Першого жовтня світова спільнота відзначила день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН. В Україні вшановують також і ветеранів. За статистикою, кожна 10-та людина у світі належить до категорії літніх осіб. У нашій державі людиною похилого віку вважають кожного шостого українця. На Закарпатті - майже 250 тисяч людей, яким виповнилось 65 і більше років.
Соціально вразливі верстви населення сьогодні потребують особливої уваги і підтримки, як з боку держави, так і просто небайдужих людей. В області працюють регіональні програми, якими передбачено: матеріальну підтримку, щорічне оздоровлення, надання пільг на житлово-комунальні послуги. Також не забувають про забезпечення продуктами харчування. В цілому ж, кажуть управлінці, упродовж останнього року вітчизняна опіка покращилась у рази.
Сьогодні у всіх мешканців територіального центру чи не професійне свято - Міжнародний день людей похилого віку. Тому пан Микола не проти перепочити. Особливо потішили його вихованці Палацу дітей та юнацтва, які прийшли до стареньких в гості. Малеча подарувала бабусям і дідусям гарний настрій, позитивні емоції. Подібна практика для соціального центру майже традиція, ділиться Галина Юсковець, директорУжгородськогоміськоготериторіальногоцентрусоціальногообслуговування: «До кожного свята: чи церковно-релігійного, чи професійного, ми намагаємося хоча б мінімальний концерт влаштовуємо. Для наших мешканців - це чи неєдина можливість порадіти, відчути себе потрібними. Варто сказати, що хоча ці люди, як правило, й мають рідних, вони до них не навідуються. Єдина втіха для пристарілих – це наші працівники і свята, час від часу».
Таких, як ужгородець пан Микола, прийнято називати людиною похилого віку. Наприкінці літ він зостався один, втративши своїх рідних.Але, він не впадає у відчай, хоча й мешкає в Ужгородському територіальному центрі соціального обслуговування понад 8 років. Навіть більше, просто серед міста він веде домашнє господарство. Називає його своїм хобі, і навіть пишається ним. І хоча його володіння можна окинути одним поглядом, готовий розповідати про них годинами і з щирим захопленням. «Я займаюсь вирощуванням трав майже півстоліття. Раніше займався цим просто у вільний час. Збирав трави і ягоди для власних потреб, вивчаючи їх цілющі властивості. А сьогодні можу розказати, чим корисна, а чим, навпаки, може зашкодити та чи ніша рослина. Я майже лікар», жартує мешканець центру соціального обслуговування Микола Кривлянський.
Людина з інвалідністю - тягар для родини. Тому найчастіше від таких людей відмовляються. Ужгородський територіальнийцентр працює 21 рік. Сьогодні його головне покликання - обслуговувати одиноких і непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів. І хоча, мешканці територіального центру не обов‘язково мають інвалідність, все ж, від них все більше відмовляються. Ще одна причина їхнього перебування тут, - природна втрата рідних чи близьких. Тобто, по суті, всі ці пенсіонери – одинокі громадяни. Піклуватись про них нікому, розповідає Андріана Сушко, начальник управління праці і соціального захисту населення Ужгородської міської ради: «У випадку, якщо у громадянина є близькі родичі (а ними вважаються батьки, діти), тоді він може перебувати у територіальному центрі виключно на платній основі. Відповідна калькуляція розробляється із управлінням праці та соціального захисту згідно чинного законодавства, і оформляється як платна послуга. Сьогодні вартість перебування одного громадянина у соціальному центрі коштує 1800 грн. на місяць».
Нині на стаціонарі три десятки людей похилого віку. Тут вони доживають свого віку. У більшості сценарій життя схожий: одні втратили рідних, від інших рідні просто відмовилися. Валентина Прайс сюди потрапила не з власної волі, тож тепер її співмешканці – не просто сусіди, а члени її родини. «Я за кожного переживаю, як за свого рідного, - каже Валентина Прайс, мешканка Ужгородськогоміськоготериторіальногоцентрусоціальногообслуговування. Вони для мене сім’я. Якщо у когось болить, то й мені болить».
Сьогодні не кожному потрібне постійне місце перебування, тож окрім стаціонару людям похилого віку та інвалідам можуть надавати й дистанційні послуги. Зокрема, на базі центру є медичне відділення, яким можуть скористатись й інші ужгородці, які не обов’язково є мешканцями соціального центру. АндріанаСушко, начальник управління праці і соціального захисту населення Ужгородської міської ради, нагадує: «Також у центрі є відділення соціально-побутової адаптації. Тобто, громадяни можуть прийти сюди і їм нададуть певні послуги безпосередньо тут, на місці. Це послуги перукаря, швачки та інші. Ще одна можливість проявити турботу про одиноких громадян – гарячі обіди. Денне перебування осіб може фінансувати місцева влада».
Попри 30-ох, що перебувають у соціальному центрі, ще в 10 разів більшеодиноких ужгородців похилого віку отримують допомогу вдома. У такому випадку відповідальність за побут на себе беруть соціальні робітники.
Нині в умовах складної економічної ситуації в країні хочеться вірити, що стареньким не доводиться місяцями очікувати місця в інтернаті, чи в притулках, а дочекавшись своєї черги, - не давати хабара, щоб зайняти вакантне місце…
Лідія Вербицька
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
