загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Точка зору: Такі собі пільгові парадокси

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Останнім часом уже котрий місяць поспіль міська влада, опинившись, образно кажучи, між двох вогнів, намагається вирішити проблему перевезень пасажирів пільгових категорій. Як відомо, за чинним законодавством згадані пасажири мають їздити громадським транспортом безкоштовно, а компенсувати витрати суб’єктам підприємництва, котрі здійснюють такі перевезення, береться держава. Але сталося так, що державна скарбниця хронічно заборгувала олександрійським перевізникам: починаючи ще з вересня минулого року, цільова субвенція спочатку надходила невчасно і не в повному обсязі, а потім перестала надходити взагалі. Результат: станом на сьогодні держава винна транспортникам майже 2 мільйони гривень, транспортники дуже невдоволені, вони вимагають від місцевої влади відмінити якщо не всі, то принаймні більшу частину пільгових рейсів на всіх міських автобусних маршрутах. Або вони просто перестануть виїжджати на лінію, не бажаючи працювати собі у збиток, і тоді місто фактично залишиться без громадського транспорту. Враховуючи таку не надто веселу перспективу, міська влада вимушена була піти на поступки перед перевізниками, значно обмеживши кількість пільгових рейсів автобусів. „Непопулярне”, так би мовити, рішення.

А мені дуже цікаво інше: якому чиновнику у верхах першому прийшло в його мудру голову, що людина (у даному випадку пільговик) чомусь повинна їздити громадським транспортом обов’язково безкоштовно? Саме чомусь міським і приміським, адже ця загальномасштабна пільга не поширюється на повітряний, залізничний, морський, річковий транспорт, на таксі. 1 що це взагалі за такий дивний привілей? Як відомо, людина не може прожити без повітря, води, їжі і сну. Громадський транспорт до цього переліку фізіологами чомусь не включено. Державні ж чиновники, здається, мають власне „наукове” бачення першочергових потреб людини: вони не бачать ніякої необхідності матеріально допомагати незаможним людям у вищезгаданих життєво необхідних потребах, зате вважають, що бідний пільговик ну ніяк не проживе й дня, якщо не буде щодня безкоштовно кататись (містом чи за місто) автобусом.

Стривайте: я сказав „бідні”. Вирвалося якось ненароком, тут теж спершу треба розібратись. Згідно з нашими законами, право на безкоштовний проїзд мають ветерани праці, чорнобильці, діти-інваліди, ветерани війни, військової служби, органів внутрішніх справ, інваліди всіх категорій, діти з багатодітних сімей, інваліди, реабілітовані та сім’ї загиблих під час ВОВ і просто пенсіонери за віком. Дуже дивна строката суміш соціальних верств виходить: з одного боку, діти-інваліди і чорнобильці, які не можуть не викликати людського співчуття, а з іншого — здоровенні 45 чи 55-річні відставні майори і полковники Збройних сил та силових структур, їм-то безоплатні місця в автобусах до якого дідька?! А пенсіонери за віком? Моя сусідка, повна сил жіночка, у свої 56 років отримує пенсію 4 з половиною тисячі гривень та продовжує працювати на керівній посаді у приватній структурі, отримуючи ще тисячі три зарплати. Правда, вона рідко їздить міськими автобусами, але все ж іноді не відмовляє собі у задоволенні теж скористатись громадським транспортом безкоштовно. На дачу. А ось протилежний приклад: молоденька медсестра з зарплатнею у півтори тисячі двічі на день змушена їздити не на дачу, не на базар, а на роботу -з роботи маршруткою, звичайно ж, зовсім не безкоштовно. І скільки у нас ще таких працівників, які працюють за „мінімалку”, маючи родини, дітей… То хто у цих двох прикладах бідніший?

А тепер трохи статистики, В Олександрії найбільшу частку потенційних пільговиків-пасажирів складають все-таки пенсіонери, їх, за офіційними даними, не менше 30-ти тисяч. А управління економіки міської ради, спираючись на дослідження міського управління праці і соцзахисту, повідомило нещодавно ось таку приголомшливу цифру: щомісяця громадський транспорт Олександрії перевозить не менше 470 тисяч (!) пільговиків. А це означає, що кожен такий пасажир щонайменше 15 разів на місяць (тобто через день) безплатно курсує громадським транспортом.

„Де там через день! — обурюється моя знайома Олена М. — Я не пільговик, і мені часто доводиться їздити по роботі в район Мартоіванівки. Так от коли б я не їхала, взимку чи влітку, вранці чи вдень -в автобусі постійно катаються туди-сюди одні й ті ж бабусі-пенсіонерки. Складається враження, що вони просто живуть у цих автобусах. Я хоч і сама вже передпенсійного віку, але була б моя воля — я б взагалі відмінила пенсіонерам безоплатний проїзд, бо через них іноді неможливо впхатись в автобус. Особливо — коли починається дачний сезон і ці пасажирки вважають за необхідне не пропустити жодного рейсу, аби на повну котушку скористатись пільгами, мотаючись на свої мартоіванівські дачі”.

Відчуваю, що написав крамолу і десь в темному місці мене можуть просто відлупцювати своїми капцями і панамками розлючені пенсіонери. Але погодьтесь, шановні, ну дуже дивна якась ця пільга: держава, заплющивши очі, взялась огульно оплачувати проїзд величезній армії пільговиків. Значна частина цієї „армії” зовсім того не потребує, бо є далеко не бідною, інша частина не може або не має потреби їздити громадським транспортом, а якась частина натомість катається ним безплатно скільки є сил і часу. А час у пенсіонерів, як відомо, є. Тільки де ж тоді так звана соціальна справедливість?

Ні, я зовсім не проти пільг. Хоча міські автобус чи маршрутка — це не вода та хліб, без яких не прожити, але якщо вже й дотувати проїзд у транспорті пільговикам, то може, слід робити це адресно? Так само, як надають житлову субсидію. Вона, правда, теж викликає чимало запитань, на які немає відповіді, але там збережено хоча б принцип тієї ж соціальної справедливості: маєш дохід менше певного мінімуму — держава тобі доплатить за житло у зворотній пропорції. Так би само і з транспортом, якщо це вже так конче необхідно: отримує пенсіонер пенсію значно менше певного рівня — доплачувати йому через пенсійний фонд чи соцзахист певну суму на транспорт. А там нехай кожна людина сама вирішує, куди витрати, доплату — на автобус, на пігулки чи щось інше, потрібніше. Якщо отримує не набагато менше — тоді й доплатити людині менше, заможним пенсіонерам не треба доплачувати взагалі. Принаймні так було б набагато справедливіше (соціальне). Про адресні пільги, до речі, питання вже неодноразово порушувалося на різних рівнях, та тільки на найвищому чомусь не поспішають його вирішувати.

Воно й зрозуміло: чиновникам у Міністерстві соцполітики доведеться додатково напружувати звивини, вигадувати новий механізм таких нарахувань та виплат, комусь потім розробляти спеціальні прикладні комп’ютерні програми. А попередньо депутатам у Верховній Раді слід ще й прийняти відповідний закон. Навіщо ж зайвий раз морщити лоба всім цим людям? Гроші ж не їхні — державні. Простіше залишити все так, яке.

… Пригадується, колись давно вчитель суспільствознавства нам, тодішнім радянським десятикласникам, сказав: першим кроком до побудови комунізму стане повністю безкоштовний громадський транспорт, потім — громадське харчування і так далі. Здається, ноги ідеї про пільговий проїзд ростуть саме звідти — з вчення про комуністичне суспільство. Ми ще й досі перебуваємо у полоні цих ілюзій?

О. Наріжний

До списку новин