Як Україна поверне Крим

Автор Мирослав Маринович

У 1990-х роках мої співвітчизники запитували мене: "А чому ви завжди захищаєте кримських татар? Вони нас просто зрадять, як вони це вже зробили під час козацьких воєн". Вони мали на увазі битву під Берестечком у 1651, під час якої, як це вивчають всі українські школярі, татари відізвали свої сили в розпал протистояння, що призвело до виснажливих втрат серед українського козацького війська від рук військ Польсько-литовської республіки.

Але з моменту відродження України як незалежної держави в 1991 році, татари послідовно довели свою вірність українській нації. Вони підтримали кроки уряду щодо створення демократичного принципів, навіть коли це означало втрату власних інтересів. Протягом помаранчевої революції 2004-2005 років кримські татари приєдналися до справи захисту вільних і чесних виборів. Група кримських татар активно боролася під час революції Євромайдану, яка почалася в листопаді.

Кримські татари вірять, що незалежна Україна матиме демократичну владу, яка буде захищати їхні права. Вони підтримали уряд навіть тоді, коли українські політики свідомо затягували прийняття рішення щодо їх позовів стосовно власності на землю і вимог автономії. Обидва ці питання є життєво-важливими для кримських татар, оскільки їх вирішення могло б компенсувати шкоду, заподіяну цьому народу, коли  Радянські органи в 1944 році депортували з Криму цілий кримськотатарський народ. Близько половини кримськотатарського населення загинуло під час або в результаті цих депортацій, а у тих, хто вижив, було відібрано їхню земельну власність. Їхні діти і онуки повільно поверталися до півострова після розвалу Радянського Союзу і багато хто з них намагаються повернути назад свої сімейні землеволодіння.

Інші великі етнічні групи, які проживають на півострові, росіяни і українці, мають свою іншу батьківщину. Кримські татари мають лише Крим, який, як вони вважали, був у безпеці під юрисдикцією України. Але потім, у лютому, відбулося російське вторгнення. Навіть у ті важкі дні, Меджліс (представницький орган кримських татар) чинив опір російській анексії і бойкотував нелегітимний референдум. Татарський лідер підтверджував свою позицію в Сімферополі, Анкарі та Нью-Йорку, і навіть по телефону з Кремлем.

А що зробила Україна? Вона відізвала свою армію з Криму, залишивши кримських татар самим себе відстоювати. Історія повторилася, у цей раз у зворотньому порядку: Цього разу вже українці відізвали свої сили з поля бою ще перед закінченням битви. Я не звинувачую уряд України, якому нічого не залишалося, як піти. Я просто показую, як ця ситуація, швидше за все, буде сприйнята нашими вірними союзниками, кримськими татарами: вони підтримали нас на Майдані, а ми покинули їх на милість російських окупантів. Втрата їхньої довіри до України - це психологічна рана, залікувати котру потрібно багато часу.

У кримських татар тепер немає хорошого вибору. Деякі з них залишили Крим, оселившись на материковій Україні або навіть далі, на заході. Інші залишилися на півострові, відмовившись знову виривати своє коріння. В обмін на збереження хиткого права на свою власність, вони були змушені погодитися з умовами російського законодавства: прийняти російський паспорт і боротися з дисфункцією, яка супроводжує новий уряд.

Деякі українці, можливо, вважають рішення татар залишитися в Криму неприйнятним і звинуватять їх у колабораціонізмі з окупаційними силами. Дійсно, усвідомлення того, що вперше за останні десять років кримськотатарський парламент не розпочав свою щоденну сесію українським національним гімном, залишає неприємний присмак у роті. 

Українські лідери залишили кримським татарам небагато вибору. Україна могла б зробити виняток для кримських татар стосовно заборони подвійного громадянства, що б полегшило практичну сторону життя і означало б, що українська держава є чуйною до них. Ми можемо відзначити той факт, що 20 березня український парламент визнав кримських татар корінним народом Криму, "гарантуючи захист та реалізацію невід'ємного права на самовизначення у межах суверенної і незалежної української нації", а також визнав Меджліс легітимним представницьким органом кримських татар. Але це визнання відбулося занадто пізно, викликавши лише засмучення і розчарування.

Наше завдання - не шкодувати за тим, що втрачено, але визнати, що кожна криза створює нові можливості. І я вважаю, що сьогодні ми ближче, ніж будь-коли, знаходимося до вирішення деяких давніх українських проблем.

Я бачу перед очима скептичний хор, що запитує мене: "Ви насправді допускаєте таку можливість, що російський імперіалістичний яструб коли-небудь поверне Крим"? Так, я так вважаю. Лише у двадцятому столітті моя рідна область Галичина була частиною чотирьох імперій ( Австро-угорської , Російської, Німецької і Радянської), кожна з яких переконувала світ, що існуватиме завжди.

Імперські зазіхання Росії ґрунтуються лише на грошах за газ і ці амбіції стають дедалі більш анахронічнішими. Крім того, провідне гасло Євромайдану, а саме те що це боротьба "за нашу свободу і вашу" може виявитись правдивим і для самих росіян. Путінське беззаконня виявило приховане зло від його правління і може, таким чином, спричинити його знищення. Росія все ще може хапатись за Україну, як джерело ідеологічної легітимності своєї імперії, але її година як імперії вже минула.

Тому, хоч як у це не важко повірити, Україна все ж має шанс повернути собі Крим. Але спочатку вона має стати успішною демократичною нацією; це єдиний шлях зберегти  незалежність та захистити себе від Путіна. Україна мусить повернути Крим, але не заради себе самої. Недавня криза показала, що єдиною, справжньою організуючою силою у Криму є татари. Захист їх політичної та культурної ідентичності є ключовим моментом для відновлення справедливості на півострові.

Кримські татари зазнають серйозних невдач, але вони ще можуть вибороти право на статус нації. Нинішній Меджліс довів, що вони готові не лише захищати інтереси своїх людей, але прийняти до уваги  права інших етнічних груп і сусідніх народів. На випадок україно-російської домовленості, Крим може бути легально повернений демократичній Україні, але лише як автономно керована область. Як довго така автономна область існуватиме у складі України - важко сказати. Але якщо б він мав увійти разом з Україною до Європейського Союзу - що настільки малоімовірно, наскільки тільки може бути - це питання стане неактуальним. Він став би частиною єдиної європейської батьківщини.

Звісно, все це звучить доволі утопічно з огляду на нинішню дислокацію російських військ на кордоні, з огляду на проросійських "сепаратистів", котрі зайняли урядові будівлі на сході, та з огляду на те, що правляча еліта Путіна, як про це свідчить недавно підслухана розмова двох російських послів, охоплена п'янким переконанням, що Росія буде правити світом.

Це омана, з якої російські олігархи рано чи пізно прокинуться. Те, що ми сьогодні спостерігаємо - є агонією вмираючої імперії. Росія все ще може завдати великої шкоди, втягнувши світ у нове військове протистояння, але вона не може зупинити прогрес цивілізації. З кримської кризи Україна може вийти міцнішою нацією, але це вимагає визнання цієї перспективи і боротьбу за неї.

Мирослав Маринович, правозахисник і  політичний в'язень радянських часів, є віце-ректором Українського Католицького Університету. Він візьме участь у  заході "Україна: мислимо разом" - зустрічі українських і міжнародних інтелектуалів, яку організовують Тімоті Снайдер і "Нова республіка" у Києві 16-19 травня.   У червні він буде нагороджений медаллю Свободи Трумана-Рейгана.

Переклад з англійської.

Здійснив Роман Олійник, директор відділу з міжнародних відносин.