загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

ЄУПЦ готує канонічне підгрунтя визнання Української Помісної Церкви

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Голова Всеукраїнського Громадської-Церковного об'єднання "За Єдину Православну Помісну Церкву" архімандрит Віктор Бєдь зайнявся дуже серйозною справою. Пошуком богословської формули для отримання відповідного статусу Української Православної Помісної Церкви. Це - справа не одного дня, але тягнути далі не можна. Зрештою, іншим помісним церквам буде легше, якщо ми почнемо діалог з ними у  фактичній єдності із готовими проектами відповідних рішень щодо канонічно-правового статусу православних церков. Нижче надаємо виступ о. Віктора із круглого столу.

В Міжнародній академії богословських наук обговорено питання канонічно-правового статусу Православних Церков в Україні

12 серпня в м. Києві за організаційно участі науковців та представників Міжнародної академії богословських наук, Київської духовної академії, Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія, Карпатського університету імені Августина Волошина, Інституту демократичних ініціатив, Асоціація народних депутатів України та Всеукраїнського громадсько-церковного об’єднання «За єдину помісну Православну Церкву в Україні» відбулось засідання наукового круглого столу на якому було обговорено питання канонічно-правового статусу Православних Церков в Україні. Організатором даного наукового зібрання виступила президія Міжнародної академії богословських науки, в резиденції якої в Києво-Печерській лаврі і було проведено даний захід. Засідання пройшло під головуванням президента академії, професора архімандрита Віктора Бедь, який у своєму виступі зазначив, що питання канонічно-правового статусу Українських Православних Церков не є такими однозначними як це часто трактується і заслуговує поглибленого вивчення в контексті дослідження історичних етапів церковного будівництва в Україні з найдавніших часів. Необхідно пам’ятати, що заснована Константинопольською Православною Церквою Українська (Руська) Церква за святого Фотія, патріарха Константинопольського і правління блаженного князя київського Оскольда в 862 році, де-юре по сьогодні вважається канонічно належною до юрисдикції Матері Церкви – Вселенського патріархату. Не зважаючи на проголошене Константинопольським патріархом Діонісієм перепідпорядкування Української Церкви з центром Митрополії в Києві Московському патріархату в 1685-1686 рр., вже в 1687 році такі рішення та дії було офіційно визнано Священним Синодом Константинопольської Православної Церкви незаконними та не чинними. Цієї ж позиції Вселенський патріархат щодо Української Церкви дотримується по сьогоднішній день. Окрім того, в 1721 році коли в Московському царстві, а відтак в Російській імперії за правління Петра І, було прийнято Духовний регламент Московської Церкви, на тимчасово підконтрольних Московії українських землях замість Української Церкви, наділеної правами незалежності в управлінні, було уведено рядові єпархії Російської Православної Церкви. Цим самим фактично було створено нові єпархіальні управління саме Московського патріархату, без вирішення подальшої долі законних приходів та церковних структур Української Церкви заснованої Константинопольським патріархатом. Відповідно уведення в 1921 році Українського екзархату Російської Православної Церкви, як і подальше перейменування екзархату в Українську Православну Церкву з широкими правами автономії у складі того ж Московського патріархату не можуть чисто механічно розглядатись як цілковите правонаступництво Української (Руської) Церкви 862 року, оскільки Мати Церква, Константинопольська Православна Церква, участі в цих процесах не приймалась і її суверенна церковна воля не була врахована. Тож чи не тому Московська церковна історіографія та офіційна пропаганда ніколи не згадують про заснування Української (Руської) Церкви саме в 862 році, а все прив’язують виключно вже до доби рівноапостольного Великого князя київського Володимира, зокрема до 988 року. Особливий історичний і канонічно-правовий шлях у своєму проголошенні, становленні та розвитку пройшли і Українська Автокефальна Православна Церква та Українська Православна Церква Київського патріархату, а також Українська Греко-Католицька Церква і Мукачівська греко-католицька єпархія, які на сьогодні перебувають у складі Римо-Католицької Церкви. Відповідно за таких історичних подій право на відновлення своєї Церковної юрисдикції, історично первинної Української (Руської) Церкви, на сьогодні має і Вселенський патріархат, який в умах розділення православних в Україні та наявності декількох юрисдикцій Православних Церков, та похідних від них Церковних інституцій, може відіграти консолідуючи роль в подоланні церковного розділення, відновленні належного канонічно-правового статусу Української Церкви і досягненні утвердження єдиної Української Помісної Церкви – наголосив архімандрит Віктор Бедь. Зважаючи на важливість питання щодо пошуку канонічно-правових шляхів подолання розділення православних в Україні та утвердження єдиної Української Православної Церкви учасники наукового круглого столу ухвалили рішення про підготовку та проведення міжнародної науково-практичної конференції, на розгляд якої слід винести питання про історичні етапи церковного будівництва та особливості канонічно-правового статусу Православних Церков в Україні.

Питання канонічно-правового статусу Українських Православних Церков не є такими однозначними як це часто трактується і заслуговує поглибленого вивчення в контексті дослідження історичних етапів церковного будівництва в Україні з найдавніших часів. Необхідно пам’ятати, що заснована Константинопольською Православною Церквою Українська (Руська) Церква за святого Фотія, патріарха Константинопольського і правління блаженного князя київського Оскольда в 862 році, де-юре по сьогодні вважається канонічно належною до юрисдикції Матері Церкви – Вселенського патріархату. Не зважаючи на проголошене Константинопольським патріархом Діонісієм перепідпорядкування Української Церкви з центром Митрополії в Києві Московському патріархату в 1685-1686 рр., вже в 1687 році такі рішення та дії було офіційно визнано Священним Синодом Константинопольської Православної Церкви незаконними та не чинними. Цієї ж позиції Вселенський патріархат щодо Української Церкви дотримується по сьогоднішній день. Окрім того, в 1721 році коли в Московському царстві, а відтак в Російській імперії за правління Петра І, було прийнято Духовний регламент Московської Церкви, на тимчасово підконтрольних Московії українських землях замість Української Церкви, наділеної правами незалежності в управлінні, було уведено рядові єпархії Російської Православної Церкви. Цим самим фактично було створено нові єпархіальні управління саме Московського патріархату, без вирішення подальшої долі законних приходів та церковних структур Української Церкви заснованої Константинопольським патріархатом. Відповідно уведення в 1921 році Українського екзархату Російської Православної Церкви, як і подальше перейменування екзархату в Українську Православну Церкву з широкими правами автономії у складі того ж Московського патріархату не можуть чисто механічно розглядатись як цілковите правонаступництво Української (Руської) Церкви 862 року, оскільки Мати Церква, Константинопольська Православна Церква, участі в цих процесах не приймалась і її суверенна церковна воля не була врахована. Тож чи не тому Московська церковна історіографія та офіційна пропаганда ніколи не згадують про заснування Української (Руської) Церкви саме в 862 році, а все прив’язують виключно вже до доби рівноапостольного Великого князя київського Володимира, зокрема до 988 року. Особливий історичний і канонічно-правовий шлях у своєму проголошенні, становленні та розвитку пройшли і Українська Автокефальна Православна Церква та Українська Православна Церква Київського патріархату, а також Українська Греко-Католицька Церква і Мукачівська греко-католицька єпархія, які на сьогодні перебувають у складі Римо-Католицької Церкви. Відповідно за таких історичних подій право на відновлення своєї Церковної юрисдикції, історично первинної Української (Руської) Церкви, на сьогодні має і Вселенський патріархат, який в умах розділення православних в Україні та наявності декількох юрисдикцій Православних Церков, та похідних від них Церковних інституцій, може відіграти консолідуючи роль в подоланні церковного розділення, відновленні належного канонічно-правового статусу Української Церкви і досягненні утвердження єдиної Української Помісної Церкви. Архімандрит Віктор Бедь, із виступу на круглому столі в Міжнародній академії богословських наук, 12 серпня 2014 року, м. Київ.

Лана САМОХВАЛОВА

До списку новин