Договір довічного утримання: тонкощі, ризики, наслідки

У зв'язку з сьогоднішньою фінансовою сутужністю в Україні, вижити одинокій літній людині з мізерною пенсією досить непросто. Як прожити, якщо у людини немає власних дітей, які змогли б на старості подати склянку води? Хоча, українське законодавство намагається врегулювати це питання. Зокрема, мова йде про договір довічного утримання (догляду), який розглядається в Цивільному кодексі України (гл.57).

Ризикують усі

Варіант ризиковий і зовсім не виключає небезпеки як для пенсіонерів, так і для осіб, які взяли на себе обов'язки по догляду за ними. Тому формальні тонкощі, з якими під силу розібратися тільки кваліфікованому юристу і, які пов'язані з правильним оформленням документів про довічне утримання, мають величезне значення.

Що ж за договір довічного догляду?

Згідно ст. 744 Цивільного кодексу України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше цінне майно, взамін чого набувач зобов'язується довічно забезпечувати відчужувача постійним доглядом. Майном, яке переходить у власність набувача, розпоряджатися (продавати, здавати, закладати) за життя відчужувача не має права.

Договір довічного утримання, що передає набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. Він носить тривалий характер і вимагає від набувача скурпулезного виконання своїх обов'язків. Інакше відчужувач через суд вправі вимагати виконання умов договору, або взагалі його розірвати.

Не зовсім порядні пенсіонери, їхні родичі могли легко розірвати в суді договір і повернути назад квартиру. Вигідно, чому б ні?! За хворою матір'ю або батьком наглядала людина багато років, але довести в суді, документально підтвердити, що пенсіонер отримував-таки від неї за договором перераховані нематеріальні послуги не в змозі. "Жалісливі" родичі просто використовували працю чужої людини.

На сьогоднішній день з цим питанням набагато легше. Щомісячні платіжні документи з печаткою банку про виплати пенсіонеру можуть стати відмінним доказом в суді, як і розписка пенсіонера про отримання ним великого первинного платежу за договором, яка обов'язково повинна бути оформлена за участю свідків, яких, в разі чого, можна буде запросити до суду. Варіантів таких доказів предостатньо, адже кожна ситуація суто індивідуальна, тому вимагає спеціального підходу. Як би там не було, краще перестрахуватися, заручившись підтримкою досвідченого юриста нашої компанії по сімейних справах.

Оптимальним варіантом для обох сторін буде обмеження взаємин фіксованою щомісячною платою (рентою), яка, природно, повинна збільшуватися на розмір інфляції з періодичністю, обумовленою сторонами. Квитанції про відправлення раз на місяць грошей поштою або на рахунок підопічного стануть тим вагомим доказом сумлінності піклувальника.

Цивільний кодекс наголошує, що відчужувачем може бути будь-який громадянин, незалежно від віку, працездатності, стану здоров'я (осудним).

Чому ми уточнили осудність відчужувача? Саме цей момент часто має важливе значення. Прикладом тому служить багаторічна юридична практика наших фахівців. Голосіївським судом Києва розглядалася справа про відчуження житлоплощі за вищезгаданим договором. Через деякий час після смерті відчужувача до суду звернувся його родич з проханням визнати недійсність договору довічного утримання. У позовній заяві він вимагав передати йому право власності на квартиру померлої.

В якості обгрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що покійна страждала важким психічним захворюванням, перебувала на обліку в психоневрологічному диспансері і багаторазово проходила лікування в психіатричних лікарнях Києва. Природно, що її психічний стан не дозволяв розуміти значення своїх дій та керувати ними, внаслідок чого вищезгаданий договір є неправомочним. Про укладення вищезазначеного договору позивач дізнався тільки після звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Суд визнав ці доводи досить переконливими і повністю задовольнив вимоги позивача, підкресливши при цьому, що угода, укладена недієздатною особою, яка перебувала в момент її здійснення в стані, коли ця особа не була здатна розуміти значення своїх дій або керувати ними є недійсною.

У будь-якому випадку, перед тим, як укладати такий договір, зверніться за допомогою юриста, який зможе передбачити негативні наслідки, запобігти помилкам, не допустити шахрайства.

Нерідкі випадки, коли піклувальник доглядає відразу за декількома відчужувачами. Проблеми настають після смерті одного з них. Наприклад, якщо покійний заповів свою частину житла набувачеві, а інший відчужувач розриває договір довічного утримання. Якщо в подібній ситуації з'являються ще й родичі, ділити квартиру і відшкодовувати витрати по догляду за другою стороною стає досить-таки проблематично.

Практика суду за договорами довічного утримання

У судовій практиці нерідко трапляється, коли люди укладали угоди з одним з літніх бездітних сусідів, які проживають з хворою дружиною. Природно, доглядати доводилося за обома. Після смерті чоловіка, дружина заявляє, що навіть не просила, щоб за нею доглядали. Як наслідок цього, виділення частини покійного чоловіка із спільної власності не проводилося. Несправедливістю тут буде і те, що насправді доглядала то людина за обома пенсіонерами, а претендувати може на майно тільки одного з них.

Подібна проблема регламентується в ст. 747 Цивільного кодексу України. Згідно з законом, майно, яке належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема, майно подружжя, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання.

Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

Тому, перш, ніж приступати до складання договору, необхідно точно вказати частку відчужувача в самому договорі, щоб в кінцевому підсумку, у відчужувача або його родичів не виникло бажання розірвати договір тільки з-за того, що комусь з них це видалося не вигідним.

З судової практики співробітників нашої компанії можна почерпнути й чимало прикладів, коли сторони, які уклали договір довічного утримання, за якимись причинами звертаються до суду, але до завершального рішення суду просто не доживають .

Наприклад, надзвичайний випадок, коли пенсіонерка уклала договір довічного утримання з своєю квартиронаймачкою. У свою чергу, дівчина, доглядаючи за старенькою 4 роки, вигнала її з власної квартири. Забрали пенсіонерку до себе родичі, подали в суд позов про розірвання укладеного договору. Але на судових засіданнях відповідачка не була, крім того, в ході самого судового розгляду пенсіонерка (позивачка) помирає. Родичі за власний рахунок ховали її.

Вже тільки подібний факт суперечить ст. 749 Цивільного кодексу, де зазначено, що набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть, якщо це не було передбачено договором довічного утримання.

Подальшими діями родичів було те, що вони звернулися до суду з проханням опечатати квартиру, аргументувавши прохання доказовими документами, які підтверджували медичне лікування покійної на новому місці проживання (у родичів), відповідні свідоцтва сусідів, свідоцтво про смерть, витратні документи про похорон.

Виробництво за позовом про розірвання договору довічного утримання, поданого покійною, суд закрив, в зв'язку зі смертю позивача і спираючись на п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК. У свою чергу, родичі, як спадкоємці, подали свій позов, де вимагали визнати договір довічного утримання розірваним і визнати права на спадкування за законом.

При цьому вони посилалися на те, що боржник за договором довічного утримання в односторонньому порядку відмовився від виконання своїх обов'язків з наслідками такої відмови, передбаченими ст. 610, ч. 1 п. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 614, ч. 3 ст. 615 ЦКУ. Крім того, посилаючись на ч.1 ст.754 Цивільного кодексу, відповідач не мав права на розпорядження квартирою за договором, а фактичним виконавцем обов'язків за договором довічного утримання була третя особа. При винесенні рішення на користь родичів відчужувача, суд також прийняв до уваги подачу позовної заяви про розірвання договору спадкодавцем за життя.

У нашій судовій практиці нерідкі випадки, коли смерть набувача настає раніше смерті відчужувача, і його родичі з усіх сил намагаються визнати недійсним договір про довічне утримання, намагаючись стати єдиними спадкоємцями відчужувача, нічого для того не роблячи.

Наприклад, позивачка просила визнати угоду недійсною, тому як набувач укладав її з єдиною метою - отримати квартиру після смерті іншого боку, не здійснюючи, фактично, ніякої допомоги або нагляду.

Згідно з позовною заявою, відчужувач, побоюючись фізичної розправи, під тиском був змушений підписати договір, проте згодом оформив заповіт, за яким все майно, в т. ч. і спірна квартира, переходить до позивачки Рішення суду було негативним і залишено без змін, так як з матеріалів справи і свідчень свідків з'ясувалося, що набувач протягом усього життя сумлінно виконував узяті на себе зобов'язання за договором, а після його смерті догляд за відчужувачем здійснювала його донька, що вступила в права спадщини. Крім того, після зміни набувача жодна сторона не виявила бажання розірвати договір. Суд встановив, що зобов'язання за договором довічного утримання піклувальником були виконані належним чином.

Але життя непередбачуване, і зустрічаються ситуації, коли з причини смерті набувача відчужувач залишається зовсім безпорадним. Наприклад, самотній пенсіонер оформив договір довічного утримання, а через кілька років після цього набувач раптово помер, а його діти після похорону виїхали в інше місто, відмовившись доглядати за хворим. В результаті, пенсіонер залишився при своїх інтересах: без належного догляду, без житлоплощі, яка відійшла набувачеві після підписання договору, і без будь-якої допомоги.

Стаття 757 Цивільного кодексу України передбачила подібні ситуації, підкреслюючи, що обов'язки набувача за договором довічного утримання переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, передане відчужувачем. У випадку, якщо у набувача немає ніяких спадкоємців, або ті відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, останній набуває право власності на це майно. У такому разі договір довічного утримання повністю припиняється.

Отже, якщо спадкоємці набувача відмовляються утримувати відчужувача, договір довічного утримання розривається в зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором. А відчужувач набуває право власності на майно, яке було їм передано, і має повне право вимагати повернення всього, що подарував. В цьому випадку, навіть, і витрати, понесені набувачем на утримання відчужувача, не підлягають ніякому поверненню.