Лебідка сива, сонцем оповита...

Людина схожа на соняшник: від діда – прадіда походять діти та онуки, як гілки від його стовбура. Хочу розповісти читачам газети про свою дорогу, ніжну бабусю – Лідію Лукашівну Дзюблюк, жительку села Клепачі.//slavuta.info

     Одного чудового дня у сім’ї Лукаша Самковського і Ярини Фабрицької народилася дівчинка. Це сталося 30 грудня 1932р. Дівчинку назвали чарівним ніжним іменем Ліда. Не в легкий час народилася моя бабуся: як ми знаємо з історії, це були страшні роки Голодомору. Але з Божою поміччю дівчинка росла-розквітала. Та коли прийшла пора іти до школи, ще одне страшне лихо насунулося на Україну - почалася Велика Вітчизняна війна. Тата бабусі забрали на фронт. Важко довелося виживати у той грізний час. Вся чоловіча робота лягла на плечі мами. Ще зовсім дитиною моя бабуся разом із старшою сестрою пішли у колгосп, допомагали старшим жінкам. Слава Богу, коли закінчилася війна, додому повернувся із фронту бабусин тато. Він пройшов усю війну, був поранений та контужений. День Перемоги зустрів у госпіталі.

     Нарешті здійснилася бабусина мрія - вона пішла до школи. Але недовгою була та радість. Закінчивши чотири класи, можливості навчатися далі не мала. Бо сім’я жила бідно, потрібно було йти працювати. Отож із дванадцяти років бабуся трудилася в колгоспі. Як би там важко не було, йшли роки… Моя бабуся виросла, і на її шляху з’явився гарний кремезний парубок – Андрій, з яким вони й побралися.

     Дідусь Андрій був педагогом, він усе своє життя працював у школі, а ще його обирали головою сільської ради.

      Виростили та виховали бабуся з дідусем семеро дітей, вивчили їх і випровадили в самостійне в життя. Найстарша дочка Ніна закінчила Рокитнянське медичне училище, працювала медсестрою в Острозькій лікарні, але важко захворіла й рано пішла з життя, залишивши двох маленьких діток. Дочка Галя після закінчення Кременецького педагогічного училища працювала в м.Золотоноша Черкаської області вихователем у дитячому садочку. Виростила двох дітей, але важка хвороба забрала вже й її від нас.

     Іще одна донечка, Марія, закінчила Грушківецьку сільськогосподарську школу, потім вступила до Тернопільського сільськогосподарського фінансово-економічного інституту. Працювала у фінансовій сфері, виростила трьох дітей, проживає в Нетішині.

     Після Марії на світ з’явився довгожданий синочок Саша, який закінчив училище лісового господарства у с.Біла Криниця Кременецького району, відслужив у війську й вступив до Київського аграрного університету. Проживає тепер він у Ірпіні Київської області, працює в сфері лісового господарства, має сина.

     Після Саші народилися ще три сини. Вася закінчив Волочиське училище, де вивчився на токаря, потім вступив до Шепетівського машинобудівного технікуму. Живе в Клепачах, працював у колгоспі, а нині - у фермерському господарстві токарем. Виростив трьох дітей.

     Міша закінчив школу, відслужив у війську, після закінчення Тернопільського сільськогосподарського фінансово-економічного інституту працює у фінансовій сфері. Проживає в Славуті, виростив двох синочків.

     А найменший синочок моєї бабусі Валентин закінчив Кіровоградське вище авіаційне училище цивільної авіації. Працює на даний час у сфері авіації, проживає в м.Стоянка Київської області, має двох донечок.

     Наша бабуся, Лідія Лукашівна Дзюблюк, нагороджена орденом «Материнська слава» III ступеня, двома медалями «Материнства» (II і I ступенів). Усе своє життя вона працювала у колгоспі в рільничій бригаді: вирощувала буряки, цикорій, картоплю та інші культури. За сумлінну працю правління господарства не раз нагороджувало її цінними подарунками, її портрет красувався на Дошці пошани. У 1983 році їй було вручено медаль «Ветеран праці», а ще за роботу в колгоспі під час війни бабуся отримала посвідчення учасника Великої Вітчизняної війни. Також має вона численні нагороди захисника Вітчизни, зокрем, медаль «60 лет Победы в Великой Отечественной войне» 1941-1945гг» та багато інших.

     А в 2009 році Указом Президента України моїй бабусі було присвоєно почесне звання «Мати-героїня»! Я дуже горджуся тим, що у мене є така чудова бабуся. Звісно, безмежно шкода, що не дожив до теперішніх днів дідусь Андрій – передчасно пішов із життя (його серце перестало битися 20 років тому). І хоч нелегка доля була у моєї бабусі, бо зазнала вона і важкої праці, і радощів і болю втрат, але я думаю, що вона – дуже щаслива людина. Як і ми біля неї!

     Рідна наша бабуся – ніжна, дорога, весела і мудра, щира і дбайлива. Душі й серця діток, онуків і правнуків словом зігріває, ночами голубить, а удень – співає. Бабуся наша - лебідка сива, овіяна вітрами, сонцем оповита. Тож вклоняємось їй низенько до землі і зичимо многії літа!

     Роза ДЗЮБЛЮК, учениця 11 класу Киликиївського нвк.