Першотравневі лозунги: пенсійна система в Україні має бути переглянута

Віктор Каспрук

Проблема прав трудящих в Україні набуває особливої актуальності 1 Травня. І особливо це стосується права тих, хто сумлінно пропрацював усе життя і заслуговує на відповідний рівень соціального захисту – достойну пенсію.

Тому серед нагальних питань, які має вирішити нова українська влада, є питання пенсійної реформи. Адже цілком очевидно, що нарахування пенсії у декілька десятків тисяч «заслуженим» представникам класу бюрократичної номенклатури та пенсія в 1 тисячу гривень, яку отримує переважна більшість українців, не лише нівелюють усі намагання встановити соціальну справедливість в Україні, але й зменшують підтримку мільйонів пенсіонерів демократичній владі.

При цьому «заслужені» пенсіонери, котрі вибили собі пенсії в 10-20 тисяч і значно більше, це ті особи, котрі вірою і правдою служили авторитарному режиму Леоніда Кучми та продовжували це ж саме робити у часи тоталітаризму Віктора Януковича.

Можна сказати, що рівень нарахування пенсій по суті перетворюється з чисто соціальної проблеми, на проблему відверто політичну, адже він зачіпає не лише питання виживання людей похилого віку, а і їхніх сімей, котрі за наявності мізерних пенсій у старшого покоління, змушені утримувати пенсіонерів, відриваючи частину від і без того невеликого сімейного бюджету.

Тому прагнучи якнайшвидше виправити всі неправомірні діяння режиму януковичів, необхідно в терміновому порядку відмінити усі ті драконівські закони, котрі поставили діючих і майбутніх пенсіонерів на грань фізіологічного виживання.

У першу чергу, потрібно відмінити усі незаслужені пільги спецпенсіонерам, котрі здобули їх служачи режиму, котрий грабував і знищував Українську державу. Бо така грандіозна прірва між спецпенсіонерами і більшістю пенсіонерів в Україні є абсолютно неприпустимою.

Найбільшим парадоксом пенсійної системи в Україні стало те, що надвеликі пенсії отримують особи, які не мають жодного відношення до створення доданої вартості. Усе відбувається нібито, як у тій приказці «семеро з ложкою – один з сошкою».

Тому очевидно, що подібну ситуацію назвати нормальною неможна. А пенсії «державних» людей повинні бути прив’язані не до назви посади, а до реального економічного стану держави, якою вони керують. Адже якраз від їхньої роботи і залежить, які пенсії будуть отримувати пересічні пенсіонери.

За режиму януковичів ці «державні» люди працювали явно незадовільно, але пенсії отримували незалежно від результатів своєї роботи. І одним із головних чинників незадоволення роботою чиновників «донецького призиву», якраз і є жахлива несправедливість. Тому «ножиці» у розмірах пенсій не повинні перевищувати 3 разів.

Абсолютно не припустимо, що уся ця «бюрократична зграя», котра самовіддано працювала на владу регіоналів, і тільки й те робила, що грабувала і розвалювала країну та брала хабарі, має крім награбованого і хороший державний пенсіон. А ті, хто по будував заводи, фабрики і кораблі, плавив метал і видобував вугіллі у шахтах чи важко працював у полях – мусять задовольнятися мізером.

Не говорячи вже про лікарів та вчителів, котрі отримували мінімальні пенсії за те, що не ставили хороших оцінок уркам- правителям, яким довелося свої атестати, дипломи та проффесорські звання купувати за зелені банкноти.

Хоча, судячи по 4 рокам правління януковичів – це була нормальна ситуація для нашої країни. Навіщо вчителям пенсії та зарплати? Щоб вони працювали добре? Це не було вигідно регіоналам, їм не потрібні освічені і розумні люди, бо такими складніше управляти. Тому вони й добивалися такого рівня «освіченості», щоб люди не розуміли, що з ними робить кримінальна влада, а олігархи отримували свої надприбутки і процвітали далі.

Але сталося так, що депутати і високопоставлені чиновники просто не можуть отримувати маленьку пенсію. Оскільки спробуйте за таку пенсію впорядковувати декілька маєтків в тисячі квадратних метрів, території в сотні гектарів та автопарки автомобілів.

До цього ще необхідно додати ще й відпочинок у Монако, Баден-Бадені, Сардинії, Лос-Анджелесі чи на якихось зелених островах десь там у безмежних просторах океану, де завжди літо і сонце. А особливо, якщо у вас там, до того і якась солідна нерухомість.

Тому ці спецпенсіонери ще й з обуренням скажуть, що пенсії у них і так занадто малі. І однозначно, що до їхньої пенсії було б непогано прибавити ще два нулі.

Подібний розподіл пенсій наглядно доводить, що і щодо пенсійного забезпечення в Україні перед законом не всі рівні. Розміри пенсій і у депутатів, котрі приймали 4 роки поспіль закони, що діяли проти інтересів українського народу, і у суддів та прокурорів, що виправдовували і захищали злочинну владу, тому є підтвердженням.

Проте економічна ситуація в Україні нині є такою, що держава вже більше не може виплачувати «суперпенсії» армії колишніх депутатів, чиновників, суддів, прокурорів і всім тим, хто обслуговував злочинний режим Януковича. Бо все в Україні перевернуто з ніг на голову. Ніби надалі продовжує діяти лозунг: пенсійне забезпечення «трутнів» – понад усе.

І скільки ж потрібно надходжень від платників податків перенаправляти на забезпечення пенсій таким дорогим «держслужбовцям»? Коли не одне в Україні місто-мільйонник повинне лише працювати на їхні пенсії.

Кричущу диспропорцію в пенсійному забезпеченні в Україні необхідно терміново виправляти. Ніде у світі немає такої шокуючої прірви між пенсіями чиновників та тих, хто напружено працював на благо країни усе своє життя.

Для початку потрібно зробити декілька простих, але необхідних кроків – відмінити суперпенсії усім колишнім високопоставленим державним чиновникам. Після чого підвищити рівень мінімальної пенсії в Україні (з урахуванням поточної інфляції) приблизно до 2 тисяч гривень.

А вже виходячи із цього усі пенсії держчиновникам мають бути проіндексовані за формулою 1 до 2, або 1 до 3. Що у підсумку означатиме, що після відповідного перерахунку, у такому разі, колишній чиновник мусить отримувати нову пенсію розміром не більше, ніж 4, або, як максимум, 5-6 тисяч гривень. Але максимальні пенсії у 6 тисяч гривень мають одержувати лише ті, хто дійсно прикладав зусилля для розбудови Української держави.

У той же час, доти, доки пенсії і зарплати чиновників не будуть на рівні середньої пенсії і зарплати по державі, нам українцям нічого й думати про Європейський Союз. Адже де немає економічної доцільності, економічні закони не працюють. А зарплата колишнього президента Януковича та інших чиновників, явно була надмірно високою, а основне вона жодним чином не пов’язувалася з економічною ситуацією в Україні.

Між тим, реальна економічна ситуація в Україні є такою, що за режиму «донецьких» пенсіонери не могли розраховувати на допомогу держави.

І коли говорити про фінансові піраміди, з якими українським громадянам довелося зіткнутися, то найбільш руйнівною із них була навіть не діяльність МММ чи тих, хто пробував її наслідувати, а найбільш канонічним прикладом стала саме державна солідарна пенсійна система. Нехай якщо вона була і створена державою ненавмисно.

Проте, як і будь-яка фінансова піраміда, ця система приречена на банкрутство. Бо рано чи пізно настає час, коли надходжень від основи піраміди (у нашому випадку від чергового працездатного покоління громадян України) недостатньо для виконання фінансових зобов’язань відносно попереднього рівня піраміди, тобто щодо пенсіонерів.

Старіння населення і збільшення тривалості життя людей у всьому світі призвело до необхідності пенсійних реформ і перегляду ставлення населення до цього питання. Вже зараз кожен працюючий громадянин у розвиненій державі, покладається в першу чергу на себе, а потім вже на державу і роботодавця, тому найчастіше і отримує при досягненні пенсійного віку пенсію відразу із трьох джерел – державної пенсійної допомоги, накопичень за рахунок відрахувань роботодавця і власних накопичень (в основному в компаніях страхування життя) .

Ми в Україні в розумінні і в усвідомленні ситуації, котра склалася значно відстаємо, але висновок напрошується той же – парадигма пенсійного забезпечення потребує докорінних змін.

І вирівняти ситуацію було б неважко, якби в Україні усі майже 23 роки була процвітаюча економіка, і мільйони людей тривалий час не змушені були торгувати на базарах чи перебиватися випадковими заробітками для того, аби виживали їхні сім’ї.

Але навіть, якби в нашій державі були створені умови для нормального ведення бізнесу, то при нинішній пенсійній і податковій системі – це не має економічного сенсу.

У людей дуже багато вилучається, і вони завжди будуть бідними, як церковні миші. Тому основне завдання нової влади – зробити працю, та оплату за неї – максимально вигідною людям. Інакше – це знову просто забавки, коли «заробляти» можуть тільки ті, хто знаходиться близько біля бюджету.

Очевидно, що на сучасному етапі розвитку Української держави пенсійна і податкова реформи мають проводитися одночасно, і лише у цьому випадку подібні реформи могли б дати позитивний результат.

Але про які пенсії може йти мова, якщо в нашій країні молодь на роботу без досвіду роботи влаштується не може, а після 35-40 років про працевлаштування і зовсім можна забути? А велика частина населення змушена працювати за контрактами, з яких пенсії не нараховуються. Бо Янукович перетворив Україну на державу злиднів, беззаконня, і самоуправства.

Наразі реформу пенсійної системи необхідно розпочинати не зі збільшення пенсійного віку для жінок, як це планував режим януковичів, а з запровадження податків на елітну нерухомість, дорогі автомашини для багатих, і цих коштів цілком має вистачити для пенсійного фонду, не збільшуючи пенсійний вік для жінок.

Свого часу нобелівський лауреат з економіки Дуглас Сесіл Норт, Нобелівську премію з економіки 1993 року якому було вручену «за впровадження нових економічних методів для вивчення історичних процесів», у своїй нобелівській лекції застерігав, що «економіка не може розвиватися без норм і правил, які встановлюються суспільством і сприймаються усіма. Без них це буде гангстерська економіка…».

Дуглас Сесіл Норт переконував, що для суспільства та економіки важливо розуміння природи та способу функціонування його інститутів у сенсі їхнього історичного розвитку.

Необхідно визнати, що пенсійна реформа – це наріжний камінь відносин держави і населення. Проте у часи регіональної влади державні інституції намагалися якомога більше витягнути з працюючих до бюджету та до різних фондів, але не бажали з цими грошима розпрощатись (як і українські страхові компанії) у вигляді достойного пенсійного забезпечення українських громадян.

Тому, резюмуючи усе вище сказане можна зробити закономірні висновки. Найголовнішими завданнями на сьогодні є :

По-перше: у постдонецькій Україні представники бюрократичного апарату не повинні більше отримувати пенсію в 70-85% від окладу в не залежності від стажу і терміну роботи. І хоча з високою зарплатою міністрам і нардепам можна умовно погодитися, але з усіма їхніми пільгами та пенсіями – це явний перебір.

По-друге: мінімальний трудовий стаж, який необхідний українцям для того, щоб отримувати пенсію від держави, потрібно повернути до того рівня, який був до «пенсійної реформи» Януковича. Тобто 20 років для жінок і 25 років для чоловіків.

По-третє: Різниця між середньою і найвищою пенсіями в Україні не повинна перевищувати 2- 3 разів.

І лише у такому разі ми зможемо говорити про те, що процес початку дієвого реформування пенсійної системи в Україні починає працювати.

Третя Українська Республіка