загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Чи буде 2015 рік переломним для Володимира Путіна та його режиму?

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Цей рік буде дуже важким для Володимира Путіна, оскільки росіяни починають краще розуміти колосальні соціальні та економічні витрати на його авантюру. Путін порушив свою обіцянку щодо зростання і процвітання. Він втратив Україну і перетворив Росію на державу-ізгоя. Санкції у поєднанні з низьким рівнем цін на нафту створили надзвичайно несприятливу ситуацію зі зниженням рівня життя та двозначною інфляцією, які виснажують російські резерви. Росії зараз не вистачає ресурсів для кампанії "Новоросія" (у якій росіяни виявляють мало зацікавленості у будь-якому випадку). Путін створив можливості для нової України і для зміни режиму у себе вдома. Ми повинні задати собі питання, яке вже висловив президент США Барак Обама, чи цей хлопець (Путін) зрештою розумний.

Володимир Путін використовує націоналістичні іноземні пригоди, щоб відволікти російський народ від його внутрішніх невдач і корупції. Російські гірки розпочалися у 2008 році з його вторгненням і поділом Грузії, продовжилися насильною анексією Криму і прихованими воєнними діями у Східній Україні та досягли свого апогею вторгненням регулярних військ для збереження проросійських сепаратистів. Не вдоволений цими "перемогами", Путін пообіцяв поширити конфлікт на "Русский мир", за необхідності використовуючи ядерну зброю. Протягом цих шести років Кремль практикував нову форму гібридної війни, включаючи пропаганду альтернативної реальності, немарковані війська, приховане фінансування та ауру правдоподібних спростувань.

Захід, спочатку під значним тиском необхідності знайти ефективну відповідь на таку шахрайську поведінку в стилі 19-го століття, влаштував міжнародну ізоляцію, економічні санкції, реконструкцію НАТО і пригрозив можливою військовою допомогою для України. Незважаючи на путінську непоступливість, Захід продовжує сподіватися на вирішення кризи шляхом переговорів. Їм потрібно буде дуже довго чекати, хіба що вони хочуть капітулювати.

Переломні моменти

Гітлерівські перші перемоги (Чехословаччина, Польща та Франція) завдяки найпотужнішій на той час воєнній машині Європи зустрічались німецьким народом з радістю. Вони вірили геббельсівській оповіді про  непогрішимого фюрера, який захищає німецькі меншини за кордоном і збирає життєвий простір практично без втрат людьми та фінансами. Кремлівська пропаганда культу Путіна нагадує  геббельсівську про всемогутнього фюрера.

Путінська анексія Криму і Абхазії у Грузії, нехай і завдяки слабшій військовій машині, є копіями гітлерівського вторгнення у Чехословаччину та поділу Польщі відповідно у 1938 та 1939 роках. Цей початковий "успіх", подібно Гітлерівському, підняв путінський рейтинг, коли Кремлівські політтехнологи дезінформували російські уми про іноземних ворогів і про утиски росіян у близькому зарубіжжі, яке, у будь-якому випадку, належало матінці-Росії. Кремль зображає Путіна як людину, що обвела навколо пальця своїх безталанних опонентів з НАТО. Російські ЗМІ наповнені  расистськими карикатурами, де Путін затикає за пояс чорного американського президента, якого називають Максимкою на честь малого хлопчика-раба з російської дитячої книжки.

Путін повинен зрозуміти, що радість може швидко змінитися презирством. У 1942 року замерзлі німецькі солдати вже відступали з провального другого фронту в Росії, а німецькі міста бомбили. Що німецький народ побачив власними очима було розвінчанням бравої промови пана Геббельса та позначило фатальний переломний момент нацистського режиму.

Чи переживе російський народ таке ж прозріння у 2015 році, як німці в 1942? І чи створить подібне прозріння загрозу вертикалі влади Володимира Путіна? Сили, які могли б зробити 2015 рік фатальним переломним моментом для Володимира Путіна, включають:

Путінські пригоди в Україні накладають важке соціальне ярмо на російський народ, яке більше не вдається приховувати.

Російський народ починає розуміти путінську брехню про безкоштовне та радісне возз'єднання "Русского мира".

Після того, як феєрверки і марші оркестрів з нагоди кримського возз'єднання затихли, його вартість почала даватися взнаки. Виснажений Російський  пенсійний фонд оплатив втрачені дотації та інтеграцію Криму у склад російської пенсійної системи. Російські пенсіонери можуть попрощатися з надбавками до коштів на проживання попри двозначний рівень інфляції. Росіяни наказують українським біженцям, які обтяжують соціальні служби, їхати додому, а пересічні громадяни несуть транспаранти, на яких написано: "Заощаджуйте на війні, а не на лікарях". Нещасні українці, втікаючи від війни, опиняються переселенцями в ізольованих сибірських селах. Кримчани не мають наземного транспорту до Росії або України, і весь світ вважає їх особами без громадянства. І хто буде вкладати кошти у занепадаючий Крим з його невизначеним батьківством? Південний схід України перетворюється на зону лиха через голод та злидні під окупацією сепаратистів.

Смерть та поранення 15-20 тисяч російських солдатів в Україні більше не можна приховати від їхніх матерів та громадськості. Хоча Путін клянеться, що всі російські солдати були патріотично налаштованими волонтерами або загинули через нещасні випадки, їхні матері переконані в іншому. Лише кожний сьомий росіянин готовий до того, щоб його син воював в Україні. Не надто великий патріотичний приплив для путінської Новоросії.

Кремль зробив усе можливе, щоб приховати втрати в людях, вдаючись до поховань рано вранці, до погроз батькам зберігати мовчанку та мобільних крематоріїв на полі бою. Путін та його спільники можуть позакривати дисидентів, але вони не можуть змусити мовчати солдатських матерів. Петербурзька асоціація матерів на даний момент оскаржує внесення їх до списку "іноземних агентів". Уявіть собі обурення, яке спровокує незадоволений позов у країні однодітних сімей.  Путін грається з вогнем у цьому випадку

Путін втратив Україну

Російські політтехнологи намагалися приховати  найбільший путінський прорахунок - неспроможність завоювати українські серця та уми. Коли українські та західні медіа врешті-решт проникнуть у Росію з цією істиною, громадська підтримка Новоросії випарується. Росіяни запитуватимуть: хіба нам не казали, що Донбас хоче, щоб ми його спасли? Ми знаємо тепер від російського командира сепаратистських збройних сил, що українці на сході не мають бажання воювати з Україною. Швидше російські спецслужби розпочали цю війну і продовжують її підтримувати. В інших регіонах східної та південної України, де війська гібридної війни не були присутні, нечисленні демонстрації швидко затихли. Опитування громадської думки незмінно показало, що українці на південному сході висловлюють невдоволення Києвом, але бажають залишитися частиною України. Ті, хто живе на територіях, окупованих російськими військами та найманцями, вважають їх небезпечними загарбниками, навіть не показуючи великої любові до українських обстрілів.

Путінське вторгнення у південно-східну Україну зробило найнеможливіше - створило об'єднану Україну, скріплену спільною ненавистю до Путіна та його близького оточення. Парламент, який перед революцією на Майдані чинив  рішучий опір членству в НАТО, 23 грудня 2014 року проголосував за скасування позаблокового статусу України - саме той крок, уникнути якого так хотів Путін. На відміну від Росії, яка не має жодного шансу на реформи за правління Путіна, "Нова Україна", використовуючи термін Джорджа Сороса, вітає реформи та знаходиться під сильним тиском  Європи, стосовно їх впровадження.

Східна Україна наразі є складною мозаїкою контрольованих бойовиками та урядом територій, часто відокремлених одним-двома кілометрами. Ті, хто мешкають на окупованих територіях мусять миритися з комендантськими годинами, обшуками автобусів, конфіскаціями та крадіжками, які проводять озброєні чоловіки без розпізнавальних знаків на формі. Надходять повідомлення про міжусобиці та убивства всередині сепаратистських сил, між чеченцями, військовою розвідкою Росії та сумішшю російських націоналістів та справжніх православних віруючих.

З такою вибухонебезпечною сумішшю збройних сил з різним підпорядкуванням Путін, мабуть, стане свідком, як  його "заморожений конфлікт" у східній Україні переростає у міжусобну війну його послідовників, які визволяють місцевих мешканців від окупаційних військ, у той час як Київ не докладає до цього своєї руки.

Путін перетворив Росію на державу-ізгой і російський народ відчуває це.

У липні та серпні минулого року Росія приєдналася до Ірану та Північної Кореї у списку санкціонованих націй-ізгоїв. Хоча Путін обіцяв повернути втрачену гордість Росії, Росія більше не є членом міжнародної спільноти на хорошому рахунку, що було доведено холодним прийомом Путіна на саміті великої вісімки.

Європейські та американські санкції перетворили російську еліту на парій, купівля іноземних маєтків та багатомільйонні банківські рахунки котрих більше не зустрічають схвально. Добре- та середньозабезпечені росіяни більше не виділяються на популярних туристичних курортах своїми екстравагантними витратами петродоларів. Зараз у міжнародних аеропортах вони розмовляють пошепки, щоб уникнути недоброзичливих поглядів, а багато хто має у розпорядженні достатньо коштів лише для внутрішніх поїздок.

Хоча російські ЗМІ голосно рекламують підмальовані зображення українського літака, який збиває малайзійський Боінг, росіяни розуміють, що решта світу вважають Росію відповідальною за смерті 300 невинних людей. Багато з них чули через інтернет, що комісія ООН з прав людини зробила гнівні доповіді про порушення Росією прав людини у Криму та Східній Україні і що проросійські сепаратисти викрали міжнародних спостерігачів, нічим не відрізняючись тим самим від сомалійських піратів.

Заперечуючи легітимність уряду в Україні, Росія покладається на Нігерію - одну з найбільш корумпованих країн світу, яка трішки випереджає Україну. Правлячу партію у російському парламенті зазвичай називають партією мерзотників та злодіїв. Путінські клептократи повністю обікрали державу; звичайні громадяни зазвичай змушені давати хабарі дрібним чиновникам та навіть суддям, щоб влаштувати нормальне життя.

Путін зрадив своєму слову щодо процвітання та розвиток

Російський народ мовчазно погодився миритися з путінською корупцією та іноземними авантюрами взамін на економічний розвиток, стабільність та ріст стандартів життя. Вони добре пам'ятають хаос Єльцинських часів - зарплати та борги з пенсій, банки-банкрути та дефолти. Путін пообіцяв своїм людям розвиток та диверсифіковану економіку, яка буде гарантована величезними резервами центрального банку та резервними фондами від доходів за нафту, збереженими на чорний день. Якщо ціни на нафту впадуть, у нас буде все нормально, - запевняв він.

Те, що відбувається зараз, - різниться від кризи 2008-2009 років. Хоча економіка світу не міцна, вона не знаходиться у стані міжнародної фінансової кризи чи замороженої ліквідності. Це правда, Росія потерпає від низьких цін на нафту, але хіба Путін не обіцяв диверсифікувати російську економіку, позбавивши її залежності від петродоларів? Після майже п’ятнадцятилітнього правління, більш ніж половина федеральних доходів все ще надходить від енергоносіїв - ще одна порушена обіцянка Путіна.

Спочатку Кремль відкинув санкції як неважливі. Зрештою, Путінські головні радники сказали, що Росія може виробляти все що потрібно сама, а Китай надасть капітал замість Європи та Америки. Все добре, не хвилюйся - так звучало повідомлення.

Путін дуже помилявся. Санкції душать економіку (як я і передбачав три місяці тому). Навіть Центробанк Росії передбачає глибоку рецесію у поєднанні з двоцифровою інфляцією та зниженням життєвих стандартів. Путін під час прес-конференції 18 грудня пов'язав відновлення Росії з покращеннями в світовій економіці у дворічній перспективі, мовчазно визнавши, що він не має нових ідей. Росія просто мусить перечекати шторм. Хоча путінська адміністрація проголосила, що криза російської валюти закінчилася, штучна стабілізація рубля базується на вказівці державним підприємствам продати цінні доларові авуари, які їм вкрай необхідні для рефінансування їхніх іноземних боргів.

Путін, безсумнівно, не прохатиме своє близьке коло мільярдерів нести тягар російського економічного спаду. Він вже виснажує резервні фонди, щоб підтримати основні банки та енергетичні компанії, якими керує його близьке оточення. Кремль  здійснив рейд на національний пенсійний фонд. Як результат: звичайні росіяни нестимуть тягар рецесії, а не ті, хто керує системою.

Російський народ розуміє, що він платить за путінські пригоди в Україні. Вони  на власні очі бачать результати санкцій та процентні ставки у 17 відсотків. Деякі розумники вважають, що російський народ відповідатиме підтримкою свого президента, мужньо відганяючи зло Заходу. Така реакція є сумнівною. Росіяни чітко розуміють угоду, яку вони уклали з Путіним. Якщо йому не вдасться дати їм процвітання та стабільність, то він втратить довіру.

Як виглядатиме кінець путінського режиму?

Проблеми, які лежать перед Росією у 2015 році не втілюються безпосередньо у можливість змінити режим, але вони роблять її більш імовірною. Зрештою, північно-корейське царство самотності  вже в третьому поколінні перебуває у стані безрукого і безногого інваліда. Як би там не було, російські аналітики дедалі частіше обговорюють імовірність змінити режим. Вони запитують: чи можуть олігархи врятуватися, помінявши Путіна на одного з них, чи вони повинні терпіти крах разом з ним? Якщо вони замінять Путіна на поміркованого нечекіста, то ризикують привести до влади ще одного Горбачова. Їм також слід хвилюватися за кримінальну відповідальність, коли вони підуть з посад.

Росія у 2015 нагадує мені СССР у середині вісімдесятих. Всі погоджувались, що справи не йдуть добре, але ніхто не знав, як забезпечити умови для справжніх змін. Найлегшим курсом тепер, як і тоді, - це передбачити  продовження існуючого стану справ. Ми не маємо хорошої репутації стосовно передбачення дійсно важливих змін.

Існує два варіанти зміни режиму - це двірцевий переворот або Арабська весна, народне повстання на кшталт майдану. Обидва можуть бути пов'язані між собою у тій мірі, що народне вираження незадоволення може мотивувати двірцевий переворот.

Ми дійсно маємо в розпорядженні один "майже смертельний" досвід путінського режиму, який може скерувати нас, а саме: масові протести у Москві за підсумками  парламентських виборів грудня 2011 року, коли путінський рейтинг впав до 68 відсотків (рейтинг в Росії слід тлумачити по іншому ніж в США) і лише 22 відсотки вважали, що Росія на правильному шляху. Виборці пішли на вибори з приспівом: "Будь-хто, тільки не Путін". Протягом кількох тижнів політичне виживання Путіна, здавалось, витало в повітрі.  Головний канал російського телебачення запустив несприятливий документальний фільм про Путіна. Його щорічний прямий телеміст показав пітного і тривожного Путіна, який відповідав без підготовки на важкі запитання аудиторії. Після короткого періоду вагань кремлівська клептократія вирішила залишитися вірною Путіну. Його президентські вибори були ретельно організовані. Жодного справжнього опонента не допустили на виборчий бюлетень і він приплив до перемоги.

Грудень 2011 року пояснює путінські побоювання масових протестів, особливо таких, як на майдані, які власне можуть скинути режим. Путін приховує особливу параною перед антикорупційним блогером Олексієм Навальним, який організував протести в 2011 році. З того часу Навальний має мішень на своїй спині. Будучи вже під домашнім арештом, московський суд засудив Навального до трьох з половиною років умовного покарання замість прогнозованих 10 років у в'язниці. Путін не міг ризикнути перспективою виходу десятків тисяч на вулиці, протестуючи проти мучеництва Навального.

Навальний є прообразом путінської Аліси в Країні чудес, у котрій злочинці ув'язнюють невинного і осуджена особа є єдиною справжньою опозицією до вертикалі влади, якою керує Путін.

Я маю сильне переконання, що ролі міняються. Україна має справжній шанс, у той час як Росія - ні, допоки Путін залишається на чолі вертикалі влади. Чи стане 2015 ще одним роком "кого-небудь, тільки не Путіна"?

Переклад з англійської.

Здійснив Роман Олійник, директор відділу з міжнародних відносин.

До списку новин