загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Українці – не худоба, панове президенти

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Останні півроку ми як мантру повторюємо, що стали заручниками геополітичних інтересів інших держав, і хтось там на півночі та заході вирішує – бути чи не бути Україні. Інтернетом зі швидкістю звуку поширюється інформація про змову Росії та Німеччини, про домовленості з нашим керівництвом, про межу по Дніпру та багато інших версій апокаліпсису.

Але, в усій цій історії ніхто не згадує про позицію українського народу.

Усе відбувається так, ніби остаточне рішення – за президентами, у тому числі України. А нас, українців, можна вже не питати.

Наш президент – жива людина. Усі розуміють, який потужний тиск може на нього чинитись зовні. Нам же – простому люду, – ніколи не відкриють таємницю, про що саме домовлялись на тих зустрічах у верхах. Для нас зроблять заяви дипломатичною мовою ні про що. І лише через десятки років знайдуться додаткові протоколи до нового "пакту Молотова–Ріббентропа", або взагалі не знайдуться.

Але за нашим президентом стоїть більш як 40-ка мільйонна нація, яка не готова віддавати жодного метра території України.

Та нас із вами, шановні співвітчизники, чомусь ніхто не помічає.

Здавалось би, надворі не середньовіччя, українці – нація освічена, з відчуттям власної гідності, із громадянською позицією – сміливо творять свою історію. Міжнародна спільнота постійно моніторить нашу з вами думку, вони щодня ретельно проводять опитування та дослідження й точно знають наші настрої.

То чому ж президенти інших країн не беруть до уваги потенціал спротиву нашого народу? Чому переконані, що ми приймемо умову шматування України?

Тому що ми пасивно "проковтнули" анексію Криму?..

Добре, спишемо на ефект несподіванки, на братську зраду, якої не чекали через незнання власної історії. Але вже після того, коли був час оговтатись, захід спостерігає, а країна-агресор використовує – відкриті кордони, зради командування, відсутність належного озброєння в наших вояків, подорож білих "КАМАЗів".

Росія навмисно провокує розкол у нашому суспільстві, а ми підхоплюємо ці смертельні для України меми – "Бог із ними, з Донбасом і Кримом, а от уже Київ ми не віддамо", "східняки не патріоти", "чого мусять гинути лише західні українці", "поверніть чоловіків додому" тощо.

Очевидно, наше суспільство транслює зараз сигнал невпевненості. Нам не вірять, що ми будемо стояти до останнього за кожний метр української землі, нас не питають і не беруть до уваги як впливовий фактор.

Таке враження, що нас сприймають як худобу, яку поставлять туди, куди вирішать за потрібне, як домовляться Путін із Меркель чи хтось там ще. І на нашого пастуха в них знайдуться важелі впливу.

Але так само, як під час революції плани ляльководів зламала воля народу, так само зараз запобігти реалізації планів Росії та ЄС зможе лише наша категорична відмова шматувати Україну та впевненість у перемозі.

Ми повинні дихати в спину нашому президенту перед усіма перемовинами та зустрічами, аби створювати своєю позицією найпотужніший аргумент.

Мусимо попередити всіх російських та західних політиків: народ України буде боротись до останнього й змінювати географічні карти ще зарано.

Час перестати кричати й писати "ПТН – ПНХ" та "х**ло".

Час по всьому світу рішучо заявити, що ми не віддамо жодного метра української землі.

Припинімо створювати образ бідної жертви та чекати на примарну допомогу. Адже ми – незламні духом, нас багато, ми сильні своєю правдою й вірою, у нас півкраїни готові до зброї, а інша половина – найкращі у світі волонтери, наше молоде покоління патріотичне як ніколи.

Ось такими мусить бачити світ українців.

Тоді ми не будемо предметом чиїхось домовленостей, а будемо їх безпосередніми учасниками.

Усі зусилля активізованої після Майдану громадськості мусять сьогодні об'єднатись заради перемоги та збереження цілісності держави. Бо інші проблеми втратять сенс, якщо не буде України.

Усі публічні акції варто спрямувати на прояв жорсткої позиції українців щодо збереження території України. Паралельно з героїчним протистоянням наших хлопців на передовій необхідно створити інформаційний фронт – транслювати світу картину про непохитність нації.

Приміром, мільйонне віче не лише в столиці, а по всій країні напередодні зустрічі глав держав у Мінську, або візиту німецького канцлера до Києва із закликом "не дозволимо різати Україну нікому", – дали б однозначний сигнал, що з нами варто рахуватись.

Власне, є чимало способів демонструвати твердість і непохитність позиції.

Але ми чомусь не концентруємо на цьому увагу. Ми розпорошуємо ресурс ЗМІ, соцмереж та людського спілкування на обговорення якогось дріб'язку, страхів, пліток та квазіекспертних роздумів. Аналізуючи їх, ми не справляємо враження нації, що готова на все заради збереження своєї державності.

А я точно знаю, що ми – готові, просто не виплескуємо це назовні!

Нажаль, у цьому вся суть гібридної війни: найважливішим фронтом є інформація, яку потрібно доводити до агресора та інших бажаючих поживитись на тілі пораненої України.

Якщо ми, народ України, незалежно від тиску з боку президентів інших держав та, не приведи Господи, територіальних поступок свого президента, не збираємось віддавати агресору жодного метра нашої землі – то нашу народну позицію необхідно безперервно, активно, наполегливо та масово доносити світу.

Давайте самі творити свою історію. Наше суспільство абсолютно готове бути самостійним суб'єктом політики.

Ми не безпорадний натовп із поводирем. Ми – нація, панове президенти.

Анна Маляр

До списку новин