком впливу події, яка руйнує узи суспільного життя та травмує почуття общини. Один із методів подолати цей стан - це подолати тих, хто представляє загрозу і з допомогою солідарності відновити рушійну силу населення. Як пише психолог Джудіт Герман у праці "Травми і оздоровлення: Подолання наслідків насильства - починаючи від домашнього насилля та закінчуючи політичним терором: Солідарність групи забезпечує найсильніших захист проти терору та розпачу, та найсильнішу протиотруту від травматичного досвіду. Травма ізолює; групи  ж відновлює почуття приналежності". Цими оманливим і надмірним реагуванням Росія як нація, будучи травмованим суспільством, намагається просто відтворити своє відчуття приналежності з метою оздоровитися.

Приймаючи це до уваги, як повинен реагувати захід? До певної міри травма робить відносини Заходу з Росією лише більш ненадійними. Розуміння Росії як травмованого суспільства може допомогти зрозуміти її перспективи. У цьому сенсі Путін живе "в іншому світі", як про це висловилася Федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель, у світі, де екзистенціальні загрози керують реальністю. Ізоляція Росії буде лише підживлювати її травматичні реакції. У той же час, Росію не слід пробачати за її поведінку просто через те, що вона колись зазнала травму; розуміння її перспективи не означає потурання. Який би курс лікування не вибрав Захід, він мусить мати один бажаний результат: переконати Росію, що, як сказав Єгор Гайдар, "мрії про повернення до іншої епохи є ілюзорними".

Переклад з англійської.

Здійснив Роман Олійник, директор відділу з міжнародних відносин.