Починається 2015 рік, а світова економіка залишається ослабленою. Можливо, в США є певні ознаки відновлення, проте Єврозона ризикує опинитися в рецесії слідом за Японією, а ринки, що розвиваються, стурбовані тим, що їхні стратегії зростання за рахунок експорту зробили їх уразливими перед стагнацією за кордоном. Оскільки мало що говорить про можливе поліпшення цього року, політикам варто було б розібратися в тих факторах, які лежать в основі млявої динаміки світової економіки – а також в передумовах подальшого ослаблення. За словами Крістін Лагард, голови Міжнародного валютного фонду, нас знову чекають «посередні показники». Вважається, що темпи зростання неприпустимо низькі в порівнянні з потенціалом, і що для його прискорення можна зробити набагато більше, особливо з урахуванням того, що деякі великі економіки заграють з дефляцією. Традиційні рекомендації вимагають проведення інноваційних валютних інтервенцій, пов’язаних з постійно зростаючим списком акронімів, а урядам рекомендується витрачати на такі «очевидні» потреби, як інфраструктура. Багато хто визнає необхідність проведення структурних реформ, але вони зазвичай вважаються болісними, і, можливо, ведуть до скорочення темпів зростання в короткостроковій перспективі. Тому основна ставка робиться на монетарні та фіскальні стимули – в максимально можливому обсязі, враховуючи згубний вплив великих боргів.
І поки неясно, наскільки ефективні такі політичні рекомендації. Варто зазначити, що японці спробували і те й інше протягом останніх двох десятиліть. Вони зберегли низькі процентні ставки, провели кількісне ослаблення і запустили масштабну програму витрат на інфраструктуру, що покривається за рахунок боргів. Лише деякі стали б стверджувати, що Японія повністю оговталася від недуг. Можна було б пояснити, чому заходи щодо стимулювання виявилися невдалими: як зазначив колишній міністр фінансів США Ларрі Саммерс, світова економіка, можливо, переживає період «тривалої стагнації». Причини стагнації сильно залежать від того, якого економіста про це запитати. Саммерс підкреслює недостатність сукупного попиту, посиленого через нездатність центральних банків опустити номінальні процентні ставки нижче нуля. Серед причин слабкого сукупного попиту – старіння населення, яке споживає менше, і зростання концентрації багатства серед дуже багатих, чия гранична частка споживання невелика.
З іншого боку економісти Тайлер Ковен і Роберт Гордон заявляють, що проблема пов’язана з пропозицією. На їхню думку, період після Другої світової війни був відхиленням, при цьому зростанню промислових країн сприяло післявоєнне відновлення, підвищення рівня освіти, збільшення частки робочої сили у загальній чисельності (завдяки участі жінок), відновлення світової торгівлі, зростання інвестицій і поширення технологій, таких як електрика, телефони і автомобілі. Незалежно від причин, зростання почало сповільнюватися в 1970-х рр., і до негативних наслідків, таких як високі рівні безробіття серед іммігрантів та молоді, додалося усвідомлення того, що уряди будуть намагатися виконати свої обіцянки щодо соціального забезпечення. Ці обіцянки, зазначає соціолог Вольфганг Стрик, були дані в 1960-х рр., коли уявлення про «Велике суспільство» здавалося цілком допустимим. Відтоді ці обіцянки доповнилися зобов’язаннями щодо підвищення пенсій і медичного забезпечення населення похилого віку – для працівників державного сектора.
Для виконання своїх обов’язків урядам потрібне було зростання. Тому, починаючи з 1970-х рр., вони почали витрачати кошти для стимулювання економіки. Однак через проблеми з пропозицією витрати перетворилися на інфляцію, що зростала по спіралі. Потрібно було відновити цінову стабільність, але при цьому зберегти витрати. Остаточним рішенням стало фінансування витрат не за рахунок інфляційного податку, а за рахунок боргу: спочатку державного боргу, а потім, після скорочення урядами дефіцитів, і приватного боргу. У 2008 р. ці збільшені рівні боргу – в банках, компаніях, домогосподарствах і урядах – спровокували фінансову кризу. Сьогодні через борг розвиненим країнам важко повернутися до темпів зростання, встановлених до 2008 р., не кажучи вже про відновлення рівнів ВВП, які були б досягнуті, якби не подальша Велика рецесія. Водночас загальне відношення боргу до ВВПпродовжує зростати.
Що стосується ринків, що розвиваються, то повільне зростання в розвинених економіках зупинило традиційний шлях розвитку: зростання за рахунок експорту. В результаті ринки, що розвиваються, знову змушені покладатися на внутрішній попит. А це завжди складне завдання, враховуючи схильність до надмірного стимулювання. Надлишок ліквідності по всьому світу – результат застосування розвиненими країнами вкрай стимулюючої монетарної політики – ще більше ускладнило завдання, оскільки навіть найменша ознака зростання в економіці, що розвивається, може залучити іноземний капітал. При неналежному управлінні ці потоки можуть викликати кредитний бум і бум цін на активи, а також сприяти зростанню валютних курсів. У кінцевому рахунку, після посилення монетарної політики в розвинених країнах, частина цього капіталу піде. Ринкам, що розвиваються, доведеться вжити заходів, щоб уникнути вразливості.
Звичайно, прогноз щодо світової економіки все ж міг би змінитися на краще. Штати можуть стати світовим двигуном зростання. Падіння цін на нафту може забезпечити великий підйом, особливо в розвинених країнах, які імпортують нафту. Також на допомогу може прийти технологічний прогрес. Проте в цілому розвинений світ охопила зневіра – відчуття, що в осяжному майбутньому зростання навряд чи прискориться. Якщо тривала стагнація збережеться, цим країнам доведеться провести болючі структурні реформи, вирішити, як реструктурувати свої обіцянки (борги, обов’язки щодо соціального забезпечення та зобов’язання щодо збереження низьких податків) і розподілити отримане навантаження. Після того як Детройт заявив про свою неспроможність в 2013 р., йому довелося зробити складний вибір, обслуговувати своїх пенсіонерів чи борг, зберегти роботу музеїв чи недоторканність поліції. На початку 2015 р. число таких складних рішень може сильно збільшитися.
За матеріалами Project Syndicate
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
