загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Крик душі. Коли навчаться поважати старість?

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Понад тридцять років я працював в Ужгороді, в автосервісі, і щодня добирався з Дубрівки до обласного центру рейсовим автобусом. З приємністю згадую ті роки, бо ніколи ніхто не поводився зі мною по-хамськи. Вихований на основах християнської моралі, і сам старався бути ввічливим. Старшим поступався місцем, допомагав винести з автобуса сумки тощо. Але минули роки, сам став пенсіонером. До сімдесяти років - рукою подати. Дякую Всевишньому, що подарував такі красні літа. Але здоров'я вже не те, сили - не ті, і, вочевидь, тому якось боляче сприймаєш несправедливість, відверте хамство.

Тепер рідко вибираюся до Ужгорода, а остання моя поїздка ледь не поклала мене надовго до ліжка. Інколи грубість більше ранить, ніж несправедливість. А тут все зійшлося докупи.

Як відомо, пенсіонери мають право на пільги. Проїзний квиток до Дубрівки коштує 8 гривень 40 копійок, пільговий - 90 копійок. Звичайно, отримуючи мізерну пенсію, я придбав пільговий. Тут і почалися всі мої митарства. Спочатку в автобусі вже не було місця. На другому рейсі водій не дозволив їхати, бо квиток був не на його автобус, ледь не силою мене прогнав.

Щоб довго не розповідати, скажу відразу, що сів аж на сьомий(!) рейс. Чесно кажучи, вже й не вірив, що доберуся до рідного села. Звертався до диспетчера, але допомоги не дочекався.

Люди, що з вами? Невже ніхто не задумується над тим, що сам колись буде старим і немічним? Дай, Боже, щоб дожили до старості. Де поділися людська доброта, ввічливість, взаємодопомога? Страшно стає, коли подумаєш, який жорстокий світ настав.

Із транспортом взагалі негаразди. Рідна сестра живе у Середньому. Думаєте, мені легко до неї добратися? Доїдеш до повороту на Середнє, а там чимчикуй декілька кілометрів пішки. На жаль, це вже не для моїх ніг. Чому б не придумати такого маршруту, щоб заїжджав автобус і в інші населені пункти, а не лише їхав по трасі. Адже всюди живуть люди. Але це вже інша тема розмови. Просто наболіло на душі, і так хочеться, щоб на старості літ ми не псували настрою, здоров'я ближнім, адже ми - люди, а не звірі.

Володимир Шпонтак,

с. Дубрівка

Від редакції. Ця історія - не рідкість. У редакційній пошті трапляються скарги і на ужгородських маршрутників, які не люблять пенсіонерів і вимагають, щоб ті платили, хоч добре знають, що вони мають право набезоплатний проїзд. А вся справа в тому, що влада не виконує своїх же рішень і не компенсує водіям обіцяну доплату за пенсіонерів. А диспетчер автобусної станції Ганна Заяць, до якої звернувся наш кореспондент і розповів про пригоди дубрівського пенсіонера, співчуває Володимиру Івановичу Шпонтаку, але саме до неї він не звертався і їй важко пояснити ситуацію. Вочевидь, каже, сталося так, що сидячих місць в автобусі вже не було, а стояти людині літнього віку було важко. І знову на згадку спливають такі почуття, як чуйність і доброта. Невже в автобусі ніхто не міг поступитися старенькому місцем?

До списку новин