загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Чому потрібно ходити в театр?

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати
Чому потрібно ходити в театр?

Щоб сказати, що я фанат — ні, чи що я розуміюсь на театрах (теж ні). Але у свідомому віці тебе форматують деякі речі, внаслідок накопиченого досвіду. От цього разу форматнуло.

В театр імені І.Франка минулого року я хотіла сходити двічі, бо у мене було 2 «невигуляні» сукні. Ну це як у мультику Простоквашино, коли у мами у відпустці лишаються ще декілька суконь, і тільки потім вони приїдуть до сина.

Втім сукня — це півбіди. У мене тривалий час в житті була традиція ходити в театр Опери та балету кожного року в січні. Це був, як правило, період шкільних канікул, тому Лускунчика та Лебедине озеро мені не хочеться дивитися і досі. Але ми почали туди ходити в джинсах та светрах, замість суконь.

Але ж театр — це дисципліна. Дисципліна, яка пов’язана з культурою. Одяг радше як свідчення твоєї поваги до тих, хто ходить в театр і особливо до тих, хто грає на сцені.

В театрах я часто плачу. Пам’ятаю якось на «Гімні демократичної молоді» взагалі накрило дуже сильно, тобто майже вистачило пачки серветок. Останнім часом плачу з фільмів та мультиків у кіно. Ох ці сентименти дівчачі :)

Проте тут радше про емоції, які десь в середині тебе. Тобто цей своєрідний момент, коли актори знаходять щось в тобі таке, що резонує, дотискають, а ти на рівні своєї саморефлексії відпускаєш її з себе в такий спосіб. Про любов, про стосунки, про свободу, про життя — всі діалоги в життя приходять завжди вчасно, як і книги, фільми та люди. А момент взаємодії — це те заради чого хочеться повертатися знову і знову.

До речі, в театрі ти розумієш важливість історій. Так, треба змінювати країну, але насправді зміни починають з кожного з нас. Тобто це означає, що лише тоді, коли у тебе навколо все буде налаштовано, є сенс говорити про більші системи. І саме ці маленькі історії змушують тебе починати думати інакше про те, що є в твоєму житті, про те як ти бачиш світ. Це ніби зрозуміло і ясно, культура допомагає розширити кругозір і тд і тп, але дивіться глибше, свідоміше на те, що саме воно змінює у вас.

В соціології є такий метод дослідження як фокус-групи (ФГД). Цей метод люблять також маркетологи. Якщо коротко, то формат наступний — ти збираєш орієнтовно 10-15 людей в аудиторії, є модератор, є тема обговорення, і є питання за якими має побудувати розмову модератор. При цьому варто дати можливість висловитися всім. ФГД у випадку досліджень є невеличкою проекцією суспільства. Власне, тому багато є різноманітних соціологичних теорії, які стверджують, що будь-яка група — є частинка суспільства. Далі вже питання «скільки людей треба аби назвати це групою», питання репрезентативності різних думок і тд.

І сьогодні я подумала, що те, що відбувається на сцені — відображення суспільства. (Соціологи, звичайно я знаю про драматургічний підхід Гофмана ;)) Питання у тому, що ти там побачиш. Бо крім того, що є на сцені, є дуже багато роботи поза сценою, яку важко оцінити, якщо ти не знаєш всієї кухні, але інтуїтивно можна збагнути якісь есенціальні речі. Але те, що на сцені — це для мас. Далі вже має бути критичний аналіз та інтерпретація. І зібрати вершки — це теж треба вміти. Не впевнена, що це талант, але безперечно навичка.

Ніколи раніше не розуміла навіщо грати у гру «що хотів сказати автор», але все більше схиляють до думки, що людина в цьому випадку говорить про те, що вона сама бачить та відчуває по відношенню до твору, і наскільки це може співпадати з загальною температурою по палаті. Власне, на цьому ж і будується обговорення зокрема художньої літератури. Нашарування іншого досвіду форматує і твоє бачення за умови обміну. (Про ти-мені/я-тоби читайте в розрізі теорії соціального обміну)

В театрі трошки інакше. Ти обговорюєш все з акторами на рівні відчуттів. І от з цим в суспільстві великі проблеми. Бо руки тягнуться  до телефонів, сидіти на одному місці та дивитися на сцену складно, бо увага постійно прагне перемикатися, а ще неможливо розслабитися та насолодитися настроєм навколо, бо ти ж постійно в потоці якогось двіжу, що тебе виснажує і тому твій мозок десь на фоновому режимі вигадує якийсь контентий план чи бюджетування якогось проекту. Ну і давайте чесно, у нас показувати емоції, чи керуватися не раціональним — ганебно. При чому радше в силу того, що ми не не відчуваємо, а не можемо відчуття раціоналізувати, а тому не довзоляємо собі цей рівень рефлексії — не інтелектуальної, а емоційної.

Так от. Театр не формує людину. Я вважаю, що людину формує лише її особистий досвід (знань, вмінь, розуміння життя). Театр форматує, додає контекстів, розкриває інші потенціали для усвідомлення. Для того, щоб виходити зі свого зашореного світу, зі світу своїх проблем — треба емоцій. Перезарядка. Перевантаження, хоча б часткове.

Тому культура — це важливо. Театр, музика, кіно, танці. Так, ми в країні де цього не розуміють, тому і в країні проблеми. Але кажуть, що після криз завжди стрімко починає розвиватися культура. І я в це починаю вірити і починаю інакше це все бачити.

А ще. Це месидж, напевно, для молодих. Країна почне рухатися неймовірними кроками вперед, коли ми будемо витрачати кошти не на безглуздий фан (але не без цього), а інвестувати у саморозвиток саме походами в театри, кіно, культурні вечори. І круто буде тоді, коли ми будемо бачити знайомі обличчя не на тусовках, а в театрах (різних країн світу).

Життя, дякую, що до мене це дійшло зараз.

До списку новин