А якщо завтра велика війна

Чи може Кремль таки наважитися на повноцінну війну з Україною? Прогнози.

Напруження у вiдносинах України i Росiї сягає кульмінації. Багато хто цiлком обгрунтовано вважав, що російська армія перетне кордон України у ніч на  18 липня.

Цьому передував ряд різких дій і заяв російського керівництва.

“Якщо нашi законнi iнтереси, iнтереси росiян зазнають прямого нападу, як це було, наприклад, у Пiвденнiй Осетiї, то я не бачу жодного iншого шляху, крiм як вiдповiсти адекватно”, — заявив напередодні очiльник росiйського МЗС Сергiй Лавров. Заява пролунала після серії обстрілів території Росії, що, як можна зрозуміти, були завбачливо сплановані росіянами.

Напередодні фатальної да­ти вперше на території України з’явилися люди в уніформі російської армії, наші військові стали зазнавати ударів з території Росії, а потік техніки, що перетинав умовний кордон, — зашкалював.

Усе вказувало на те, що до початку великої війни залишаються лічені години.

А потім був той фатальний постріл “Бука”. 298 невинних людей, у тому числі десятки дітей, як виглядає, стали тією страшною ціною, що вплинула на агресивні плани Путіна та Кремля.

Світ вибухнув обуренням. Україна дiстала відстрочку.

Але Росiя далi нарощує вiйськову присутнiсть на кордонi з Україною, перекидуючи туди вiйська навiть iз Забайкальського та Далекосхiдного округiв. І що може спасти на думку її найвищому керівництву найближчими днями, прогнозувати непросто.

Але питання, яке, безперечно, хвилює кожного, дуже просте: чи може Росiя розпочати проти України повномасштабну вiйну i чим така вiйна закiнчиться?

Ми спробували у розмові з кваліфікованими експертами Олександром Мазуром, Юрi­єм Iльїнським та Iгорем Золотаренком знайти відповідь на це питання.

— Який змiст росіяни вкладають у поняття “законні iнтереси Росії” щоразу, коли говорять про ситуацію на Сході України?

О. Мазур:

— Поняття “iнтереси держави” з’явилося ще у XVII столiттi i стало революцiєю в дипломатiї. Автором його був герцог Рiшельє. Саме вiн поставив питання про державний iнтерес як про основний орiєнтир зовнiшньої полiти­ки Францiї. Це був безпрецедентний розрив з усiм середньовiчним свiтоглядом, який базувався винятково на римському правi. Дiючи вiдповiдно до цього принципу, Рiшельє пiдтримав протестантських нiмецьких князiв в ходi Тридцятирiчної вiйни i зумiв iстотно збiльшити територiю Францiї. Вiдтодi поняття “нацiо­нальнi iнтереси” стало головним мотиватором мiждержавної дипломатiї.

Ю. Iльїнський:

— Якщо ж нацiональнi iнтереси не вдалося вiдстоювати дипломатичними методами, то їх вiдвойовували за допомогою зброї. Зокрема, у XVIII столiттi прусський генерал Карл фон Клаузевiц створив вiдому теорiю про те, що вiйна є не лише полiтичним актом, але й справжнiм знаряддям полiтики, її продовженням, проте iншими засобами.

I. Золотаренко:

— Вiдтодi мало що змiнилося. Сильнi країни, якi нинi заведено називати наддержавами, самотужки або ж у коалiцiї дiлять мiж собою сфери впливу, утворюючи баланс сил i так званi геополi­тичнi полюси. Звiсно, у XXI сто­лiттi такі принципи трохи застарiлi, але для геополiтичної рiвноваги нiчого ефективнiшого людство наразi ще не придумало.

Деякi країни, прагнучи потрапити у категорiю наддержав, намагаються диктувати свою волю i слабким, i сильним. Приклад — ставлення Росiї до України та решти цивiлiзованого свiту. Але, як свiдчить iсторiя, нiчим добрим це нiколи не закiнчувалося.

— Якi головнi ознаки наддержави, що має підстави вважатися гравцем у міжнародних справах?

О. Мазур:

— Поняття “наддержава” у 1964 роцi вперше вжив Мао Цзедун. Потiм його обгрунтував американський геополiтик Збiгнев Бжезiнський. Вiн твердить, що є чотири фактори, потрiбнi для того, аби країна могла вважатися наддержавою: вiйськовий, економiчний, науково-технiчний i культурний.

Брак хоча б одного з цих факторiв перетворює навiть розвинену у всiх iнших площинах країну у регiональну державу.

— Чи можна Росiю вважати наддержавою?

Ю. Iльїнський:

— Сьогодні — ні, але вона дуже хоче нею стати. І ситуація в Україні — наслідок необгрунтованих амбіцій Росії. Бо насправдi це лише амбiцiї кремлiв­ських вождiв, за якими немає реального пiдгрунтя.

Що таке сьогоднішня Росія? Наслiдниця i правонаступниця СРСР? Регiональна держава? Жандарм Євразiї? Територiя, призначена для дальшого подрiб­нення? Залежно вiд конкретних умов, Росія виступає в однiй iз цих ролей: у якийсь момент це держава з претензiєю на особливу роль у свiтовiй полiтицi, в iнший — другорядна регiональна країна.

I. Золотаренко:

— Свого часу бельгiйський геополiтик Жан Тiрiар навiв з цього приводу гарне порiвняння: “СРСР був схожий на плитку шоколаду з позначенням кордонiв частинок-республiк. Пiсля того як частинки вiдламано, уже не досить скласти їх разом, щоб вiдновити всю плитку. Цього можна досягти лише переплавивши усю плитку i наново вiдштампувавши”. Власне, щось подiбне нинi намагається зробити Росiя, ведучи вiйну проти України. Вона хоче “переплавити” кордони, i в цьому полягають її “законні інтереси” як спадкоємиці СРСР.

— А чому цей iнтерес зійшовся саме на Донбасi?

О. Мазур:

— Саме з Донбасу, який є нестабiльним з iдеологiчного погляду, Путiн вирiшив розпочати реалiзацiю своєї “нацiональної iдеї” — створюючи хаос в Українi, втримати її у своїй орбiтi i використовувати як буфер iз захiдним свiтом.

Основна мета Путiна — Україна під контролем Росії. Недарма вiн свого часу майже прямо заявив, що Україна зобов’язана або стати частиною Росiї, або припинити iснування як суверенна держава.

Нинiшнiй воєнний конфлiкт свiдчить про те, що Путiн почав практичну реалiзацiю цього гасла. Вiн переконаний, що весь свiт повинен ставитися до таких дiй iз розумiнням, бо такi “законні iнтереси” Росiї. Але вiн не хоче розумiти, що свiт уже не сприймає Росiю як наддержаву — радше як “надбензоколонку”.

— Отже, ми з’ясували, як то кажуть, теорію проблеми, і тепер постає інше запитання: чи подiї на Донбасi можна трактувати як справжню вiйну між Україною і Росією? Чи можна вважати, що Путін, втративши вплив на політику нашої країни, намагається досягти своїх цілей військовими засобами?

Ю. Iльїнський:

— Називати це повноцінною війною передчасно. У мiжнароднiй практицi конфлiкти такого типу називають “вiйною чужими руками”. Озброєним групам мiсцевих бойовикiв iз кримiнальним i терористичним забарвленням Путiн дав iндульгенцiю “доблесно воювати” за спинами зазомбованого пропагандою мiсцевого населення. Коли ж сепаратистська ейфорiя мiсцевих жителiв минула i бойовики стали гостро вiдчувати брак ресурсiв та живої сили, Москва почала використовувати зовнiшню пiдживку, вiдправляючи загони бойовикiв та важку технiку з Росiї. Тобто на цьому етапі це така собi опосередкована вiйна.

I. Золотаренко:

— Водночас, щоб сковувати українськi боєздатнi вiйська, Росiя вдається до масштабних маневрiв у прикордонних районах. Як свiдчать останнi подiї, цi вiйська уже завдають артилерiйських ударiв по українських з’єднаннях зi своєї територiї. Тобто з формального погляду вiйну Росiя не оголошувала — на росiйських танках, крiм прапорiв РФ, немає нiяких позначок, а головною вiдзнакою бойовикiв залишається “колорадська” стрiчка. Втiм масштабнiсть конфлiкту збiльшується з кожним днем, i це дає пiдстави говорити про те, що Москва веде з Україною ще не повномасштабну, але вже локальну вiйну.

— Чи є нинi передумови для того, щоб ця приховна вiйна переросла у повномасштабну?

О. Мазур:

— Так, i їх кiлька. Насамперед Путiн має велику психологiчну дилему. Пiдполковник КДБ не звик програвати, i, коли вiн загнаний у глухий кут — чи то мiжнародними санкцiями, чи то успiш­ними вiйськовими операцiями, якi проводять українськi силовики, його дiї можуть стати iррацiональними. Путiн знає, що тепер його пiдтримує 85 вiдсоткiв росiян, а якщо вiн почне вiйну з Україною, то така пiдтримка сягне i 90 вiдсоткiв. Вiдтак, спираючись на цей масовий психоз зазомбованих спiввiтчизникiв, вiн може i справдi перейти межу, з якої починається повномасштабна вiйна.

Ю. Iльїнський:

— У геополiтичному розумiннi Донбас для Путiна — останнiй форпост. Якщо Росiя зазнає краху в цьому регiонi, то Путiн зiткнеться одразу iз двома загрозами. По-перше, буде зруйновано його iмiдж “збирача земель руських”, i уся ця шалена пiдтримка в одну мить розсиплеться як картковий будиночок. Адже шовiнiзм, як i нацизм, не терпить геополiтичних принижень.

По-друге, у кремлiвського вождя, вочевидь, є великий страх, що падiння Донбасу вiдкриє пряму дорогу натовським вiйськам на Москву. А це вже пряма загроза фiзичнiй безпецi росiйського лiдера, який, особливо пiсля збиття малайзiйського “Боїнга”, цiлком може роздiлити долю Мiлошевича та iнших воєнних злочинцiв. Навiть якщо Путiн i має проблеми зi здоров’ям, то навряд чи довiдка про психiчний стан убереже його вiд Гаазького трибуналу.

I. Золотаренко:

— У цiй ситуацiї важливо, що вiзьме гору в поведiнцi Путiна — iмпульсивнiсть та особистiснi комплекси i фобiї чи холодний прагматизм. Адже з одного боку на Путiна тисне ймовiрнiсть тотальних мiжнародних санкцiй та обвалу цiн на нафту. Так, у 1980-х роках США виграли холодну вiйну з СРСР, домовившись iз Саудiвською Аравiєю про здешев­лення нафти у свiтовому масштабi. “Iмперiя зла”, втративши економiчний базис, була змушена вивести свої вiйська з Афганiстану i невдовзi взагалi розвалилась. Нинi ж ситуацiя аналогiчна.

З другого боку, у Росiї з’явилася ще одна серйозна проблема — на Кавказi та в Середнiй Азiї, де вiдбувається змiна елiт, також визрiває небезпечний конфлiкт. Тому якщо Росiя зосередить свої сили в Українi, то може назавжди втратити цi регiони. А ще є сепаратизм Сибiру i Далекого Сходу, є ще Китай, який задiюватиме усi способи, аби ввiйти у цi краї.

Звичайно, Путiн може спробувати пройти танками через Україну аж до Приднiстров’я, але треба бути божевiльним, щоб не розумiти, яку цiну за це йому доведеться заплатити. Я вже не кажу про те, що у разi прямої агресiї Росiї в Україну мiф про “два братнi народи” зникне iз свiдомостi українцiв щонайменше на найближчу сотню рокiв.

— Якi сценарiї можливi, якщо повномасштабне росiйське вторгнення усе-таки вiдбудеться?

О. Мазур:

— Якщо українцi чинитимуть опiр, Росiя стовiдсотково програє. Бо тодi виникне конфлiкт, який матиме загрозливi наслiдки для безпосереднiх сусiдiв на захiд вiд України — країн, якi ранiше були частиною радянської iм­перiї, а нинi є членами НАТО. Вiдтак США змушенi будуть втрутитися якщо не безпосередньо, то принаймнi наданням Українi серйозної зброї. За таких умов 44-мiльйонна держава стане для Росiї другим Афганiстаном. Навряд чи Москва матиме якiсь шанси на перемогу.

Ю. Iльїнський:

— Росiя просто не потягне таку вiйну з економiчного погляду, бо це надзвичайно дороге “задоволення”. Наприклад, вiйна в Iрацi обiйшлася США майже у три трильйони доларiв, а обмежена мiсiя Нiмеччини у Афганiстанi коштувала нiмецьким платникам податкiв 17 мiльярдiв євро. Та ж Росiя, напавши на Грузiю, задiяла у вiйськовiй операцiї майже 90 вiдсоткiв усiх своїх гелi­коптерiв, танкiв та лiтакiв i при цьому зазнала ще й серйозних вiйськових втрат.

Україна ж кiлькiстю населення бiльша за Грузiю у десять разiв, вона входить у десятку найбiльших свiтових експортерiв зброї, а, так би мовити, нашпигованiсть її територiї засобами протиповiтряної оборони ще з часiв СРСР вважається найконцентрованiшою у свiтi. Тому Росiя з Україною не впорається — доведеться переводити свою економiку на воєннi рейки, а населення — на продуктовi картки. В умовах мiжнародних санкцiй це найкоротший шлях до поразки i краху путiнського режиму.

Тому Путiн, понад усякий сумнiв, загрузне у цiй вiйнi: у Росiю пiде потiк рефрижераторiв iз “двохсотими” вантажами, населення почне недоїдати, Кадиров i компанiя вимагатимуть грошей, яких у Путiна вже не буде, олiгархи бунтуватимуть... За цих обставин можна стверджувати, що росiйська вiйна в Українi врештi закiнчиться у самiй Росiї. До речi, вже сьогоднi у росiйських мiстах матерi протестують проти вiдправлення їхнiх синiв на кордон з Україною. I це лише початок.

I. Золотаренко:

— Ризики для Кремля i справдi великi. Свого часу вiн планував приборкати українськi частини у Криму за 6 годин, а вони трималися чотири тижнi навіть не стріляючи. Путiн був переконаний, що пiвденний схiд спалахне проросiйськими повстаннями, однак Одеса, Днiп­ропетровськ i Харкiв зламали його плани. Якби не росiйськi гастролери, то конфлiкту вдалося б уникнути i на Донбасi. Путiн намагався переконати свiт у тому, що в Українi нетерпляче чекають його танкiв, а свiт побачив, як Україна спiшно ремонтує власнi та збирає грошi на новi.

Свого часу Вiнстон Черчилль, звертаючись до нацiї у зв’язку iз загрозою нiмецької окупацiї Великобританiї, сказав: “Я не можу запропонувати вам нiчого, крiм кровi, важкої працi, слiз i поту”.

У разi повномасштабної росiйської агресiї українцям слiд покладатися на те саме i, зцiпивши зуби, боронити свою державу. Тодi ми неминуче переможемо, i вже нiхто й нiколи не зупинить нас, не змусить вiдмовитися вiд нашого цивiлiзацiйного вибору і щасливого майбутнього.

Юрiй ГРИЦИК,