загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Церква Вознесіння Господнього, або храм якого немає в путівнику

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

На Личакові між Кайзервальдом та вулицями Опришківською і Кривчицями є т.зв. Знесіння. Назва походить від церкви Вознесіння Господнього, про яку сьогодні піде мова.ПОДОРОЖІ

Цю церкву можна знайти далеко не в кожному путівнику, до неї не водять туристів, та й побачити її можна хіба що їдучи потягом до Львова, однак, мабуть, саме це й надає їй особливого шарму.

Попередня церква на цьому ж місці була дерев’яною і походила з 1602 року. Із найдавніших документів, що стосуються церкви наразі відомо про два — від 1687 і 1758 років. Першим дослідником, котрий звернув увагу на цінність пам’ятки був австрійський археолог Адольф Вольфскрон, котрий опублікував 1858 року рисунок та план у віденському виданні у статті про дерев’яні церкви Моравії, Сілезії, Угорщини та Галичини. У тому ж році опис мистецьких пам’яток подав Феліціан Лобеський у газеті «Rozmaitości» (додаток до Gazeta Lwowska). Пізніше у своїх працях церкву згадували зокрема Федір Білоус (подав рисунок за Вольфскроном), Юзеф Лепковський, Казимир Мокловський, Богдан Януш, Михайло Драган. У середині XIX століття церква перебувала у поганому технічному стані. З’явились плани будівництва нової.

Рисунок старої церкви, опублікований А. Вольфскроном 1858 р.

Сучасний храм, закладений у 1897 році. Перші плани по будівництву нової церкви відносяться до 1888 року і пов’язані з ім’ям Василя Нагірного (засновника товариств «Сокіл», «Дністер» і ряду інших), проте з невідомих причин будівництвом через майже 10 років зайнявся інший будівничий – Владислав Галицький.

Будівництво тривало 4 роки і завершилось 1901 року. Стару церкву було зруйновано не відразу. Її поступово оббудовували новими стінами і розібрали після завершення будівництва.

1922 року над входом до церковного двора збудовано стрільчасту неоготичну арку, а пізніше у 1924 році — стінну двоярусну дзвіницю із півциркульними арковими прорізами для дзвонів.

Храм розташований на високому пагорбі. У плані має форму хреста зі слабо вираженими раменами. Увінчаний одним великим восьмериком із куполом вкритим бляхою та високою бляшаною сигнатуркою, разом із якою загальна висота сягає 31 м.

Матеріалом послужила цегла, зовні обмурована грубо обробленим пісковиком, що добувався поблизу. Для архітектурних елементів застосовано дрібнозернистий пісковик із села Демні, що поблизу Миколаєва.

Інтер’єр церкви був розписаний сюжетами зі Старого та Нового Завіту. За іконостасом знаходилась ікона «Розп’яття з ктиторами» від 1701 року. Біля вівтаря розміщувались також ікони історичного змісту. До нашого часу збереглись фрагменти високомистецької ікони «Вознесіння Господнє» від 1652 року, що знаходилась перед іконостасом.

Церква мала дзвін, датований 1557 роком, що походив з іншого, давнішого храму. Тут зберігалось рукописне Євангеліє 1603 року писане священиком Захарією зі Знесіння. А сама церква відігравала роль духовного центру місцевості.

Нині церква належить громаді УГКЦ. Церква має адресу вул. Старознесенська, 23. Сама вулиця отримала цю назву у 1920-х роках, в радянський період носила назву Миронюка.

До списку новин