Продавати землю: кому, скільки, для чого?

Дискусії щодо питання відкриття ринку землі набирають обертів. Що ж ми маємо й чого не вистачає для зняття обмежень в продажі сільгоспземель?

«Переваги ринку землі ми розуміємо – це швидкий обіг, приток капіталу в галузь», - зауважив міністр АПК Олексій Павленк на аграрних дебатах наприкінці минулого тижня. Але присутні у залі фермери, явно невдоволені загальними фразами міністра, почали його перебивати. «Хлопці, в нас тут агродебати. Я спеціально кажу тезисно. Давайте послухаємо один одного», - намагався заспокоїти присутніх міністр.

Втім, аграріїв не складно зрозуміти. Адже трихвилинна промова міністра стала традиційною констатацією факту щодо недосконалості законодавства для введення ринку землі, необхідності трошки почекати для повноцінної торгівлі найціннішим активом України та щонайшвидшого роздержавлення земель державних підприємств. Аби пайовики змогли б отримати свою землю й володіти й розпоряджатись нею. Незаповненість земельного кадастру відсутність закону про обіг землі й неякісну оцінку вартості головного аграрного активу та складнощі з реєстрацією орендних відносин – все це заважає землі стати товаром протягом десятиліть.

Як конкретно можна змінити ситуацію Олексій Павленко не сказав. Хоча наразі в міністерстві працює навіть спеціальна земельна робоча група спільно з Єврокомісією. За словами міністра, лише 21% людей розуміють, що таке ринок сільгоспземлі, інши просто бояться змін.

«У нас уже напрацьована законодавча база, що частково вирішує питання обігу земель, проте нам треба розробити дорожну карту тих актів. Що потрібні для повноцінного ринку земель», - зауважив заступник аграрного комітету Ради Олександр Бакуменко. Він вважає, що вирішувати питання необхідності земельного ринку треба шляхом врахування громадської думки, а не кулуарно, як це було раніше. Він пообіцяв, що у вересні відбудуться парламентські слухання з питання введення земельного ринку.

Керівник німецько-українського політичного діалогу Фолькер Засе, виступаючи на заході, зауважив, що обійти політичну складову досить складно. «Моя задача – донести вам німецький досвід формування агрополітики. В нас у Німеччині немає такої кількості агроземель, як в Україні. У нас агроземель у держвласності тільки 10%, тоді як в Україні більше 20%. Чому? Тому що Німеччина виходить з принципу, що держава не може ефективно вести бізнес»,- зауважив він.

Завідувач кафедри земельної та аграрної політики юридичного факультету Національного університету ім. Тараса Шевченко Анатолій Мірошніченко зауважив, що до 1 січня 2016 року, згідно закону нічого з ринком землі не відбудеться. При цьому він вважає, що мораторій несе безліч негативних наслідків. Зокрема, це грубе порушення прав власників земельних паїв, унеможливлення кредитування під заставу землі, унеможливлення докорінних поліпшень землі, поширення грунтовиснажливих практик, використання землі (вирощування соняшнику, ріпаку без дотримання сівозмін тощо). За словами Мірошніченко, з мораторієм блокується консолідація сільськогосподарських земель. «Меліоративні системи йдуть на брухт, лісосмуги – на дрова. Це все наслідки існування мораторію», - зауважив він.

Після виступу Мірошніченко у залі стало спекотно. Сільгоспвиробники Львівщини жалілись на складності перереєстрації землі – вартість переоформлення земельного паю перевищує її оціночну вартість. Вбачаючи необхідність відкриття ринку земель, львів’яни категорично не згодні з прив’язкою міністром роздержавлення земель до земельної реформи. Чернігівчани підняли проблему низької вартості земельних ділянок – часом гектар землі коштує 300-400 гривень. Хмельниччанин та екс-нардеп другого скликання Іван Рудик, що займається сільгоспвиробництвом майже 40 років, звинуватив владу й президентів у розкраданні землі. «Я є, був і буду людиною. Щоб земля залишалась товаром. Але 150 законів, які один одному перешкоджають не дають це зробити. Нам треба виписати чіткі правила гри», - емоційно зауважив він. Гучними оплесками зустріли присутні запитання, чи то виклик Рудик щодо відсоткових ставок на агрокредити. Проте відповіді на поставлені питання також були досить загальними – мовляв, мораторій живе окремо від земельного кодексу, не вистачає обмежень щодо розміру агроземель в одних руках. «Немає конкретики за загальною тезою «правила гри», - відрізав Анатолій Мірошніченко. Він намагався довести, що в Україні функціонує ринок агроземель, що не під мораторієм, наприклад, для садівництва.

На думку голови фермерського господарства «Журавель» з Полтавщини Олександра Журавля, легалізувати ринок землі необхідно вже з 1 жовтня 2015 року для фізичних осіб - громадян України та громадян ЄС (фермери). При цьому, на його думку, в одних руках має бути сконцентровано не більше 50 га.

На думку професора Альфонса Балмана з Лейніцького інституту агропромислового розвитку в країнах з економікою, що розвиваються, ринок землі в Україні повинен мати наступні параметри: зосередження земельних ресурсів відносно «найкращих» користувачів (максимізація продуктивності та доданої вартості, максимізація суспільного блага), забезпечення збереження вартості, наприклад, фінансове забезпечення, страхування, та інформування про цінності та альтернативні витрати. Німецький експерт чітко визначив проблематику українського ринку. Серед негативних факторів він виділив невідповідністьі інституцій та політики (невідповідність законів, невідповідність інфраструктури (наприклад, кадастру), корупція), нестабільні макроекономічні умови (інфляція, високі відсоткові ставки) та невідповідний баланс сили між учасниками ринку.

На думку Балмана, для успішного впровадження ринку земель в Україні слід негайно дозволити господарствам купувати стратегічні ділянки, дозволити приватні продажі на місцевому рівні, дозволити консолідацію на місцевому рівні (наприклад, унаслідування та фрагментація), визначити власність не витребуваних паїв, розпочати приватизацію державних земель (ч/з аукціони), врахувати тимчасові обмеження щодо придбання землі з визначеною датою лібералізації та без дискримінації суб’єктів та іноземців.

Завідувач кафедри землевпорядного проектування Національного університету біоресурсів і природокористування України Андрій Мартин зазначив, що основними викликами земельної реформи є: заполітизованість питання мораторію на відчуження та зміну цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, недосконала система кадастру та реєстрації прав не нерухомість (неповна база даних, програмне забезпечення не відповідає законодавству, адміністрування здійснюється на низькому рівні), слабкий захист прав землевласників й не виважена позиція сільськогосподарських виробників щодо ринку оренди землі. Окрім цього, він зазначив, що заважає впровадженню зарегульованість економічного обороту земель, зокрема складність адміністрування земельних відносин, фрагментація землекористування, негативні наслідки земельної реформи в частині паювання сільськогосподарських земель (невизначеність правового режиму польових доріг, меліоративних систем, господарських дворів, лісосмуг тощо).

Що ж ми маємо напередодні вільного продажу земель агропризначення?

Українці - це 0,56% в населенні Землі, які мають 8,8% кращих сільськогосподарських земель світу, можливості надвиробництва продовольства (особливо органічного), біопалива, біоенергетики. Частка чорноземів в Україні, за даними Національної академії аграрних наук, складає 46%, тоді як у США – 5,8%, у Росії – 8,5%, в Канаді – 0,8%. Сьогодні Україна має близько 43 млн га сільгоспугідь.

Опитування агровиробників щодо нагальності введення вільного продажу землі дало несподіваний результат.

Цікаві результати й щодо думок аграріїв, що володіють різною кількістю землі.

Але купувати аграрії землю станом на зараз не готові.

Марія Бровінська