У Городку пенсіонери організували "мале танкобудування"

З кінця лютого цього року в м. Городок Хмельницької області діє волонтерська група пенсіонерів з жартівливою назвою "Соцзабез-Бронетехніка", яка займається ремонтом панцерників для українського війська.

Менш ніж за півтора місяці існування групи ветерани праці (звідси й "соцзабез") встигли поставити "на колеса" два БРДМ (броньована розвідувально-дозорна машина) та машину управління артилерійським вогнем батареї на базі БТР-60. Останню вони передали війську 14 квітня. Провести в дорогу бойову машину прийшли місцеві школярі, які, до того ж, скориставшись нагодою передали на передову свої малюнки, листи та сувеніри-обереги.

У середньому на ремонт одного панцерника городоцькі волонтери витрачають 2 тижні ударної праці. Враховуючи жалюгідний стан, у якому машини потрапляють до майстерні, це без перебільшення можна назвати трудовим подвигом.

"Мале танкобудування" виникло в Городку ще минулої осені, коли жителі містечка передали розвідникам 95-ї аеромобільної бригади (де служить добровольцем житель Городка Володимир Ткачук) три спеціально переобладнанні УАЗики. Модернізовані та броньовані нащадки махновських "тачанок" прийшлися до смаку українським воякам і допомагають бити ворога.

"Нам, пенсіонерам, звісно не по кишені купувати та бронювати авто, - каже волонтер Віктор Стебло, - тож ми вирішили просто допомогти з ремонтом, тим більше що у сусідньому районі є величезна база зберігання техніки озброєнь, де іржавіють сотні одиниць техніки, більшість з якої потребує неабиякого ремонту".

Жодної військової таємниці в останньому немає, - всю інформацію про цю частину та навіть з переліком озброєнь, що там зберігалися, можна знайти на урядових сайтах.

"Інакше просто не могли, - пояснює волонтер Дмитро Кузьменко причину, чому він та його друзі стали волонтерами. - Коли Україна з останніх сил протистоїть знавіснілій російській орді, то чи можна спокійно сидіти дома перед телевізором? Або у дворі "козла забивати"? І це у час, коли наші діти гинуть на фронті? Тож зібралися ми з мужиками, порадилися та вирішили підставити своє плече".

БТР-60 (1971 р. "народження") виявився чи не найважчим "пацієнтом" з усіх трьох "бронеінвалідів".

"Машина років з п'ятнадцять простояла у боксі, до того ж, швидше за все, з дахом, що протікав, - каже волонтер Едуард Ратушняк. - Мотори були геть залиті водою та наскрізь іржаві. Довелося розбирати на окремі деталі, відмочувати у гасі та відчищати від іржі чи не кожен гвинтик. Багато деталей довелося взагалі замінити на нові. Та й великий БТР - то не вдвічі менший розвідувальний панцерник".

Досить цікавою виявилася історія власної назви панцерника - "Артек". Як пояснили волонтери, незвичним ім'ям панцерник завдячує двом обставинам. По-перше, це машина керування артвогнем (АРТилЕрія Керувати). По-друге, чи не найбільшою проблемою у ремонті саме цього панцерника стало фінансування проекту: "Свої власні заощадження ми витратили ще під час ремонту перших двох панцерників, - розказує Дмитро Кузьменко. — Пожертви від мешканців Городка хоч і надходять, але вони дуже невеликі. У людей зараз з грошима досить сутужно, до того ж у Городку діє більше півдесятка різних волонтерських груп, тож існує певна "конкуренція"".

Так склалося, що основними спонсорами ремонту щойно переданого армії БТРу стало віртуальне артеківське співтовариство. Дізнавшись в соціальних мережах про проблеми волонтерів-пенсіонерів, артеківці скинулися на ремонт панцерника. Гроші надійшли з усіх куточків України, у тому числі з Криму та Донецької області. 100 доларів прислали навіть з Росії (переказ було здійснено за усіма правилами конспірації – спочатку гроші надійшли в один з обласних центрів України, а вже звідти на волонтерський рахунок). На знак вдячності за внесок артеківців панцерник і отримав ім'я знаменитого табору.

Як повідомив командир ярмолинецького центру зберігання озброєнь і військової техніки підполковник Валентин Лоза, волонтери з Городка то перші, хто почав ремонтувати бронетехніку з нуля і "під ключ". По тому подібна група з'явилася ще й в Хмельницькому. Як зауважив командир, подоляни взагалі постійно допомагають з ремонтом: "Волонтери Хмельниччини допомогли нам відремонтувати понад півсотні одиниць різноманітної техніки, - каже підполковник Лоза. - Де з ремонтом підсобили, де фарбувати... Допомагають всі – і державні підприємства, і приватні. Навіть окремі бізнесмени та просто небайдужі громадяни. Розуміють, що це є внесок у нашу спільну перемогу. Але городоцькі хлопці перші, хто почав відновлювати бойові машини від початку і до кінця".

Як розповів підполковник, часом трапляються взагалі дивовижні історії: "За німецької окупації, - розповідає Лоза, - на території нашої частини нацисти облаштували великий концентраційний табір для радянських військовополонених та місцевих євреїв, де замордували десятки тисяч людей... Минулої осені напередодні Йом-Кіпуру (Судного Дня) сюди приїхала велика група євреїв з Хмельницького благодійного фонду "Хесед Бешт". Помолилися, могили впорядкували. А у нас поряд стояло кілька БРДМ. Вже відремонтованих, але ще не пофарбованих. Тож виглядали вони страшненько. Я пояснив, що машини добрі, хоч завтра на фронт – тільки пофарбувати поки що не можемо, бо виникла проблема з фарбою. Ті лише перезирнулися, але нічого не сказали. А ранком на прохідній уже машина стоїть. З робітниками та фарбою!"

Передавши панцерник військовим, волонтери не збираються згортати свою діяльність і вже домовляються про ремонт ще однієї машини: "Ми будемо працювати до самої перемоги, - обіцяє волонтер Володимир Водяний. - Скільки буде потрібно, стільки й працюватимемо".

У тому, що ця перемога буде, ніхто з волонтерів не сумнівається.