Бабусі-дідусі. Стрибок через покоління

Я часто собі згадую свого дідуся і бабусю, і уже тепер, будучи дорослою жінкою, дивуюся тій беззавітній віддачі та беззаперечній любові до нас, онуків! Пригадую собі і те, що ми (онуки) значно більше часу проводили з бабусею і дідусем, оскільки батьки завжди були на роботі, а тому нами займалися вони. Саме займалися, бо дідусь, у свій час, навчив мене читати, грав нам малим на гітарі і вчив різних пісень, у дошкільному віці я знала положення усіх країн на карті Європи та назви їх столиць. Бабуся допомагала вчити уроки, бувало розв’яже задачку, сховає папірець з рішенням у кишеню і не підказує ані слова, чекає доки сама докумекаю. А як же смачно вона готувала! І як цікаво було ліпити разом вареники та пироги, витирати посуд і ще безліч усього! Бабуся частіше жаліла, захищала, голубила, хоча мама – то була моя муза, моя богиня, моя фея, і мені її часто бракувало, так само як і тата. Я не можу собі уявити свого життя БЕЗ бабусі та дідуся, адже вони так багато дали особисто мені, хоча судити з боку дитини/онуки то одна справа, а з позиції батьків – зовсім інша. //karalevna.com.ua

- «Мамо, не давай Даринці цей сік! Ми такий не купуємо, це ж ХІМІЯ!»

- «Не кутай його так міцно, він упріє! Доктор Комаровський так не радить!»

- «Ну які «тосі-тосі, свині у горосі», Світлано Степанівно, я з Сергійком вже англійську мову вчу за новітніми методиками! Не забивайте дитині дурним голову!»

І наостанок:

- «Це ВИ розбалували дитину і Я тепер нічого не можу з нею вдіяти! Добре виховання, нема що сказати!»

У наш шалений час молоді батьки далеко не завжди мають можливість виховувати дитину аж до шкільного віку, дехто практично одразу після відлучення від грудей змушений виходити на роботу, аби забезпечити своєму чаду добре життя, і тут в пригоді стають бабусі й дідусі, котрі (так історично склалося) нібито мусять допомогти. В нашій країні це дійсно сприймається як норма, і коли бабуся, раптом, каже, що вона ще планує попрацювати, і що їй, свого часу, ніхто не допомагав, ми це сприймаємо в штики. Хоча то досить рідкісне явище, переважно старше покоління залюбки няньчить онуків, у такий спосіб вони віддають ту частинку любові, котру у свій час не встигли додати своїм дітям, крім того, вони уже мають величезний життєвий досвід, і знову почуваються потрібними!

Та буває всяке, час не стоїть на місці, погляди молодих батьків часто кардинально відрізняються від поглядів старшого покоління, і те, що активно застосовувалося ще наприкінці 80-х, сьогодні вважається мало не АНТИ-гуманним. Найелементарніше – це перевчання діток-шульг на праву руку, покарання при чужих людях, змушування до їжі мало не гестапівськими методами. Основним аргументом при цьому є – так раніше усіх виховували і нічого, ніхто не вмер! Проте немає точних даних скільком людям, уже дорослим, шкодять у житті ці дитячі травми.

Але й молодь сьогодні буває аж надто безтурботною, діти представлені самі собі, нехай робить що хоче, нащо йому в два роки ті цифри і віршики, бо побутує думка, що дітей до трьох років НЕ ВИХОВУЮТЬ! В той же час, японці дослідили, що саме ДО ТРЬОХ РОКІВ дитині НЕОБХІДНО закладати всі підвалини для подальшого повноцінного розвитку. І добре, якщо у такій родині є свідома бабуся чи дідусь, котрі беруть справу у свої руки.

Приказка – що занадто, то не здраво, - дуже актуальна в даному питанні. Дехто навідріз відмовляється від допомоги бабусь-дідусів, хибно вважаючи, що вони нічому не навчать, нічим не допоможуть, ще й більше мороки від них буде, але й старші люди, часто занадто пестять своїх «янголиків», догоджаючи кожній забаганці, дозволяючи нишком те, що забороняє мама. Отак і підривається довіра й батьківський авторитет в очах у дітей. Раз бабуся дозволяє – вона хороша, а мама забороняє – значить вона погана, логіка проста! Ніколи не можна дитині казати щось погане ні про батьків, ні про бабусь і дідусів. Дитина повинна зростати у шані та любові, як до одних так і до других.

Перш ніж влаштовувати війни на полі виховання варто задуматися, адже бабуся ніколи не залишить дитину голодною, залучить до маленьких хатніх справ, більше того, деякі бабусі стають подружками своїм старшим онучкам. Дідусь в свою чергу, почитає казку, погуляє, познайомить із домашньою звіриною, пограє в різні ігри, і повірте, не лише через те, що попросили, а йому самому буде дуже цікаво! Втім, треба усвідомлювати, що часи змінюються і можливо в тих памперсах дійсно немає нічого страшного, навіть навпаки, варто порадіти за доньку чи невістку, що вона не буде вручну прати гори марлевих підгузків, і хіба погано, що в три роки дитина знає не лише рідну мову, а й іноземну. Основною метою і батьків і бабусь з дідусями є виховати дитину в любові, щоб вона почувалася щасливою!  

Мирослава Кошка