загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Три книги про мужність

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Жити, любити, боротися − для всього цього необхідна мужність. На підтвердження цього − книги.

Рубен Давид Гонсалес Гальєго, «Біле на чорному»

Книга-автобіографія, книга пронизливої любові до життя, яку не зломити ні долі, ні обставинам. Кожне слово в цій збірці оповідань-емоцій просякнуте болем − моральним і фізичним. Але сили в книзі вистачить на двох, а то і на трьох. Уривки спогадів переносять нас в дитячий будинок, де живуть діти з обмеженими можливостями. Те, на що в звичайному житті ми воліємо дивитися крізь пальці, письменник оголює відверто, до протверезіння. Сплеск емоцій, щільна пелена сліз − і ми читаємо про дорослого чоловіка, який вперше потрапляє в США. Він бачить, як там, в країні, яку з дитинства вчили ненавидіти, люди на інвалідних візках живуть повноцінно і яскраво. Повернення до Росії − це горілка і бажання піти, щоб не бути шматком м'яса. Але його мужність у тому, щоб залишитися, щоб продовжитися в дітях, в книгах, друзях.

«Біле на чорному» Рубена Давида Гонсалеса Гальєго в 2003 році отримав «Букер − Відкрита Росія», хоча сам автор категорично проти ідентифікації себе з цією країною. Роман переведений на безліч мов, а історія життя письменника, його пошук матері, стала основою для документального фільму італійського режисера.

Халед Хоссейні, «Тисяча сяючих сонць»

Цю книгу потрібно прочитати до моменту її екранізації, яка намічена на 2015 рік. Не можна дозволити кінематографу уклинити свої образи в свідомість. Після бестселера «Той, що біжить за вітром», Хоссейні звернувся до теми жінки в Афганістані. Що ж ми побачимо? Золоті гори гаремів, шовк і коштовності, заховану в складках хіджабу покірність? На жаль, ні. Насильство, бідність, страждання. Свою батьківщину письменник не схильний ідеалізувати. Коли мелодраматична частина оповідання поступиться реалізму, стане зрозуміло, що бути жінкою в Афганістані, у світі війни і егоцентричних чоловіків, − це теж мужність. Головні персонажі роману, Маріам і Лейла, два по-різному сильні характери. Вони однаковою мірою готові на самопожертву і на боротьбу за щастя. «Кожна сніжинка − це зітхання жінки. Зітхання піднімаються до неба, збираються в хмари і тихо падають назад на землю...» − це краса самотності, ізоляції, жорстких рамок суспільства. Якщо в «Тисячі сяючих сонць» і є любов, то в пошуках її потрібно неабияк потрудитися. Материнська, сестринська − як аппозиція до всього, що має чоловіче начало.

Коротко описати сюжет книги не вийде. Вона охоплює період у 50 років, кілька історій людських стосунків, що розгортаються на тлі подій у країні. Літературні критики США і Великобританії так і не дійшли єдиної думки: сподобався їм роман чи ні. Але читацький інтерес цей факт не зупиняє.

Герта Мюллер, «Гойдалки дихання»

За «щирість у прозі» Герті Мюллер дали Нобелівську премію з літератури. Можна скільки завгодно перейматися з приводу упередженості, закостенілості даної нагороди, але її наявність у Герти Мюллер виправдана цілком і повністю.

«Гойдалки дихання» − книга важка, її неможливо прочитати за один раз, захлинаючись. Занадто високий градус трагізму. Для поколінь, обтяжених радянським минулим, описаний у творі історичний період стане відкриттям. Адже ми думали, що країну після війни відновлювали громадяни великої держави, і лише за рідкісним винятком − військовополонені. Як виявилося, машина тотальної агресії могла собі дозволити вивезти як худобу людей − етнічних німців, євреїв.

У трудовій табір десь в районі Дніпропетровська люди потрапляють з валізами, які чекали свого часу днями і тижнями. Мужність жити, знаючи, що за тобою прийдуть, викликає непідробний жах. Ще більша мужність − залишатися людиною там, де з особистості прагнуть зробити сіру масу для роботи і смерті.

П'ять років холоду, втрат, голоду вбивають в людині прагнення до свободи, знищують відчуття спокою. Звичайне життя − вічний спогад. Повернення − порожнеча. Душевні рани не затягуються ніколи, вони лише опиняються під дією знеболюючого часу.

Анастасія Герасимова

До списку новин