загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Три книги про красиве кохання

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Пропонуємо прочитати книжки, які нагадують, що кохання повинно бути прекрасним і на все життя.

Борис Віан, «Піна днів»

Якщо міркувати над творчим спадком Бориса Віана, то завжди знайдуться люди, які вважатимуть його більше музикантом, ніж письменником, позером-бунтівником, ніж літературним талантом. Втім, ця неординарна постать залишила по собі «Піну днів» − роман, присвячений першій дружині, твір, сповнений тугою, ніжністю і красою.

Варто пам’ятати, що книга, написана 1946 року, випереджала свій час за ступенем заглибленості автора у ігри свідомості, градусом сюрреалізму, кількістю мовної, образної гри. Це зараз нас не дивують химерні інженерні винаходи, пристрої для прослуховування всюдисущого джазу чи скляний коридор квартири. Але тоді «Піна днів» мала силу шокової терапії для світу, що ще переживав посттравматичний післявоєнний синдром.

У Віана доволі проста історія. Він і вона. Познайомились, покохали, взяли шлюб. Колен і Хлоя. Він витрачає гроші на книжки філософа Жана-Соля Партра, наприклад, «Начерк про теорію полюції», вона приносить із собою хмарини, що пахнуть корицею із цукром. Хлоя – втілення ніжності, жіночності, її ім’я взято з назви однієї з пісень Дюка Елінгтона. Станеться так, що в її легенях почне рости водяна лілія, яка не залишить шансів на одужання… Сумна історія, але символічна, наповнена змістами, треба лише відшукати їх за всією цією красою почуттів і нестримним сумом.

Жоржі Амаду, «Тереза Батиста, що втомилась воювати»

Так любити жінок, як Жоржі Амаду, треба повчитися кожному чоловіку. Хоча, бути такими жінками, яких малює у своїй уяві бразильський письменник, теж справа не з легких. Його Тереза Батиста – це янгол і повія, мучениця і спокусниця, коханка і кохана. З теплотою, співчуттям, зачудуванням і захопленням автор малює історію життя жінки, яку ще малою родичі продали місцевому багатію – збирачу незайманих дівчат. Але попри насильство вона вижила. І, що стало справжнім дивом, винесла з того пекла здатність любити, бути чистою душею. Трохи згодом вона стане коханкою шанованого пана, провідницею повій, яких поведе на справжній страйк, кращою у місті танцівницею самби, рятівницею від чорної віспи, але все одно мріятиме про красиве кохання. Принц Терези Батисти – не на білому коні, а, скоріше, під вітрилами, він гарний і сильний, здатний утримати в обіймах не стільки її тендітне тіло, скільки заховану у ньому душу.

Створюючи роман, Амаду покладався на фольклорні перекази, пісні, ритуали кандобле, тому цю книгу можна сміливо вважати літературною подорожжю до Бразилії. Інколи здаватиметься, що оповідь ось-ось перетвориться на мильну оперу, але це оманливе враження людей, що відвикли бачити у творі щирість письменника, його прагнення «створити третій образ бразильської жінки – чуттєвої, романтичної, мужньої, гідної…»

Дякувати Жоржі Амаду, ця насичена оповідь закінчиться загальним щастям та радістю. Бо красиве кохання – не завжди означає трагічне.

Антонія Баєтт, Possession

Якщо колись цю книгу перекладуть українською, це буде справжньою подією. Роман Антонії Баєтт, який у російському виданні відомий як «Обладать», − це не просто історія кохання часів Вікторіанської Англії, а текст до якого треба дорости, дозріти. Читаючи його у 20, нудишся від віршів, що вставлені у прозове плетиво, починаєш безнадійно позіхати, бо все ніяк не станеться чогось такого… Але варто набратися трохи більше життєвого, читацького досвіду, стати більш уважним до художніх тонкощів, романів, де не все випливає на поверхню після сотої сторінки, як Possession починає грати особливими відтінками. В цьому романі йдеться про красу кохання, позначеного самозреченням, відданістю духовною, яку можна знайти не лише у міфологізованому минулому, але й у наші дні. І, звичайно, пристрасть, жага володіти іншою людиною, знанням, таємницею – є тією тінню, яка захована біля корінця кожної сторінки роману.

За Possession Антонія Баєтт свого часу отримала Букерівську премію та купу схвальних відгуків від західної преси. Все це вилилось навіть у відносно непогану екранізацію, у включення книги до навчальної програми університетів, студенти яких розглядають Possession як геніальний зразок метапрози. Що цілком справедливо, адже авторка вигадала неймовірно реальну історію таємного кохання двох англійських письменників Вікторіанської епохи, творчість яких вивчають у 1990-х роках науковці-філологи. І у створенні цього химерного світу неможливо не відчути пристрасть інтелекту письменниці, що перетворила банальний детектив на історію про кохання, чуттєвості якого можна лише позаздрити.

Анастасія Герасимова

До списку новин