В Україні вже досить тривалий час іде війна. Війна специфічна. Уявлення про неї дуже різні, інформація – теж.
Під час однієї з поїздок волонтери поставили бійцям на передовій низку важливих запитань.
Інтерв'ю записувались у складних умовах, жодного редагування не відбувалось.
Отже, пряма мова.
Боєць №1
– Доброго дня! Розкажіть про себе. Де служите? Як потрапили на службу (мобілізовано, контрактник)? Як давно Ви вже тут?
– Служу в Дебальцево. Протитанкова (батарея), 128 дивізія (насправді – бригада).
– Як давно Ви вже тут?
– З серпня служу. Доброволець.
– Чи маєте попередній бойовий досвід?
– Маю, служив у Чечні.
– У чому різниця між нашим АТО та війнами, в яких брали участь?
– Ну яка? Росія в Чечні била по населених пунктах, не було різниці, який населений пункт, чи є мирні жителі. Тут ми не б'ємо по населених пунктах, а терористи/сепаратисти б'ють, точно так Росія робить, як у Чечні, так і тут.
– Чого не вистачає українцям для перемоги?
– Рішучості керівництва чи в Верховній Раді.
- Що Ви можете сказати щодо забезпечення? Хто допогає Вам особисто держава/волонтери/власні кошти? До речі, яка у Вас заробітна плата зараз і чи отримуєте Ви її?
– Заробітну плату отримую – 5500 грн. Допомагають нам волонтери. (На мить замислюється). Багато волонтери.
– Чого не вистачає особисто Вам та Вашому підрозділу?
– Все є (скромність цих людей вражає – "все є" гарно ілюструють фотографії).
– За що Ви найбільше переживаєте, перебуваючи тут?
– Я переживаю за хлопців молодих, яким по 20 років, по 21-му, тому що вони ще життя не прожили.
– Що Ви можете сказати про супротивника? Чи доводилось Вам з ними бачитись? Говорити з ними або чути їхні розмови? Чи змінилась їхня поведінка/тактика протягом того часу, коли Ви тут?
– Бачитись мені не доводилось...(згадує) Ні, доводилось! Ми взяли полонених тут, у нас... Вони зайшли, ми їх здали СБУ.
– Ви голосували на парламентських виборах?
– Ні.
– Чого чекаєте від нового парламенту та президента?
– Рішучості!
– Як налаштовані Ви та Ваші побратими? Чого очікуєте? На що сподіваєтесь? Чи впевнені Ви в своїх силах?
– Не впевнені, тільки, щоб команду дали надійнішу.
– Чим плануєте зайнятись після війни?
– Думаю, на контрактну службу піти.
Боєць №2
– Доброго дня! Розкажіть про себе. Де служите? Як потрапили на службу (мобілізовано, контрактник)? Як давно Ви вже тут?
– Доброго дня! Мене звати Олександр, я родом з Черкащини, служу в 128-й бригаді, безпосередньо в Дебальцево, в Дебальцевському угрупованні наших сил.
На службу потрапив за мобілізацією. Я – держаний службовець. Мені прийшла повістка – подзвонили з воєнкомату. Була навіть можливість "відкосити" – мені пропонували, але вирішив, що я два Майдани був у "диванній сотні", а третій вже треба якось відпрацювати наповну. Тому з чистою совістю погодився, підійшов до воєнкомату, дав свою згоду, і тепер я в армії. З 1-го серпня і з 31-го серпня в зоні АТО.
– Чи маєте попередній бойовий досвід?
– Я бойового досвіду не маю. Вчився в Київському політехнічному інституті, закінчив військову кафедру, я – зенітник, тільки зенітно-ракетного комплексу. Жодного дня в армії, просто присяга, навіть зборів не було.
І ось, своїх 40 років святкував саме у вересні в лавах Збройних Сил України.
– Розкажіть Ваші враження від АТО? Що вразило найбільше?
– Вражають найбільше – люди, які оточують. Вони найбільше вражають! Тому що, дійсно, багато людей прийшло сюди за покликом серця, тому що не можна сидіти вдома!
Але не менш вражає ще одна річ. Я вам зараз наведу цифри. У нас населення України 46 млн – це останні такі цифри були. Відкинемо Крим та "лугандонію", нехай 6 млн ми відкинемо, залашилось 40 млн, половина жінок – 20 млн, від 20 млн віднімемо третину – діти, третину – пенсіонери, нехай 6 млн чоловіків військового віку. Чому в армії немає ротації? Чому служить тільки 20-30 тисяч осіб?
Це питання таке дике, просто я не можу зрозуміти – де люди?! Йде більш ніж півроку війна і ще немає...
– Чого не вистачає українцям для перемоги?
– В українців є все! Їм не вистачає добрих сусідів, тому що наш найближчий сусід виявився нашим найбільшим ворогом. У нас є гарні сусіди – це поляки, прибалти, за океаном є Штати, а от Європа якось себе веде дуже дивно.
Бойвий дух і воля! Тому, в українців є все, щоб перемогти.
Давній гайдамацький лозунг "Воля Україні або смерть!" з їхнім прапором. У нас це є!
– Що Ви можете сказати щодо забезпечення? Хто допомагає Вам особисто держава/волонтери/власні кошти? До речі, яка у Вас заробітна плата зараз і чи отримуєте Ви її?
– 95% "побутового" виживання солдата в армії – це рідні, близькі, волонтери, 5% – це пульки і пальне, це те, що дає армія. (Звучить "Ой, чий то кінь стоїть..." Виявилось, що рингтон однаковий у волонтера та бійця...) Армія... як ви бачите, стоїть перед нами залізяка, мотолига (МТЛБ): ми вийшли на марш із рампи, відразу поламалися... 2 тижні витратили на те, щоб ремонтувати свою "залізяку" власними силами, власними руками! Жоден член екіпажу не має досвіду, що то за "залізяка"... Ми витратили власних 1000 гривень у вересні на те, щоб поставити її на гусінь і щоб поїхати далі. Що можна сказати? Якби не близькі і не волонтери... нам волонтери навіть завозили дрова.
Заробітну плату отримую, але не розумію яку (сміється). Цифри назвати чи ні?
Зараз заробітна плата офіцера без вислуги років з моєю посадою в середньому близько 4000, у зоні бойвих дій подвійно – вісім. Оце ми отримуємо.
Але я власними очима бачив роздрукований примірник наказу Кабінету Міністрів України, підписаний Арсенієм Яценюком, де вказано, що за жовтень урівнюють зарплати. І там зарплати солдатів 10-11 тисяч, молодшого офіцерського складу – 17 тисяч, старшого – більше. Чи це я не зрозумів наказу... Що там вирівнюють? Кого з ким? Бо я зрозумів, що урівнюють будь-якого військового службовця до цієї суми, а не суму до службовця. Остання зарплата, яка була, це був старий варіант: 4 тисячі плюс подвійна за бойову.
– За що Ви найбільше переживаєте, перебуваючи тут?
– За рідних. (не за себе)
– Що Ви можете сказати про супротивника? Чи доводилось Вам з ними бачитись? Говорити або чути їхні розмови?
– Ну ця війна взагалі дивна, вона більше така: обмін компліментами на рівні артилерії-мінометів, "Гради", системи залпового вогню. Особисто я не зустрічався зі супротивником. Я бачив, як захоплювали сепаратистів. Це або люди, які є власне бойовиками, або ті, хто з ними співпрацює. Як їх везли із зав'язаними очима на допити, в штаб. Самих допитів не бачив. Якби я був за власним бажанням в армії, можливо, рвався б на передову, але, як не маю досвіду, а є воля взяти участь – забезпечити хоч якусь частинку в перемозі, то мені бойовий наказ, який надавали... я рапортів, щоб рватись в аеропорт, не писав, бо відчуваю: моїх сил навіть на оце бракує.
– Ви голосували на парламентських виборах?
– На жаль, ні.
– Чого чекаєте від нового парламенту та президента?
–Я б сказав, що чекав від них чогось... Тому що президент пообіцяв закінчити АТО взагалі за 1 день.
Від парламенту ... Друзі, що слідкують за Інтернетом, кажуть, що приїхав із США політик Байден і тільки після того, як він зібрав нашу проукраїнську не коаліцію, а сили, і чуть не дав їм "люлей", щоб вони створили коаліцію, і уряд щонайшвидше, тільки після того ці придурки заворушилися. Оце таке до них ставлення. Вони ще не зрозуміли, що закінчився той час, коли вони маніпулювали людьми. Люди зараз їх будуть не в сміттєві баки кидати головою, а уже будуть коротші розмови.
– Чим плануєте зайнятись після війни?
– По-перше, повернутись до звичайного життя, цивільного, до родини.
Так і неодружений, треба створювати сім'ю. Сорок років вже, власне, виповнилось, і я розумію, що їх провів... тільки на цій війні зрозумів деякі цінності.
Відпало це лушпиння, яке було примарними цінностями, ілюзорними. Чіплявся за якісь дрібнички...то все мотлох.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
