Медіа війни за уми і серця у Росії та країнах Центральної Азії

Чи має значення громадська думка для авторитарних лідерів? Запитайте Володимира Путіна. Путін за останні кілька місяців добре потурбувався про те, щоб приховати загибель російських солдат, вбитих у Східній Україні, де, як він неодноразово заявляв, жоден російський солдат не отримував наказу воювати, незважаючи на зростаючу кількість смертей. Близьким людям та іншим особам, які робили спроби вияснити, а в деяких випадках розголосити про ці смерті, було наказано тримати рот на замку, якщо бажають собі добра. Путінські побоювання, що його опозиція може розгойдати громадськість проти нього, точно так само несуть відповідальність за довгі сліди вбивств представників ЗМІ та  опозиції протягом років, так само як нещодавнє сфабриковане звинувачення у "відмиванні" грошей братів Навальних, які щиро намагались викрити корупцію навколо Путіна.

Незважаючи на надзвичайно високу суспільну підтримку Путіна в Росії, про яку ми постійно чуємо, його політичний фундамент на багато більш хиткий ніж як припускають. Його ретельні маніпуляції з пресою і небажання миритися з опозиційними голосами свідчить про цю незахищеність. Так, громадська думка важлива навіть в умовах авторитарного уряду, який намагається  ув'язнити та вбити своїх опонентів. По суті, такі режими навіть більш чутливі до громадської думки через те, що вони за своєю природою більш вразливі і політично нестабільні, порівняно з більш прозорими та демократичними формами правління.

Особливе значення, яке надається Путіним ролі медіа у формуванні громадської думки, засвідчене в контрасті між  новим Російським вітчизняним протекціоністським законодавством, що націлене на іноземні ЗМІ, які працюють у Росії, та подальшим розширенням російських ЗМІ за кордоном. Дійсно, його усвідомлення значимості громадської думки є головною причиною, чому Кремль підтримує стільки ЗМІ, які формують громадську думку у сусідів Росії, яких Москва пробує прив'язати до себе через Євразійський економічний союз, та рішуче намагається не програти Китаю, або будь-якій іншій зовнішній владі. Дедалі більша ізоляція Росії через її дії в Україні та її потреба в друзях посилює невідкладність намагань зі сторони Кремля виграти уми і серця.

У Центральній Азії проросійські ЗМІ завжди були впливовими, але, зважаючи на те, що Росія, особливо зараз, коли її економіка знаходиться у стані вільного падіння, просто не може конкурувати з економічним впливом Китаю у регіоні, засоби масової інформації є одним з найважливіших інструментів, які в неї залишилися, щоб підтримувати певний рівень впливу. Дедалі слабша рука Кремля у регіоні, на противагу, зокрема, Китаю, змушує Кремль грати вабанк у його намаганнях вплинути на мислення через телебачення, радіо та друковані видання. За словами М-Вектора, консалтингової компанії, що базується у Центральній Азії та Торонто, російські ЗМІ складають приблизно 90% тих, які поглинаються у Центральній Азії щодня. Це ілюструє потужну здатність Кремля формувати в межах регіону громадське уявленнях про Путіна, про різних центрально-азійський лідерів (яка надає Кремлю потужний важіль впливу на уряди регіону), та на головних конкурентів Росії у регіоні, особливо на Китай та США. Крім цього, проросійські ЗМІ роблять все можливе, щоб критикувати Сполучені Штати, значно сприяючи формуванню негативного ставлення до них, а також щоб зв'язати центрально-азійських лідерів, яких Москва ніби то хотіла б змусити підкоритися перед лихими американцями. Історії в прокремлівських періодичних виданнях ставлять своєю ціллю поширення теорії змови стосовно шкідливої американської участі у регіоні, в тому числі чутки про те, що лідери регіону таємно працюють пліч-о-пліч з Вашингтоном та атаки на Радіо Свобода у Європі, яке фінансується урядом США. Китай - так само піддають критиці.

Ефективність цієї галасливої реклами за Путіна проти Китаю та проти Америки по телебаченню та в друкованих виданнях можна побачити по опитуваннях, проведених М-Вектором та іншими компаніями. Останнє опитування у декількох країнах Центральної Азії за підтримки М-Вектора показало, що Президент США Барак Обама має рейтинг схвалення близько 26% або близько того, залежно від країни, а китайський Президент Кі Джінпінг мав дещо вищий, але все ще низький рейтинг від 31% до 35 %. У Киргизії Президент Алмазбек Атанбаєв мав рейтинг набагато вищий, ніж Обама та Кi: майже 60 %. Натомість він тьмяніє у порівнянні з рейтингом схвалення президента Росії Володимира Путіна в Киргизстані, яке становило 90% - показник навіть вищий, ніж рейтинг Путіна в Росії, де він становив 85% у липні згідно з даними московського Левада-центру. Путінський рейтинг у Таджикистані так само становив 85 %. Люди у Киргизстані і Таджикистані також сприймають Росію як більш потужного світового гравця ніж Сполучені Штати.

За словами опитування Gallup, проведеного на початку цього року, підтримувана Кремлем телевізійна станція є другою найбільшою популярною станцією та найбільшим джерелом політичних новин у Киргизстані, і її популярність зростає, у той час як урядовий канал Киргизстану стає менш популярним. З огляду на те, що російські ЗМІ зіграли свою роль у політичному невдоволенні, яке жорстоко повалило президента Киргизії Бакієва у 2010 році, ця тенденція є дуже тривожною для  нинішнього керівництва Бішкека і проливає додаткове світло на питання стосовно того, чому киргизький уряд, хоч і навмисне затягуючи вступ, відчув, що "не має вибору", окрім як приєднатися до Путінського Євразійського союзу. Той факт, що проникнення Інтернету в Киргизії становить лише близько 20%, додає до значимості російського домінування на телебаченні та у друкованих ЗМІ в цій країні і мінімізує можливості громадськості отримати альтернативні джерела інформації.

Так само як в Киргизії та Таджикистані, російське телебачення (хоча і не друковані ЗМІ) також домінує у Туркменістані - медіа-ринок, якому найменше довіряють у регіоні, з точки зору наявності шанованого солідного контенту. У той час як туркменська влада є дружньою до Росії, на перший погляд, прихильності там не має і туркменський президент країни Гурбангули Бердімухамедов не хоче ділитися лояльністю своїх людей з Володимиром Путіним. Бердімухамедов також засвідчив високий рівень вразливості від громадської думки - що є свідченням того, що політична база його режиму така ж крихка, як і у Путіна. Вразливість Бердімухамедова є настільки сильною, що його уряд намагається змусити користувачів перейти від супутникового телебачення, що дає громадськості значно більший спектр інформаційних джерел до кабельного телебачення, яке його режим може легко контролювати. Його зусилля, однак, мають спорадичний характер, частково тому, що вони наштовхнулися на опір у деяких районах, що вказує на те, що багато хто в Туркменістані хоче мати вільний доступ до джерел інформації і не бути під опікою держави.

Москва, намагаючись грати вабанк найбільш ефективним у своєму розпорядженні інструментом для здобуття впливу в регіоні використала свій державний медіа-конгломерат "Россия сегодня", щоб на початку місяця відкрити офіси в Киргизії для нового каналу, який вона назвала "Супутник". Очевидне посилання на суперництво Холодної війни та конфлікти у стилі Холодної війни красномовно свідчить про домінуючий світогляд у Кремлі та роль, яку Росія, з точки зору Путіна, має відіграти на світовій арені. Россия Сегодня також оголосила про плани відкрити ЗМІ в Таджикистані. Безумовно, російська економіка не рівняється китайській (і Кремлівські представники влади визнають цей факт), але домінування проросійських ЗМІ, безсумнівно, має унікальний вплив у Центральній Азії, проігнорувавши який ми наражаємо на небезпеку центрально-азійських лідерів. Також очевидно, що Володимир Путін має на меті використати цю владу по повній програмі.

Переклад з англійської.

Здійснив Роман Олійник, директор відділу з міжнародних відносин.