За даними Державного комітету статистики, більше 16% українців живуть за межею бідності. Україна стабільно очолює рейтинги найбідніших країн. З огляду на результати різних соціологічних досліджень та експертних опитувань, вражає ставлення українців до визначення «в середньому».
За даними Міністерства доходів і зборів, торік четверо українців задекларували мільярдні статки, а мільйонерів у нашій державі налічується 3770 осіб. Одна з головних причин бідності – великий розрив між сплатою податків багатими та бідними. На другому місці – бідність працюючих, коли зароблене не забезпечує їм задовільний рівень життя. Основною причиною цього є оподаткування мінімального рівня доходу, необхідного для життя працівника і членів його родини.
Профспілки тривалий час домагаються зниження податкового навантаження на працівників шляхом звільнення від оподаткування заробітної плати, розмір якої не перевищує 1500 гривень на місяць або 135 доларів США.
В Україні розрив між доходами багатих і бідних досягнув критичного рівня, і, за даними різних експертів, сягає 40 разів, що становить загрозу національній безпеці держави і соціальній стабільності.
Днями в Женеві відбулась 103 сесія Міжнародної конференції праці, в роботі якої взяли участь чотири тисячі делегатів від трудящих, роботодавців та урядів 185 країн-членів Міжнародної організації праці. Перед делегатами конференції виступив також виконуючий обов’язки голови ФПУ Григорій Осовий, який відзначив, що нинішня модель розвитку, яка будувалася протягом двох з гаком десятиліть на дешевій праці, коли працівник живе «від зарплати до зарплати», вичерпала себе. Проте в Україні все ще недооцінюється важливість справедливої оплати праці.
Загалом вартість робочої сили в Україні недооцінена, порівняно з європейськими країнами, в 2-4 рази.
Щоб скоротити масштаби нерівності й сприяти запобіганню зростання феномену працюючих бідних, просимо Міжнародну організацію праці посприяти Україні в реформуванні системи оплати праці.
Українські профспілки, відзначив Осовий, категорично не згодні з МВФ, який каже, що у попередні роки зростання заробітної плати і пенсій в Україні було занадто високим, і це, нібито, негативно позначилося на її економіці.
Про яке зростання зарплати може йти мова, якщо сьогодні в доларовому еквіваленті вона залишається на рівні семирічної давності?
Серед чинників, що формують культуру бідності, вчені називають економічні, політичні і психологічні. І, можливо, саме останній є найважливішим. Виявляється, причиною бідності може бути підсвідомий потяг до цього стану. Такого шокуючого висновку дійшли вчені Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.
Співробітники інституту з’ясували, що головним «винуватцем» цього феномену є українське село.
Автор дослідження Вадим Васютинський стверджує, що носіями культури бідності є саме провінційні містечка або села, віддалені від великих міст.
– Звичайно, бідність є і в селі, і в місті. Однак, якщо порівнювати міську та сільську молодь, становище останньої просто драматичне. Більшменш енергійні молоді люди просто тікають із села. І, мабуть, правильно роблять, адже немає перспектив розвитку, і для багатьох це не життя, а животіння, – зазначає Васютинський.
Бідність в Україні набрала обертів за роки незалежності, коли українські уряд і парламент розпочали реформи, про які розповів у своїй книзі «Як знищується агропромисловий комплекс України» професор, почесний академік НААН, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, заслужений працівник сільського господарства України Василь Клюй.
Розпочав автор з того, що коротко описав, в якому стані перебувало сільське господарське виробництво в Україні в період розпаду Радянського Союзу. Тоді Україна посідала перші місця в Європі з виробництва хліба, соняшникової олії, цукру, овочів, м’яса, молока та іншого. І нагадує, що не випадково: вже у жовтні 1990 року серед перших законів, які ухвалювала новітня Верховна Рада України, був Закон «Про пріоритетність соціального розвитку села та АПК у народному господарстві». Та не встигло висохнути чорнило на підписі Леоніда Кравчука під цим законом, як у грудні того ж року він благословив Постанову Верховної Ради «Про земельну реформу» і заявив, що у зв’язку із переходом економіки держави до ринкових відносин завданням цієї реформи є перерозподіл землі з передачею її у приватну власність. На тверде переконання Клюя, саме Леонід Кравчук започаткував злочинну реформу, наслідками якої стало тотальне знищення українського села. До речі, це робилося за участю іноземних радників та консультантів, котрі, не сумнівається автор, передусім, виконували волю аграрних монополій США, Канади і провідних держав Європи, які мали на меті знищити Україну, як могутнього конкурента на світових ринках продовольства.
В останній день листопада 1999 року Л.Кучма вдруге заступив на посаду глави держави. У передвиборній кампанії обіцяв: «Потрібна стратегічна програма розвитку АПК». Через три дні після присяги на Біблії Леонід Данилович підписує сумнозвісний і руйнівний Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки».
Такої руїни, яку вчинив згаданий указ, в історії українського села ще не було. Так хто ж має бути покараний за те, що українські села потрощили на друзки, а їхніх мешканців перетворили на злидарів? І це при тому, зауважує автор, що згідно із Конституцією України Леонід Кучма не мав права видавати укази з економічних питань, бо пункт 7 статті 92 забороняє робити подібне.
Цим указом тодішній Президент знищив не тільки село, а й Україну. Адже з ліквідацією колгоспів і радгоспів ліквідовувались переробні, харчові, будівельні, транспортні та міжгосподарські підприємства, що обслуговували сільське господарство.
Мільйони людей стали безробітними. Бідність запанувала в багатьох родинах.
Робочі місця відсутні, як у місті, так і в селі, відсутні державні програми зайнятості населення.
Будемо сподіватися на нову владу, і дай Бог, щоб українці зажили по-новому.
Яків ЧЕРВАТЮК, голова райкому профспілки працівників АПК
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
